Особливості доказування та системи доказів у справах щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення

Рогач О.Я.

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри міжнародного приватного права, правосуддя та адвокатури

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Анотація

У статті досліджено питання особливостей доказування у справах щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Проведено комплексний аналіз системи доказів у цих категоріях справ окремого провадження. Проаналізовано судову практику щодо застосування доказів у справах із встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Ключові слова: юридичні факти, докази, доказування, система доказів, окреме провадження.

доказування факт судовий провадження

Аннотация

В статье исследованы вопросы особенностей доказывания по делам об установлении фактов, имеющих юридическое значение. Проведен комплексный анализ системы доказательств в этих категориях дел особого производства. Проанализирована судебная практика по применению доказательств в делах по установлению фактов, имеющих юридическое значение.

Ключевые слова: юридические факты, доказательства, доказывание, система доказательств, отдельное производство.

Annotation

The question of the peculiarities of proving in cases with the setting of facts, which are of legal significance, is being investigated in this article. A comprehensive analysis of the evidence system in this category of cases was held. A judicial practice in terms of implementation of evidence in cases with the setting of facts, which are of legal significance, is being analyzed.

Key words: legal facts, evidence, proving, system of evidence, separate proceeding.

Актуальність теми. Навряд чи знайдеться юрист, який буде заперечувати значення доказів та процесу доказування у сфері цивільного судочинства, у тому числі й у сфері справ окремого провадження, оскільки доказування, з точки зору правосуддя, - це процес відтворення у суді інформаційного змісту тих чи інших засобів доказування, передбачених нормами процесуального права. Об'єктивне розкриття інформації про існуючі обставини чи факти - це шлях до отримання публічного, юридично значущого судового рішення, в якому на державному рівні відтворено інтерес особи. У свою чергу це породжує для заявника нові правовідносини, які до цього не могли мати місця. Такий висновок є характерним не лише для справ позовного, але в першу чергу для справ окремого провадження, оскільки кожна така справа, по суті, є підставою для виникнення нових правовідносин, які регулюються різними галузями права. У той же час інформаційний зміст засобів доказування, який доводиться до відома суду, повинен бути не лише переконливим, але й об'єктивно чесним без привнесення у такий процес особистої упередженості.

Постановка проблеми. Вирішити питання доказування за рахунок лише одних пояснень заявника, тобто надання суду лише одного доказу з його, здавалося б, переконливим змістом, не можливо, оскільки у такому разі відсутня конкуренція доказів з одного боку та відсутня її об'єктивна змістовність з іншого, що не дає можливості поглянути на ті чи інші обставини з різних її ракурсів, що завжди викликає недовіру, оскільки у кожній, навіть самій нескладній справі, природно існує ціла система різних за своєю формою і змістом доказів.

Безумовно, кожна така система характеризується своєю варіативністю. Але саме у цьому і полягає особливість формування не лише системи доказів у позовному провадженні, де має місце вільне формування системи доказів кожною із сторін, а й окремого провадження, де має місце виключно спеціалізована система доказів, а відповідно, і доказування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Незважаючи на те, що питання доказів та доказування у цивільному процесуальному праві висвітлено у роботах С.С. Бичкової, Ю.В. Білоусова, В.І. Бобрика, Й.Г. Богдан, К.В. Гусарова, О.В. Гетманцева, В.В. Комарова, В.А. Кройтора, М.П. Курило, Г.П. Тимченка, Г.О. Світличної, І.В. Удальцової, М.Й. Штефана, С.Я. Фурси, М.М. Ясинка, все ж достатньої уваги питанням доказів та доказування у сфері окремого провадження науковцями не приділялося.

Мета наукової статті полягає у визначенні процесуально-правової природи засобів доказування у розрізі справ щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Виклад основного матеріалу. Під системою доказів у справах окремого провадження необхідно розуміти таку інформаційну послідовність, яка має місце у змісті засобів доказування, які наперед визначені законодавцем і закріплені у нормах Цивільного процесуального кодексу, і у зв'язку з цим їх надання суду є обов'язковим для заявників. Разом з тим така система доказів у кожній із справ окремого провадження може бути розширена заявниками за рахунок показів свідків як універсального засобу доказування.

Крім того, складність цього питання полягає у тому, що кожна система доказів, яка сформована законодавцем, є індивідуальною для кожної цивільної справи. Разом з тим назва кожної цивільної справи визначає лише подібність її предмету, але система доказів, яка вибудовується заявником на основі інформаційного змісту засобів доказування, завжди має або різну послідовність, або різну їхню кількість і, як правило, різний зріз, який ніколи не повторюється з ювелірною точністю у ході розгляду справ по суті.

Так, у справах про встановлення родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України) суди в основу своїх рішень покладають різні докази, надані заявниками.

Зокрема, Підгаєцький районний суд Тернопільської області дійшов висновку про наявність між заявницею та її батьком родинних відносин, на підставі показань свідків, які підтвердили той факт, що померлий був батьком заявниці та збіг зазначення їхніх родових прізвищ, які відображені у свідоцтві про народження заявниці, а також те, що за життя померлий і заявниця підтримували родинні стосунки, проживали в одному будинку та взаємовідносини між ними були як батько та дочка [1].

У справі № 2-0-323/12, розглянутій 09 жовтня 2012 року Ровеньківським міським судом Луганської області на підтвердження факту родинних відносин між заявником і його бабусею, окрім свідчень заявника, свідків, суд взяв до уваги родинні фотографії, додані до справи [2].

Як бачимо, усі суди застосовували подібні докази у різній їх послідовності. При цьому назви письмових доказів були ідентичні, а в порядку розширення кожної такої системи доказів мали місце свідчення свідків.

Говорячи про докази або їх систему, ми перш за все маємо на увазі їхній інформаційний зміст як щодо кожного доказу окремо, так і системи доказів в цілому, оскільки кожна система доказів у своїй сукупності створює інформаційну пряму, де кожен послідуючий доказ є її продовженням, що дає можливість створити загальне уявлення суду про окремі факти чи цілі події. Таким чином, у цивільному процесуальному праві і, зокрема, у справах окремого провадження об'єктивно формується різна за своїм змістом спеціалізована система доказів, на яку, безумовно, має вплив матеріальне право. Така залежність породжує велику його варіативність як з боку кількості, різності, об'єктивності, об'ємності доказового матеріалу, так і з боку думки науковців, спрямованої у сферу теорії процесуального права, щодо наявності нової підгалузі права у системі цивільного (кримінального) процесуального права - доказового права.

Саме з цих підстав необхідно розглядати кожну справу окремого провадження з точки зору наявності спеціалізованої системи доказів, які заздалегідь визначені законодавцем і закріплені у нормах процесуального права.

Розглядаючи справи окремого провадження з точки зору встановлення фактів, що мають юридичне значення, М.М. Ясинок зазначає, що останнє століття категорія цих справ суттєво не змінилася [3, с. 202], окрім уже зазначеної справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, до даної категорії справ належать справи про перебування фізичної особи на утриманні, каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або отримання допомоги із загальнообов'язкового державного соціального страхування; реєстрацію та розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належність правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігається з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану щодо факту народження, смерть особи в певний час; а також у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті, смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або давали підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку, внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

Як бачимо, встановлення таких юридичних фактів стосується у першу чергу життєво важливих сторін життя людини, і при звичайному природному розвитку подій ці питання мали б своє природнє вирішення. Разом з тим у житті має місце безліч випадків, які потребують свого узаконення на рівні судового рішення, оскільки відсутність такого рішення унеможливлює наявність тих чи інших юридично значимих фактів, з якими особа пов'язує виникнення зміну чи припинення правовідносин у сфері своїх особистих чи майнових прав.

Разом з тим встановлення юридично значимих фактів судом можливо лише тоді, коли законом не передбачено іншого порядку їх встановлення чи заявник не має іншої можливості отримати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 р.) [4].

Формування системи доказів і доказування щодо необхідності встановлення юридично значимих фактів для фізичної особи є традиційною проблемою не лише для теоретичної науки цивільного процесуального права, але і судової практики, оскільки кожне із положень передбачених ч. 1 ст. 256 ЦПК України є, по суті, окремим предметом розгляду, а відповідно кожен із таких предметів потребує формування відокремленої системи доказів. Разом з тим, щоб доказувати наявність того чи іншого юридично значимого факту, необхідно зрозуміти, що містить у собі поняття «юридичний факт». У цій частині В.В. Комаров зазначає, що любий факт - це дійсна невигадана подія, дійсне явище, те, що сталося, відбулося насправді. Це також реальність, дійсність, те, що об'єктивно існує [5, с. 408].

Безумовно, з цим не можна не погодитися, але кожен факт, який не є очевидним і не зафіксований, або зафіксований не вірно чи не точно в документах фізичної особи, може бути виправленим чи встановленим лише на підставі наявності доказів, з одного боку, а з іншого, необхідності такого факту для особи. Таким чином, під юридично значимим фактом, який потребує встановлення необхідно розуміти відтворення у судовому засіданні ретроспективи дій чи подій, явищ чи обставин, які мали місце в минулому за рахунок засобів доказування при умові зазначення мети для якої такий факт є необхідним. Під такою необхідністю необхідно розуміти не просто виникнення, зміну чи закінчення цивільних правовідносин на підставі встановленого факту, а обов'язкову наявність процесуальних наслідків для заявника, які впливають на сферу особистих чи майнових прав громадян.