Так, буквальне розуміння жорсткої заборони використання в тексті нормативних актів іноземних слів і термінів (понять) за наявності рівнозначних слів і термінів (понять) в українській мові може призвести до зворотного ефекту, оскільки в ряді випадків при складанні юридичного документа важко обійтися без іноземного терміна. Ряд термінів уже настільки міцно увійшов у повсякденну та юридичну мови, що без них взагалі неможливе складання правових документів. Тому більш коректними видаються спроби викласти правила використання іноземної термінології.

Мовимо про техніку використання іноземних слів у законотворчості.

По-перше, при конкуренції з іноземним словом (поняттям) перевагу треба віддавати слову українського походження за винятком випадків, коли український варіант став архаїзмом і в загальновживаній мові не використовується. По-друге, при конкуренції зі словами іноземного походження перевага надається більш відомому слову. По-третє, запозичені слова повинні застосовуватися у суворо визначеному їх значенні й оптимально вписуватися в зміст тексту національного закону.

Необхідно враховувати, що слова іншомовного походження (запозичення) в мові закону представлені в трьох різновидах. По-перше, це іноземні слова, що походять із термінології римського права, а також обумовлені необхідністю привести українське законодавство у відповідність з міжнародними та правовими стандартами: референдум, дискримінація, конвенція.

До другої групи відносяться іншомовні терміни різних галузей знань, особливо економічної: овердрафт, тратта.

Третю групу запозичень у мові закону складають цілковито іноземні слова, що увійшли у наше повсякденне життя: документ, кредит, пенсія.

Перша і третя група запозичень можуть вільно використовуватися законодавцем.

Що ж до термінів другої групи, слід уникати їх немотивованого застосування, оскільки їхній зміст без спеціального коментарю відомий лиш вузькому колу фахівців. Слід також пам'ятати, що запозичення дуже зручно використовувати для маскування недосить ясних ідей. Звичайно, таке застосування запозичень у мові закону неприпустиме. Невпорядковане застосування нових іноземних слів у законодавчому акті не повинно служити прикриттям дефектів правотворчості, але не слід уникати іноземних слів, якщо вони сприяють точності вираження.

В кожному окремому випадку вибір того чи того способу створення нормативних понять повинен бути продуманий з особливою ретельністю.

Головні правила, яких має дотримуватися законодавець при заміні іншомовних термінів українськими:

- необхідно, щоб такий термін точно відповідав змісту слова, що замінюється;

- нема потреби у штучній заміні слів іноземного походження, які вже міцно увійшли в наше користування, або вони загальновідомі й зрозумілі в конкретній сфері, а тому можуть бути використані законодавцем без обмежень [16].

Зауваги

З 1998 року у Великій Британії в рамках реформи процесуального права ведеться робота з очищення правил судівництва від не зрозумілої рядовим громадянам термінології. В Україні ж процес зворотний - триває заміна українських термінів у законодавстві на іноземні або штучно сконструйовані.

Як приклад - законопроект „Про сільський екотуризм", ст. 1 - Визначення термінів: „сільський екотуризм - тимчасовий відпочинок у сільськіймісцевості (селі) в оздоровчих, естетичних або пізнавальних цілях, пов'язаний з перебуванням в будинку сільського господаря й використанням туристичних ресурсів місцевості; послуги із сільського екотуризму - послуги сільських господарів щодо бронювання, розміщення, харчування, рекреації, екскурсійного, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, організації культурної, спортивної програм тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів".

Перше питання, що виникає: „Чому екотуризм, а не просто сільський туризм?". Друге: у визначенні екотуризму мова йдеться про відпочинок, а серед послуг уже вживається - рекреація. Це напевне щоб краще зрозуміли селяни де-небудь на полонині. Новий тлумачний словник української мови пояснює слово „ рекреація" як відпочинок, канікули.

Розділ 3. Поняття, види та основні правила застосування термінів

На основі наукової концепції проекту нормативно-правового акта необхідно визначити зміст та об'єм нормативних понять, їхню супідрядність, співвідношення з конституційними поняттями, в деяких випадках - із ключовою термінологією міжнародних правових актів та інших нормативних понять, уже визначених законодавством; після цього скласти логіко-понятійну схему, в якій наочно буде відображено всі ці елементи та зв'язки між ними. Й уже на базі розробленої схеми підбирати лінгвістичні засоби для визначення нормативних понять, віддаючи перевагу існуючим у мові словам зі сталим, чітким змістом.

Зазначена рекомендація дуже слушна й чітка, проте тільки її самої для використання термінології в законодавчому акті недостатньо. Годиться знати й деякі правила застосування юридичної термінології в законах. Юридичний термін повинен бути стислий, тобто включати не більш трьох-п'яти слів (в ідеалі - не більш двох). Серед цих слів не повинно бути дієслів, займенників або прислівників.

Для того щоб розкрити зміст поняття, слід вказати лиш найбільш важливі його ознаки. Слова, що використовуються, повинні давати найбільш загальне, зовнішнє уявлення про характер явища, що описується.

Не можна віддавати абсолютну перевагу однослівним термінам чи, навпаки, термінам-словосполученням. Перевага однослівних термінів - в їхній компактності, недоліки - в певній складності.

Терміни-словосполучення зручніші однослівних, оскільки дозволяють уточнювати об'єкт думки за різними ознаками.

Разом із тим застосування громіздких, важких для сприйняття ланцюгів відмінкових форм ускладнює сприйняття закону.

Всі правила, зазначені вище, узагальнюються одним: прийнятним вважається термін, що найповніше відображає нормативне поняття, і поганим - той, що спотворює його істинний зміст [15].

Наприклад, чітке уявлення дають поняття „навмисне вбивство", „адміністративне стягнення", „письмове зобов'язання". Прикладом абстрактного поняття може слугувати запропонований народними депутатами в пункт і 3 проекту Закону України „Про внесення змін і доповнень до Арбітражного процесуального кодексу України" (реєстраційний номер №5323-1 від 18.05.2000) термін „необґрунтоване збагачення". Автори законопроекту не визначили в ньому нового терміна і не зазначили, чи співвідноситься він якимось чином з уживаним в Цивільному Кодексі України поняттям „безпідставно придбане майно".

Що точніший термін, то чіткіший взаємозв'язок поняття з предметами, явищами та подіями, й легше правильно зрозуміти правовий припис. Навпаки, нечіткі абстрактні формулювання перетворюють нормативне положення в беззмістовну декларацію, оскільки за неясності змісту самого терміна з тою чи іншою вимогою в принципі можна пов'язати будь-що.

Щоб забезпечити чіткість правового терміна, його слід викласти в нормативно-правовому акті загальнозрозумілими і доступними словами в прямому їхньому значенні. Потрібно уникати застосування в нормативному акті застарілих і багатозначних слів і виразів, образних порівнянь, епітетів, метафор.

Але ж вимога щодо застосування в законодавстві загальнозрозумілих і доступних слів не може вважатися абсолютною і потребує деяких уточнень. Юридичні терміни зазвичай поділяються на загальновживані (такі, що мають в праві таке ж значення, що і в побуті, й такі, що застосовуються в праві в специфічному значенні), суто юридичні та спеціальні. Під загальновживаними термінами ми, як правило, розуміємо слова, що використовуються в побуті (саме до них висувається вимога бути „загальнозрозумілими та доступними"). Під суто юридичними - які є винаходом юристів і застосовуються лише в правовому полі. Під спеціальними термінами розуміють терміни, що використовуються в інших, ніж право, галузях знань. Інколи окремо виділяють іншомовні терміни, оскільки доцільність їхнього застосування в законодавстві потребує окремих зауважень.

Загальновживані терміни

Щодо застосування загальновживаних термінів слід зробити ряд зауважень. Терміни, які мають загальне застосування, в законодавстві можна застосовувати лише там, де їхнє значення очевидне й однозначне і не допускає неясності та сумнівів. Неюридичні терміни, які мають загальне застосування, як правило, повинні застосовуватися в їхньому власному і прямому значеннях і тому не потребують визначень; проте у випадках, коли в них вкладається інший зміст, вони повинні бути обов'язково пояснені. Особливу увагу необхідно приділити саме прямому значенню терміна, оскільки багато слів чи словосполучень у переносному значенні щільно ввійшли в повсякденну мову і є „загальнозрозумілі й доступні" (як, зокрема, вказувалося в частині 1 ст. 30 Закону України „Про нормативно-правові акти"), проте їхнє використання в законі неприпустиме.

Якщо загальновживані терміни, що використовуються в законопроекті, мають кілька змістів або зміст, що відрізняється від загального, в тексті закону слід вказати, який зміст надається терміну, з тим щоб забезпечити правильне тлумачення закону.

Наприклад, не потребують пояснень загальновживані терміни, що застосовуються в праві в тому ж значенні, що й у побуті (вибори, вагітність, вбивство). Натомість обов'язкового визначення потребують поняття, взяті з побуту, і які набули в праві спеціального значення (захист, потерпілий, скарга) [4].

Спеціальні терміни

В законодавчих актах можливе застосування спеціальних термінів, тобто запозичених законодавцем із не юридичних ділянок знань, що мають визначене специфічне значення. Але при цьому спеціальні терміни слід застосовувати лише в межах необхідності і у випадку, якщо акт має відносно вузьку сферу застосування. Коли ж акт стосується всього суспільства або значної його частки, то кожен спеціальний термін повинен бути роз'яснений в самому законі.

Спеціальні терміни, необхідні для урегулювання конкретного виду (сфери) суспільних відносин, використовуються у нормативних актах тільки в тому розумінні, в якому вони вживаються в даній спеціальній сфері. Не рекомендується замінювати спеціальні правові терміни словесними визначеннями, оскільки це значно ускладнює розуміння тексту закону. Цілком виправданим, наприклад, є використання спеціальної термінології в законодавчих актах, які регулюють фінансові та кредитно-грошові відносини.

Існують також суто юридичні терміни (правоздатність, дієздатність, позивач).

Вони вільно використовуються законодавцем і, як правило, мають чітко визначений зміст та обсяг. При застосуванні таких термінів, однак, на сьогодні існує проблема перекладу деяких законодавчих термінів з російської мови.

Особливості використання іншомовних термінів вже було розглянуто при викладенні питання стилю закону.

Коли ми давали визначення юридичному терміну, то говорили про його обов'язкову моносемічність, тобто строгу змістовну визначеність, однозначність. При цьому необхідно зазначити, що однозначність у мові закону - це не єдине значення слова, а його однакове сприйняття і єдине тлумачення.

Важливим у зв'язку з цим є те, щоб для визначення одних і тих же понять застосовувалися одній й ті ж терміни. Застосування різних термінів для визначення понять одного обсягу та змісту призводить до їхнього неоднозначного сприйняття при застосуванні законодавства або ж додаткових спорів [10].