Звісно, доказування у справах про перебування громадянина на утриманні не пов'язується із встановленням абсолютної істини, як це було донедавна. Сьогодні суду достатньо мати докази, зміст яких з великою вірогідністю вказує на те, що одна людина перебувала на утриманні іншої. Усі інші подробиці такого життя іноді не мають ніякого значення. Пленум Верховного Суду України у п. 8 своєї Постанови № 5 від 31.03.1995 зазначає, що «судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування».

Таким чином, законодавець фактично самостійно визначає мету встановлення такого факту, визначаючи, по суті, сам напрям доказування, а звідси, і формування системи доказів. Таку систему доказів можливо представити у вигляді такої схеми: а) особа, яка утримувала заявника, померла; б) заявник значний час перебував на утриманні померлого; в) померлий являв собою джерело засобів існування для заявника; г) таке утримання для заявника було постійним протягом не менше одного року до дня смерті утримувача; д) причини такого утримання; ж) необхідність встановлення такого факту.

Якщо розкрити цю схему за рахунок переліку доказів, то необхідно зазначити, що такі факти можуть бути підтверджені документами, актами, листами ділового чи особистого характеру, довідкою про пенсію, компенсаційними платежами, корінцями поштових переказів, квитанціями та іншими докумен- тими, що свідчать про отримання заявником грошей або іншої допомоги від годувальника як матеріальну допомогу, яка свідчить про основний і постійний характер джерела надходження.

Безумовно, у цьому разі мають значення і довідки ЖЕКу або сільської ради про те, що заявник проживав або однією сім'єю, або отримував матеріальну допомогу різного характеру.

Якщо ж заявник був членом сім'ї померлого (крім спадкування за ч. 2 ст. 1265 ЦК України, коли утриманцю не потрібно доводити, що він є членом сім'ї померлого), то необхідно надати копії або свідоцтва про шлюб чи народження, усиновлення тощо.

Якщо ж заявник був неповнолітньою або непрацездатною особою і не був членом сім'ї спадкодавця, але перебував на утриманні останнього не менше п'яти років та отримував від нього матеріальну допомогу, що була єдиним джерелом засобів до існування, безумовним доказом цього можуть бути копії свідоцтва про народження, довідка про інвалідність, інші письмові докази.

Універсальним доказом у всіх цих варіаціях доказування є свідоцтво про смерть годувальника.

Якщо розглядати справи щодо встановлення судом факту каліцтва, то необхідно звернути увагу на те, що дана категорія справ перш за все пов'язується з умовою: а) якщо це потрібно для призначення пенсії; і б) для отримання допомоги із загальнообов'язкового державного соціального страхування. Таким чином, такі справи мають місце лише тоді, коли особа отримала каліцтво не на виробництві чи у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків, а в повсякденному житті, наприклад при падінні, пожежі, природних ката- клізмах тощо.

Незважаючи на, здавалося б, наявність факту каліцтва, законодавець передбачає встановлення такого факту з метою перевірки: чи не пов'язаний факт каліцтва з іншими обставинами, наприклад виробничого характеру, де, відповідно до ЗУ «Про охорону праці», такі наслідки, як втрата працездатності при порушенні правил охорони праці роботодавцем повинні оплачуватися останнім. З іншого боку, чи відповідає дійсності факт отримання каліцтва у тому місті, у той час і при тих чи інших обставинах, у тому числі і обставинах некримінального характеру, оскільки при інших обставинах держава не бажає втрачати нагоду до заявлення регресних вимог до винної особи.

Як бачимо, справи даної категорії є виключно персоніфікованими, а звідси, і засоби доказування носять виключно конкретний характер, оскільки виникають із передбачених безпосередньо процесуальною нормою права підстав (пенсія, допомога по соціальному страхуванню), які є остаточними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Засобами доказування у даній категорії справ можуть виступати свідки, письмові докази у вигляді висновків лікарсько-експертних комісій, листування з Пенсійним фондом України, Управлінням праці і соціального захисту населення тощо.

Права у людини виникають із її народженням. При цьому факт народження людини підлягає реєстрації. З віком людина реєструє й інші свої особисті немайнові правовідносини, зокрема при вступі до шлюбу чи його розірванні, усиновленні чи смерті особи.

При наявності документів у вигляді свідоцтва про народження дитини, про шлюб, його розірвання, усиновлення чи смерть, такі документи безумовно являють собою, з одного боку, законно існуючий юридичний факт, а з іншого - доказ як природна наявність такого факту.

Практика свідчить, що внаслідок пожеж чи стихійних лих, злочинів халатного відношення до зберігання документів знищується чи пошкоджується база даних щодо актових записів, які мали місце у РАЦСі чи особистих архівах людини. З цих підстав відновити документи особистого характеру є питанням дуже складним. Саме у зв'язку з такими обставинами суд може встановити факт реєстрації усиновлення, шлюбу, його розірвання, народження чи смерті особи.

Безумовно, такі дії суду повинні ґрунтуватися на доказах, які прямо або опосередковано вказують на наявність факту державної реєстрації немайнових прав фізичної особи. У такому разі доказом є інформація як письмового, так і усного характеру, яка вказує на наявність юридично значимого факту щодо державної реєстрації шлюбу, його розірвання, усиновлення, народження чи смерті особи в минулому.

Аналогічний підхід доказування факту реєстрації народження особи мав місце і в Жаданівському районному суді Львівської області, де заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факта реєстрації його народження, посилаючись на те, що він народився в м. Калуш Івано-Франківської області. Запис про його народження не був зроблений у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки батьки не подали своєчасно заяву про реєстрацію та видачу свідоцтва про народження дитини. У зв'язку з цим на даний час він не має свідоцтва про народження та паспорту громадянина України, що спричиняє незручності у реалізації належних йому прав та обов'язків.

Оскільки документи про народження дитини відсутні, реєстрація народження дитини в органах реєстрації актів цивільного стану не проводилася, тому є підстави в судовому порядку встановити факт народження такої особи, на підставі дублікату медичного свідоцтва про народження.

Суд задовольнив заяву та визнав факт народження ОСОБИ_1, в м. Калуш Івано-Франківської області від матері ОСОБИ_2 [6].

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, заявник має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Як правило, мета такого звернення пов'язана із спадкуванням, оскільки у четверту чергу право на спадщину за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1264 ЦК України).

Разом з тим наявність таких юридично значимих фактів може впливати і на розподіл спільно нажитого майна чоловіка і жінки, які проживали однією сім'єю без шлюбу менше п'яти років, але після смерті одного із «подружжя» спадкоємці першої черги не погоджуються віддати майно, яке було спільною сумісною власністю чоловіка і жінки, які проживали без шлюбу (ст. 74 СК України) [7].

Таким чином, сама мета звернення з заявою до суду про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу визначає те коло доказів, які необхідно сформувати заявникові та подати до суду. Такими доказами можуть бути свідоцтва (свідоцтво) про народження дітей, довідка з місця проживання, різного роду документи ділового чи особистого характеру, листівки, фотографії, відеоза- писи, витяги із домової книги про реєстрацію особи, чеки, квитанції щодо купівлі меблів, будівельних матеріалів, свідки тощо. Окрім цього, обов'язковим доказом є свідоцтво про смерть чоловіка чи жінки, що вказує на те, що така особа померла і з цих підстав у іншої сторони за наявності таких правовідносин виникає право на свою частину майна чи все майно при відсутності спадкоємців першої-третьої черги.

Практика показує, що найчастіше фізичні особи звертаються до суду про встановлення факту приналежності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Такі факти мають місце у зв'язку з низькою кваліфікацією паспортистів, секретарів сільських рад, працівників РАЦС, які неуважно заповнюють документи, не уточнюючи правильності запису прізвищ, імен, по батькові громадян, часто перекручуючи як вищезазначені реквізити, так і назви населених пунктів, часу народження, а самі власники таких документів, покладаючись на службовців, не перевіряють правильності усіх реквізитів у своїх паспортах та свідоцтвах про народження своїх дітей. Якщо поглянути на судову статистику, щодо справ окремого провадження то в 2013 році суди загальної юрисдикції розглянули 71,3 тис. таких справ, а у 2014 році таких справ було 55,1 тис [8, с. 14]. Вісімдесят відсотків таких справ становлять саме справи про встановлення юридичних фактів щодо приналежності особі правовстановлюючих документів. Особливість таких справ пов'язана з тим, що заявника повинен надати суду докази того, що організація, яка видала документ, не має можливостей внести до нього відповідні виправлення. Як зазначає М.М. Ясинок, «у цих справах суд встановлює приналежність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих у різних документах» [9, с. 654].

Розглядаючи справи про встановлення факту народження чи смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації таких фактів органом державної реєстрації, а також смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру, суд, безумовно, може зіткнутися із певними фактами доказового характеру, які лише з можливою вірогідністю можуть вказувати на смерть особи, яка пропала безвісти. Разом з тим суд ухвалює такі рішення виходячи із того, що особа, скоріше, померла внаслідок обставин техногенного чи природного характеру, аніж вона жива. Таким чином, такі справи, безумовно, мають моральну складову при доказуванні факту смерті особи, оскільки заявники при цьому просять суд встановити не лише факт, а і час смерті особи, і все це робиться у зв'язку з отриманням, як правило, певних матеріальних благ у вигляді спадщини, матеріальної допомоги тощо. Звісно, що у таких справах система доказів буде формуватися, з одного боку, на правовстановлюючих документах. Так, у справах щодо смерті у разі неможливості реєстрації такого факту в актах цивільного стану чи смерті особи, яка пропала безвісти, доказами можуть бути свідоцтва про народження таких осіб, їхніх дітей, дипломи про навчання, довідки з місця мешкання, покази свідків, заключення державних комісій щодо причин і наслідків надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

Отже, суд своїми рішеннями встановлює не будь- які юридичні факти, а лише ключові факти, які безпосередньо породжують цілий блок нових правовідносин чи змінюють або припиняють їх.