1)Одним із способів вчинення договору дарування є правочин в усній формі. Характерною особливістю усного правочину є співпадіння двох стадій - укладання і виконання. В усній формі укладаються договори дарування особистого користування та побутового призначення. Таке положення закону пов'язано з тим, що договори дарування зазначе¬ них предметів зазвичай укладаються, виконуються та припиняються в один момент. На рівні загальних положень про форму правочину це правило сформульовано в ч. 1 ст. 206 ЦК України, згідно з якою усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В усній формі також може бути укладено договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Такий договір є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів майном незаконно (ч. 4 ст. 719 ЦК України). Договір дарування вказаних предметів може супроводжуватися передачею предмета дару або символів дару. Подекуди таке дарування супроводжується передачею правовстановлюючих або інших документів, що є приналежністю речі, яка дарується, але це не свідчить про письмову форму такого договору. Наприклад, дарувальник, передаючи в дар побутову техніку, може замість самого дарунку (побутового приладу) передати обдаровуваному паспорт приладу або іншу технічну чи гарантійну документацію, прийняття якої з боку обдаровуваного буде свідчити про укладення та виконання договору дарування. Сторони в такому випадку, укладаючи договір, здійснюють волевиявлення словами, а прийняття речі обдаровуваним підтверджується прийняттям символів речі. Частіше передання символів дарунку (ключів, макетів) використовується під час дарування нерухомого майна, але в таких випадках договір дарування належить укладати в письмовій формі, що ускладнена нотаріальним посвідченням.

2) У простій письмовій формі належить вчиняти всі договори дарування, які підпадають під ознаки правочинів, що передбачені ст. 208 ЦК України. Разом із тим ч. 3 ст. 719 ЦК України встановлює обов'язкову письмову форму для:

а) договору дарування майнового права;

б) договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому.

В цьому випадку форма договору дарування визначаться не предметом договору, а його змістом. За загальним правилом про наслідки недодержання простої письмової форми правочину останній є дійсним, крім випадків, встановлених законом, але оспорювання факту його вчинення не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Саме такий окремий випадок і передбачає вище названа ч. 3 ст. 719 ЦК України. Отже, укладення договору дарування майнового права або договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому в усній формі має своїм наслідком їх нікчемність.

Я погоджуюсь з думкою багатьох вчених-цивілістів про те, що встановлення обов'язкової письмової форми для зазначених договорів дарування є виправданим. Адже наявність матеріалізованої волі сторін дає змогу напевно стверджувати про існування між ними договірного зв'язку та його особливостей. З одного боку, письмова форма договору дарування дозволяє більш ефективно регулювати відносини між дарувальником та обдаровуваним на стадії виконання договору, а з іншого - спрощує доведення тих чи інших фактів у разі невиконання чи неналежного виконання договору дарування. Тому особа, яка обіцяє подарувати майно в майбутньому, має засвідчити свою волю в документі, що, зокрема, буде свідчити про усвідомлене вчинення такої обіцянки.

Дарування майнового права здійснюється письмово, адже в дар передається не матеріалізований об'єкт цивільного права. Отже, перехід права власності на такий об'єкт обґрунтовано супроводжується оформленням у встановленому законом порядку. Аналізуючи норми закордонного цивільного законодавства, можна зробити висновок, що норми ЦК України щодо форми договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відповідають найкращим зразкам вітчизняної та закордонної цивілістичної думки. Говорячи про письмову форму договору дарування, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною або сторонами, у визначених законом випадках може використовуватись цифровий підпис(щодо електронних договорів).

3)У письмовій формі з нотаріальним посвідченням мають бути укладені договори дарування:

а) нерухомої речі;

б) валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню у зв'язку з особливим характером предмета такого договору. Нерухомі речі нерозривно пов'язані з землею, за винятком тих речей, на які згідно з законом розповсюджений режим нерухомості. Ці речі зазвичай мають велику вартість і відіграють значну соціальну роль. Названі особливості вимагають додаткової уваги до правочинів, за якими відбувається передання нерухомого майна у власність, а в деяких випадках і в користування. Призначення нотаріального посвідчення виявляється у наданні певним юридичним фактам, зокрема договорам, юридичної вірогідності. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. У ЦК України є виключення з цього правила, адже згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, також укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 5 ст. 719 ЦК України). Відповідно до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України 31.03.2017 № 29 [11], валютними цінностями є банківські метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи та ін.), валюта України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банківські та фінансові документи тощо), золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин, дорогоцінне каміння, інші коштовності. Сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян встановлена в п. 5 підрозд. 1 розд. 20 Податкового кодексу України [10], згідно з яким вона дорівнює 17 грн. Отже, дарування вищезазначених валютних цінностей на суму, що перевищує суму 850 грн., здійснюється у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. На практиці дарування грошей або дорогоцінних металів та каміння не супроводжується письмовим оформленням. У першу чергу це стосується договорів дарування між фізичними особами. Формально зазначені договори є нікчемними, якщо сума грошей або вартість коштовностей перевищує 850 грн. Письмова форма і подальше нотаріальне посвідчення надають такому договору юридичної сили та забезпечують виконання податкових зобов'язань обдаровуваного.

Проте, як вже було зазначено, відповідно до ч. 4 вказаної статті договір дарування рухомих речей, що мають особливу цінність, може вчинятися усно. До рухомих речей, які мають особливу цінність, можна віднести всі предмети, що визнаються валютними цінностями. Але щодо останніх законодавство передбачило складну письмову форму. Напевно, це пов'язано з намаганням держави не допустити ухилення від сплати податків з боку обдаровуваного, який отримав значний прибуток від договору дарування.

4. Сторони договору дарування, їх права та обов'язки

4.1 Сторони договору дарування

Сторонами у договорі дарування є дарувальник і обдаровуваний. Перший добровільно позбавляє себе певного майна, другий - набуває ці права. Дарувальником і обдаровуваним можуть бути фізичні особи (громадяни), юридичні особи (підприємства, установи, організації), держава Україна, Автономна Республіка Крим в особі уповноважених органів із дотриманням вимог Конституції України, Конституції АРК та чинного законодавства, територіальні громади.

Фізичні особи - дарувальники повинні володіти відповідним обсягом дієздатності. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Таким чином, юридична особа може бути стороною договору дарування, якщо останнє не суперечить установчим документам такої юридичної особи. Дарування - цивільно-правова угода, тому дарувальник і обдаровуваний повинні бути дієздатними.

Крім того, встановлено додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Виходячи з інтересів дітей, осіб, над якими встановлена опіка чи піклування, у цивільному законодавстві зазначається, що батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Але в свою чергу, вони мають право від імені осіб, над якими встановлена опіка чи піклування, приймати майно у подарунок, а піклувальники над неповнолітніми мають змогу давати згоду на прийняття дару.

Опікуни та піклувальники можуть відмовитися від пропозиції прийняти дар, якщо він не відповідає інтересам підопічного. Договори дарування дозволяються відносно будь-якої особи за вибором дарувальника. Закон не обмежує здійснення договору дарування між подружжям.

Опікун не має права без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо.

Що ж стосується неповнолітніх, то вони можуть бути дарувальниками стосовно предметів, які мають невисоку вартість. Неповнолітні, віком від 14 до 18 років можуть укладати договори дарування за згодою своїх батьків, усиновителів, піклувальників.

Як уже зазначалось, юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування у межах своєї спеціальної дієздатності. При цьому юридичні особи можуть без будь-яких обмежень щодо їх дієздатності прийняти дарунок. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі за договором дарування) вони мають здійснювати тільки відповідно до вимог їх установчих документів та законодавчих актів.

Дарування між юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, не дозволяється у випадку, якщо право дарування не передбачено у статуті дарувальника. Але ця умова не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви (тобто дарування нерухомого та рухомого майна, зокрема грошей та цінних паперів фізичним та юридичним особам, державі Україна, АРК, адміністративно-територіальним утворенням для досягнення ними певної, раніше визначеної мети).

Тобто, юридичні особи можуть бути сторонами у договорі дарування тільки у випадках, коли ці договори не суперечать їх меті та предмету діяльності, передбаченому в установчих документах або положеннях про них, а також у випадках, прямо передбачених законодавством України.