Уже було розглянуто приклад недоцільного вживання словосполучень „набуває чинності" (ст. 160) і „набирає чинності" (частина п'ята ст. 94) в Конституції України. Іншим досить наочним прикладом застосування різних термінів для одного поняття є досить тривале співжиття в українському правовому полі термінів „вогнестрільна зброя" та „вогнепальна зброя". І якщо у Кодексі про адміністративні правопорушення в ст.174 адміністративна відповідальність накладається за стрільбу з вогнепальної, холодної метально ї чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку, то кримінальна відповідальність, передбачена ст.223 Кримінального Кодексу, настає за розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин.

Такі розбіжності перш за все пов'язано з перекладом російської термінології. Саме через переклад російського терміна „огнестрельное оружие" в Кримінальному Кодексі виник термін „вогнестрільна зброя", який, до речі, не застосовувався більш у жодному із законодавчих актів.

Лише нещодавно, в новому Кримінальному Кодексі, законодавець виправив цю помилку, використавши в ст. 269 та інших термін „вогнепальна зброя".

Вимога щодо обов'язковості вживання однакових термінів для визначення понять одного обсягу та змісту зовсім не означає, що будь-який юридичний термін може мати лиш одне-єдине значення. Встановлення такої вимоги до застосування юридичної термінології в законодавстві недоцільне і навіть неможливе для виконання. Важко, наприклад, застосовувати в законодавств і такі терміни, як „товар", „документ", „фонд", „акт" у межах одного-єдиного змісту та обсягу.

Проте є випадки, коли застосування одного й того ж терміна для визначення понять різного обсягу призводить до виникнення спорів.

Для прикладу, знову ж таки, звернемося до рішень Конституційного Суду України. Розглянемо Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна „законодавство") № 12-рп/98 від 9 липня 1998 року [2].

Підставою для розгляду справи стало неоднозначне розуміння при застосуванні окремими органами державної влади, а також підприємствами, установами та організаціями положення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України, за яким сфера застосування контракту визначається законодавством.

Київська міська рада професійних спілок вважала, що поняттям „законодавство" охоплюються лише закони, а тому тільки ними повинна встановлюватися сфера застосування контракту. На практиці контрактна форма трудового договору часто впроваджується підзаконними актами, зокрема указами Президента України, постановами Кабінету міністрів України, чим, на думку суб'єкта звернення, порушуються конституційні права громадян на працю.

Конституційний Суд України вирішив, що термін „законодавство", що вживається у частині третій ст.21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету міністрів України, прийняті в межах їхніх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Але що ж саме стало причиною неоднозначного розуміння такого простого, на перший погляд, терміна „законодавство"? Цікава з цієї точки зору мотивувальна частина Рішення. В пункті 3 мотивувальної частини Рішення № 12-рп/98 від 9 липня 1998 року Конституційний Суд України встановив, що „термін „законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст.ст. 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях (підкреслено автором): в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття „законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади".

Тут же Суд пише, що у Кодексі законів про працю України термін „законодавство" в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Отже, бачимо, що використання в законах терміна „законодавство" для визначення різного обсягу правового поняття та відсутність чіткої регламентації такого обсягу в Кодексі законів про працю призводить до неоднозначного розуміння та застосування правових норм Кодексу.

Втім, проблеми, що стосуються аналогічних ситуацій, вирішуються більш-менш просто. Часто для встановлення необхідного обсягу поняття, що застосовується законодавцем, необхідно лиш вказати на такий обсяг в самому законі. Що ж до застосування одного й того ж терміна для визначення різних за змістом понять, то тут законодавець має поводитися дуже обережно. Проте в деяких випадках застосування одного й того ж терміна для визначення різних за змістом понять можуть призвести до неправильного застосування правових норм, перш за все через спотворення змісту одного з понять шляхом надання йому якостей іншого. Виклавши зміст однозначності юридичного терміна та проаналізувавши деякі проблеми, що стосуються цього питання, можемо перейти до розгляду вимоги єдності термінології - однієї з основних вимог, що висуваються до юридичних термінів [12].

Висновок

Є дві думки щодо мови закону. Одна: закон пишеться для юристів-професіоналів, тому правові норми мають бути виписані професійною юридичною мовою, яка не обов'язково має бути зрозуміла всім. Друга думка діаметральна першій: оскільки закон впливає на життя мільйонів людей, які не є юристами, він має бути викладений мовою, зрозумілою для більшості.

Юристи ж мають допомагати людям у застосуванні законів лише у виняткових випадках.

Синтезуючи ці дві думки, можна припуститися висновку: закон передовсім має писатися мовою, доступною для всіх; але щоб виключити багатозначність у, здавалося б, звичайних мовних конструкціях, слід послуговуватися чітко визначеними юридичними термінами.

На жаль, і в цій сфері нормотворчості в Україні не вироблено детальних та зрозумілих правил для розробників проектів нормативних актів. Так само ще не стало за правило мати в структурах уряду чи парламенту відповідних мовних фахівців, які б надавали юридичному текстові мовної довершеності.

Показове з цієї точки зору положення частини другої ст..3 Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (ВВР, 1997, №45, стор.284): "Громадська рада захищає цінності, покладені в основу політичних, правових та соціальних структур демократичного суспільства". Одразу ж виникає запитання: як саме розуміти дотримання цього припису Громадською радою?

Чіткість, ясність і зрозумілість мови закону - основна передумова його ефективного застосування, адже повноцінне регулювання законом суспільних відносин можливе лиш за умов розуміння його положень суб'єктами правовідносин. Виходячи зі специфіки юридичної мови, спробуємо викласти деякі вимоги, що їм має відповідати мова закону [14].

Список використаної літератури

1. "Конституція України".- Харків.: ІГВІНІ, за станом на 1 січня 2006р. - 490с.

2. Висновок Конституційного Суду України № 2-в/ 99 від 2 червня 1999 року.

3. Власенко Н.А. Язык права. - Иркутск, 1997; Язык закона./Под ред. А.А. Пиголкина. - М., 1990; Черданцев А.Ф. Логико-языковые феномены в праве, юридической науке и практике. - Екатеринбург, 1993.

4. Губаева Т.В., А.С. Пиголкин. Лингвистические правила законадательной техники. // Проблемы Юридической техники: Сборник статей / Под ред. В.М. Баранова. - Нижний Новгород, 2000 - С. 275.

5. Тихомиров Ю.А. Законодательная техника как фактор эффективности законодательной и правоприменительной деятельности. // Проблемы Юридической техники: Сборник статей/ Под ред. В.М. Баранова. - Нижний Новгород, 2000 - С. 43.

6. Сырых Е.В. Технико-юридические критерии качества закона. // Проблемы юридической техники: Сборник статей/ Под ред. В.М. Баранова. - Нижний Новгород, 2000. - С. 162.

7. Пиголкин А.С. Язык закона: черты, особенности. // Язык закона. - М., 1990. - С.22.

8. Мирошник Е.Г. Ясность и точность как требования к языку закона. // Проблемы юридической техники: Сборник статей/ Под ред. В.М. Баранова. - Нижний Новгород, 2000. - С. 217.

9. Чулінда Л. Шлях вдосконалення законодавства через юридико-лінгвістичні особливості побудови законодавчих текстів. // Українське право. - 1990. - № 2. - С. 101.

10. Законодательная техника. Под ред. Тихомирова Ю. А., М.,2000, с.148-162

11. Шугрина Е.С. Техника юридического письма: Учеб.-практ. Пособие. - М. 2000. - С. 155.

12. Законодательная техника: Научно-практическое пособие. - М.: Городец, 2000. - С. 155.

13. Справочник по нормативной технике. Москва, Издательство БЕК, 2002, с.29.

14. Новий тлумачний словник української мови. В. Яременко, О. Сліпушко, "Аконіт", 1996, с.112.

15. Власенко Н.А. Жаргоны в праве: пределы и техника использования. // Проблемы Юридической техники: Статей/ Под ред. В.М. Баранова. - Нижний Новгород, 2000. - С. 270.

16. Правила оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки: методичні рекомендації Юридичного управління Секретаріату Верховної Ради України. - К., 1999. - С. 20.

17. Н.И. Логический словарь-справочник. - "Наука". Москва. 1975. - С. 427.

18. "Кримінальний кодекс".-Харків.: Одіссей, за станом на 10 грудня 2004р.

19. "Кодекс законів про працю".- Харків.: Одіссей, за станом на 25 березня 2006р.

20. Анатолій Ткачук. "Законодавча техніка - Як готувати проекти законів".- Київ.: Інститут громадянського суспільства, 2004р. - 184с.

21. http://www.ucrf.gov.ua

22. http://www.expert.ua