КУРСОВА РОБОТА

Особливості діяльності вищих спеціалізованих судів

Вступ

Актуальність теми. Трансформаційні процеси в українському суспільстві, що у зв'язку з утвердженням нашої держави як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової, обумовили внесення докорінних змін у законодавство та спонукають до пошуку оптимальних шляхів функціонування державної влади. Конституція України 1996 р. визначає, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Здійснення державою судової влади відображено у розділі VІІІ «Правосуддя» Конституції України.

Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу. Вона віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.

Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Вони мають особливу компетенцію, специфіку розгляду і вирішення окремих категорій справ.

У зв'язку з цим виникає потреба в пошуку нових методологічних підходів, застосування яких дало б змогу проаналізувати теоретичні і практичні проблеми правового статусу вищих спеціалізованих судів та їх правового регулювання з метою реалізації забезпечення захисту гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Об'єкт дослідження - державно-правові відносини у сфері організації діяльності судової гілки влади в Україні.

Предмет курсової роботи - проблеми реалізації судової влади в сучасній Україні

Для написання роботи використовувалися наступні методи наукового дослідження: спостереження і порівняння, аналіз та синтез, узагальнення, конкретно-історичний та порівняльно-правовий методи.

Мета роботи - на підставі комплексного аналізу конституційного права України теоретично обґрунтувати статус, а також особливості діяльності вищих спеціалізованих судів.

Відповідно до зазначеної мети окреслимо завдання роботи:

1) розкрити зміст принципів спеціалізації судових органів відповідно до Конституції України;

2) охарактеризувати правовий статус вищих судових органів в Україні

3) дослідити розвиток нормативно-правової бази про вищі спеціалізовані судові органи України;

4) охарактеризувати систему вищих спеціалізованих судових органів в Україні

5) розкрити повноваження Вищого адміністративного та Вищого господарського судів.

Науково-теоретичною основою написання роботи стали роботи вітчизняних і зарубіжних учених у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, судоустрою, цивільного, адміністративного, господарського, кримінального процесів, а також праці з теорії та історії держави і права України таких як В. Авер'янов, М. Біденко, В. Борденюк, В. Бринцев, Т. Варфоломеєва, Вл. Гончаренко, В. Городовенко, В. Долежан, М. Козюбра, В. Комаров, О. Копиленко, М. Косюта, М. Костицький, Л. Кривенко, В. Кульчицький, С. Лисенков, В. Маляренко, І. Марочкін, О. Мироненко, М. Мичко, О. Мурашин, П. Недбайло, В. Нор, А. Осетинський, М. Орзіх, В. Погорілко, Д. Притика, М. Руденко, А. Селіванов, Н. Сібільова, О. Скакун, В. Смородинський, В. Стефанюк, Д. Сусло, С. Фурса, Ю. Шемшученко, М. Штефан, О. Ющик та інших

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Система судової влади в Україні

1.1 Конституція України про принципи спеціалізації судових органів

суддя адміністративний правовий конституція

Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом відання відповідних законів. Але вона визначає принципові положення побудови судової системи, які мають бути враховані при визначенні гілок і рівнів судової системи та повноважень її складових елементів (судів) [1].

Науковці виокремлюють наступні принципи:

- принцип територіальності;

- принцип спеціалізації;

- принцип єдності судової системи;

- принцип ступінчастості;

- принцип доступності правосуддя.

Принцип територіальності. В Конституції України знайшов нормативне і термінологічне закріплення принцип, який і раніше визначав побудову судової системи України. Вперше цей принцип був впроваджений у Судових статутах 1864 р., коли від станових та пересувних судів був здійснений перехід до загальних судових місць. Їхня побудова базувалася на двох головних принципах:

- началі двох інстанцій на чолі з верховним касаційним судом;

- началі осідлості судових місць (зі збереженням по певних категоріях кримінальних справ виїзної діяльності). Першу інстанцію утворювали окружні суди, другу - судові палати. Ці судові установи утворювалися в різних регіонах держави, причому підґрунтям їх розташування була не адміністративно-територіальна одиниця, а одиниця зовсім самостійна - судовий округ.

Принцип територіальності побудови судової системи забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу. Найбільшого значення дія принципу територіальності набуває при визначенні мережі судів першого (вихідного) рівня, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися судової установи для вирішення своєї справи за суттю. Закріпивши термінологічно принцип територіальності, Конституція не розкрила ані його зміст, ані критерії формування судових округів, не визначена в ній і завершена система судів загальної юрисдикції. У Конституції щодо судової системи закріплені норми лише принципового значення, про що йшлося вище. Отже, розкрити зміст територіальності шляхом визначення усієї системи судів загальної юрисдикції (а отже, й визначення судових округів) мав законодавець у спеціальному законі, яким став Закон України «Про судоустрій України» [2, c. 12].

Виходячи з закріпленої в законі системи судів, зміст принципу територіальності розуміється як розбудова системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, визначеної в Конституції України, оскільки він обумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населення. [3, Ст. 133]

Вимога принципу територіальності за законом полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів. Таким чином, Закон України «Про судоустрій України» визначив, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Слід також зазначити особливість дії принципу територіальності в організації військових судів. Територіальна побудова військових судів першого та другого рівня обумовлена територіальною організацією військового управління (військові гарнізони та військові регіони), а також специфікою певних військових утворень (Військово-Морські Сили України). Отже, в основу організації військових судів покладений не адміністративно-територіальний, а, умовно кажучи, військово-територіальний устрій держави. Принцип територіальності повинен органічно поєднуватись з принципом спеціалізації.

Принцип спеціалізації у побудові судової системи є одним з факторів забезпечення права на правосуддя, оскільки ця вимога пов'язана з необхідністю розгляду справи компетентним судом. Компетентний суд - це не лише суд, уповноважений здійснити правосуддя у повному обсязі з винесенням рішення за суттю, а й суд, у фаховості якого впевнена особа, яка до нього звертається.

Конституція України стосовно спеціалізації теж визначилася лише принципово. Змістовне наповнення мали здійснити відповідні закони і перш за все Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року. Він закріпив таку побудову судової системи, де мають місце елементи і «зовнішньої», і «внутрішньої» спеціалізації. Критерієм спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура. Але не тільки. У побудові судової системи України було враховано й попередній десятирічний досвід існування відокремленої гілки арбітражних (нині господарських) судів, хоча між природою матеріально-правових відносин і притаманною їй процесуальною процедурою, характерними для цивільного судочинства, значно більше спільного з матеріально-правовими відносинами і процесуальною процедурою господарського судочинства, ніж кримінального. Між тим тільки господарські, а також адміністративні суди, що лише утворюються, побудовані за ознакою «зовнішньої» спеціалізації, тобто утворюють окрему гілку в системі судів загальної юрисдикції. Для загальних судів діє «внутрішня» спеціалізація в межах однієї судової установи, яка реалізується або розподілом між суддями місцевого суду обов'язків по розгляду цивільних чи кримінальних справ, де це можливо завдяки кількісному складу суддів, або створенням судових палат в апеляційних судах. Окрім того, у судах різних судових юрисдикцій (у т. ч. спеціалізованих) може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

Принцип єдності судової системи проявляється у тому, що в Україні утворена цілісна система судів загальної юрисдикції, яка поєднує функціонування загальних і спеціалізованих судових гілок з існуванням єдиного найвищого судового органу. Таким органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Конституція України не розкриває змісту поняття «найвищий». Це зробив Закон України «Про судоустрій України», визначивши у ст. 47 компетенцію Верховного Суду України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Він дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає не чинним роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду.

Вказані ознаки єдності судової системи не вичерпують усього змісту принципу єдності. Він включає у себе і такі елементи як: