* законів та інших правових актів Верховної Ради України;

* актів Президента України;

* актів Кабінету Міністрів України;

* правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції та законів України [11, c. 150].

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Закон також передбачає: вимоги до судді; порядок вступу його на посаду; статус судді.

Окремо визначаються повноваження Голови Конституційного Суду України, двох його заступників, які обираються на три роки.

Визначаються також підстави припинення повноважень суддів, а також дострокового звільнення з посади Голови та заступника Конституційного Суду за їх заявами. Зокрема, повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі: закінчення строку призначення; досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог, передбачених законом; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею зая­ви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції [12, c. 18-20]. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними, їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом Верховного Суду - найвищою судовою інстанцією держави.

Найвищість означає, по-перше, що Верховний Суд України очолює судову систему України; по-друге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; по-третє що він має такі повноваження, які не співпадають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції. Судові повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом здійснення правосуддя, причому зміст правосудних повноважень цілком визначений місцем Верховного Суду України в судовій системі.

До його повноважень входить:

а) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

б) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Повноваження по забезпеченню дії принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів визначені на конституційному рівні [16, c. 33]. Конституція надає Верховному Суду України право на звернення до Конституційного Суду України задля вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції України).

Це повноваження Верховного Суду України випливає з наступного. Конституція проголошує визнання та дію в Україні принципу верховенства права. Зміст цього принципу полягає у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Перелік прав і свобод людини, який не є вичерпним, закріплений Конституцією, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. При здійсненні судочинства суди вирішують справи на підставі Конституції України, міжнародних актів і міжнародних договорів, що є частиною національного законодавства, законів. У випадках невизначеності в питаннях відповідності закону, який підлягає застосуванню у конкретній справі, Конституції України суд за клопотаннями учасників судочинства або за своєю ініціативою призупиняє провадження по справі і звертається до Верховного Суду України - єдиної судової установи, яка є суб'єктом права на конституційне подання до Конституційного Суду України з вказаних питань. Рішення про звернення до Верховного Суду України щодо постановки такого питання може приймати суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Вивчивши зміст рішення, Верховний Суд України на пленарному засіданні вирішує питання про необхідність внесення конституційного подання.

Верховний Суд України є також суб'єктом права на конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Одночасно з Верховним Судом України суб'єктами цього права є також громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Однак у Верховного Суду України (як і в обмеженого кола суб'єктів, визначених в Законі «Про Конституційний Суд України») є певні переваги у більш стислих строках розгляду справи у порівнянні з громадянами та юридичними особами: строк провадження по справі не повинен перевищувати трьох місяців, а в разі визнання Конституційним Судом України вирішення питання невідкладним, строк розгляду подання не повинен перевищувати одного місяця. Строк же розгляду конституційних звернень громадян та юридичних осіб не повинен перевищувати шести місяців.

Реалізуючи ці повноваження, Верховний Суд України звертався з конституційними поданнями до Конституційного Суду з таких, наприклад, питань: щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 і ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), з приводу чого Конституційним Судом було прийняте рішення; щодо відповідності Конституції (конституційної) положень деяких пунктів і частин статей 1, 8, 18,25, 30, 31, 32,33, 37, 38, 48 Закону України «Про Вищу раду юстиції», з приводу чого Конституційним Судом України також було прийняте рішення. Рішення про звернення Верховного Суду до Конституційного приймається Пленумом ВСУ.

Третій вид повноважень Верховного Суду України, що має певне політичне забарвлення, сформульовано в Законі таким чином: Верховний Суд України надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я.

Ці повноваження випливають з наступних положень. Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина задля того, щоб він міг реалізовувати своє призначення, його конституційно-правовий статус складається як з норм, що гарантують йому можливість реалізовувати свої конституційні повноваження, так і з норм, що передбачають можливу відповідальність глави держави [13, c. 38].

До перших належать, зокрема, норми, закріплені у Конституції України, серед яких є користування правом недоторканності на час виконання своїх повноважень.

До других належать норми, закріплені Конституції, які передбачають можливість дострокового припинення повноважень Президента України у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту.

Реальна влада глави держави залежить не стільки від обсягу належних йому конституційних повноважень, скільки від форми правління, характеру політичного режиму, співвідношення сил у державі в той чи інший проміжок часу, а дуже часто і від особистих властивостей особи, котра обіймає цю посаду. В умовах, коли кожен з носіїв влади - Президент і законодавчий орган - у значній мірі відокремлені один від одного, оскільки мають фіксований мандат всенародного обранця, можуть більш-менш самостійно функціонувати протягом усього строку конституційних повноважень, пошук точок дотику між ними, компромісу, особливо коли вони є представниками різних політичних сил, може бути вельми складним. Не виключена можливість дострокового усунення Президента з посади, до того ж підстави для цього можуть бути як реальними, так і надуманими. Саме тому у ланцюгу послідовних ланок процедури імпічменту чи визнання неможливості виконання повноважень за станом здоров'я центральна ланка належить Верховному Суду України.

Незалежний, неупереджений, неполітизований, а отже, й об'єктивний колегіальний орган, який складається з найдосвідченіших професіоналів, здатний дати висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також чи дійсно неможливе виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я, чи це просто безпідставне використання одного із засобів політичної боротьби.

2. Розвиток нормативно-правової бази про вищі спеціалізовані судові органи

2.1 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та система вищих спеціалізованих судових органів в Україні

Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов'язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках, передбачених законом, присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні [14, c. 320].

Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють [10].

Єдність статусу суддів забезпечується:

· єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді;

· порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов'язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність;

· незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;

· засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів;

· недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом.

Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України (наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів) [17, c. 406].

Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад, вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо.

Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобов'язані:

1) при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний і об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;