особливості правового регулювання відносин батька й дитини в концепції сера Вільяма блекстона

Ригіна О.М., к. ю. н.,

доцент кафедри історії держави і права та політико-правових учень юридичного факультету Львівський національний університет імені Івана Франка

У статті проаналізовано правові ідеї судді, професора права В. Блекстона в трактаті «Коментарі за законами Англії». Досліджено особливості правового статусу дитини, правове регулювання відносин батька й дитини в Англії в XVIII ст. Установлено ступінь відповідності правового регулювання фактичному станові розвитку вказаних відносин.

Ключові слова: В. Блекстон, правова ідея, дитина, батько, право, обов'язок.

В статье проанализированы правовые идеи судьи, профессора права В. Блекстона в трактате «Комментарии по законам Англии». Исследованы особенности правового статуса ребенка, правовое регулирование отношений отца и ребенка в Англии в XVIII в. Установлена степень соответствия правового регулирования фактическому состоянию развития указанных отношений.

Ключевые слова: В. Блекстон, правовая идея, ребенок, отец, право, обязанность.

Ryhina O.M. THE PECULIARITIES OF THE LEGAL REGULATION OF THE RELATIONS FATHER AND CHILD AT THE CONCEPT OF SIR WILLIAM BLACKSTONE

In the article were analyzed the ideas of the judge and professor of law W.Blackstone in the “Commentaries on the Laws of England”. The peculiarities of the legal status of the child, legal regulation of relations of father and child in England in the XVIII century ware researched. The degree of the concordance of the legal regulation factual condition of the development relations was installed.

Key words: W. Blakstone, legal idea, child, father, right, duty.

Постановка проблеми

Правовий статус дитини впродовж століть відрізнявся обмеженістю її прав і свобод, зокрема в Стародавній Спарті новонароджених кволих дітей скидали зі скель, оскільки вважали, що тільки здорові й фізично сильні люди матимуть у майбутньому таких самих нащадків, котрі поповнять склад, здавалось, нездоланної армії. На початку заснування Стародавнього Риму батько вирішував питання про те, чи варто жити його новонародженій дитині. У Стародавньому Вавилоні діти в деяких випадках відповідали за злочини своїх батьків. Можна навести багато інших прикладів, які всебічно ілюстрували обмежений правовий статус дитини в державі, суспільстві та сім'ї, проте він був таким у силу об'єктивних причин. Дитина, а надто малолітня, не може здійснити більшості прав без допомоги батьків (осіб, котрі їх замінять), найперше тих прав, які забезпечують її виживання й існування. Проблема взаємин батьків і дітей, обсягу їхніх прав і обов'язків століттями цікавила мислителів і законодавців. Однак, покладаючись на різні джерела, найперше неправового характеру (Біблію, моральні норми життя суспільства), вони намагалися виправдати фактично безмежну владу батька над дитиною. Звичайно, окремі правові погляди щодо цієї проблеми сьогодні втратили актуальність, але вони свого часу відповідали вимогам часу, були продиктовані економічними, політичними та соціальними чинниками, впливали на формування визначеного правового регулювання. Вони потребують детального й об'єктивного висвітлення для заповнення прогалин в історико-правовому матеріалі. Саме на основі цих поглядів виникло та набуло подальшого вдосконалення поняття «найкращі інтереси дитини», забезпечення яких мусить бути основним із завдань сучасної держави. Характер цього завдання має ідеалістичний характер, однак його належне виконання забезпечить виживання, усебічний розвиток, виховання підростаючого покоління.

Видатною постаттю в історії правової думки був сер Вільям Блекстон (1723-1780 рр.). Він був англійським юристом, професором права, автором історичного й аналітичного трактату про загальне право під назвою “Commentaries on the Laws of England” («Коментарі за законами Англії»), який був опублікований у чотирьох книгах у 1765-1769 рр. У ньому була здійснена вперше спроба уніфікувати англійське загальне право, звести його до єдиної системи. За свою грандіозну наукову роботу В. Блекстон отримав лицарський титул. Окремі запропоновані В. Блекстоном концепції були втілені в Декларації незалежності США й Конституції США. «Коментарі за законами Англії» й на сьогодні залишаються важливим джерелом класичних уявлень про загальне право та його принципи. Це одна з головних праць, які вивчаються й на сучасному етапі в юридичних школах Великої Британії і США. Сер В. Блекстон не аналізував закони, він бачив, як закон призначений для регулювання правил поведінки, продиктованих природою або Богом. Таким чином, його метою було точно описати закони, якими вони були. Це дозволило законодавцеві, який опирався на його трактат, змінювати в подальшому закони [2], тобто пристосовувати його до рівня розвитку суспільних відносин.

Значну увагу в своєму трактаті В. Блекстон приділив дослідженню правового регулювання відносин батьків і дітей, відмінностей у правовому статусі дітей, народжених у шлюбі, та позашлюбних дітей, обмежень у спадкових правах позашлюбних дітей, навіть у випадку, коли батько дитини був відомий. У своєму трактаті В. Блекстон критикував окремі положення англійського загального права, інші виправдовував, хоча на сучасному етапі не всі вони відповідають міжнародно-правовим стандартам захисту прав дитини. Однак тривалий час його ідеї були актуальними, зокрема в Англії до прийняття Акта про реформу сімейного права 1969 р., а в США до ухвалення рішень Верховного Суду США наприкінці 60-х - у 70-х роках ХХ ст., згідно з якими були скасовані відмінності в правовому статусі дітей, народжених у шлюбі, і позашлюбних дітей [3; 4]. У Франції ці відмінності були скасовані законом 1972 р., у ФРН - у 1969 р., у Швейцарії - 1975 р. Зміни до законодавства західноєвропейських країн були пов'язані з прийняттям Конвенції про правове становище позашлюбних дітей від 15 вересня 1975 р. [5, с. 207-208].

Ступінь розробленості проблеми

Праця сера В. Блекстона «Коментарі за законами Англії» вивчається в усіх юридичних школах і на сучасному етапі Великої Британії та США, тривалий час на неї посилались судді цих країн під час обґрунтування судових рішень. Здебільшого його правові думки вивчали дослідники історії британського та американського права, зокрема В. Бернам, М. Гроссберг. Автор М. Маслов на підставі його праці встановив особливості англійського прецеденту. Отже, правові погляди В. Блекстона про правовий статус дитини, правове регулювання відносин батька та дитини є малодослідженими й потребують детального висвітлення.

Мета статті полягає в комплексному аналізі правових ідей сера В. Блекстона про правовий статус дитини, правове регулювання відносин батька та дитини, які були сформульовані ним у праці «Коментарі за законами Англії».

Виклад основного матеріалу

блекстон правовий батько дитина

У своїй праці В. Блекстон ґрунтовно проаналізував закони й судові прецеденти, які застосовувалися в тогочасній Англії та регулювали всі правові відносини в суспільстві й державі. Як зазначив М. Маслов, аналізуючи судовий прецедент у трактаті В. Блекстона, необхідно враховувати концепції, які були фундаментальними для теорії англійського права в Англії XVIII ст., зокрема про розуміння загального права як про досконалість розуму, який укорінився в історії. Разом із тим В. Блекстон мислив тими самими категоріями, що й англійські судді вказаного періоду [6, с. 44]. Погоджуючись із думкою В. Блекстона, В. Бернам підкреслив, що англійський суддя був лише «оракулом права». У цій ролі суддя не творив право, воно вже існувало «само по собі», він лише виявляв та оприлюднював його [7, с. 113].

Особливості правового статусу дітей, правового зв'язку між батьком і дитиною В. Блекстон висвітлив у першій книзі, главі 16-й трактату. В. Блекстон визначив особливості правового зв'язку між батьком і дитиною, називаючи його «універсальним у природі». Він «виокремлював» два «види» дітей - законні діти й незаконні, або позашлюбні діти (bustard). Законною дитиною була дитина, народжена в законному шлюбі. В. Блекстон покликався на римську правову презумпцію, згідно з якою «шлюб показує, хто є батьком» (“Pater est quem nuptiae demonstrant"). Водночас ця спростовна презумпція, на його думку, стосувалася й тих випадків, коли батьки дитини одружилися вже після її народження. В Англії це «правило» було звужене, оскільки одруження мало передувати народженню дитини.

У своїй праці В. Блекстон проаналізував правові обов'язки батьків щодо законних дітей, характер батьківської влади над дітьми та обов'язки дітей стосовно батьків. Обов'язок батьків піклуватися про дітей - це «принцип закону природи». В. Блекстон, посилаючись на зауваження Самуеля фон Пуфендорфа, указав, що цей обов'язок був покладений на них не лише природою, а й законами. Породивши дітей, батьки взяли добровільне зобов'язання, оскільки «життя, яке вони дарували, має підтримуватися і зберігатися, а отже, діти мають повне право одержувати утримування від батьків». В. Блекстон, погоджуючись із думкою Шарля Луї де Монтеск'є, підкреслив, що «в усіх цивілізованих державах шлюб робить відомою особу, яка зобов'язана виконувати батьківські обов'язки. Якщо шлюб не був укладений, мати дитини зазнаватиме тисячу перешкод на своєму шляху, сором, розкаяння, обмеження на підставі статі й інших чинників» [1].

В. Блекстон визнав справедливими закони «належних» держав, які зобов'язували батька утримувати дитину, тоді, коли він відмовлявся від цього, «суддя мав знати про це» (“judex de ea re cognoscet"). Навіть якщо батько позбавляв дитину спадщини, потрібно було встановити причини цього вчинку, не виключалося, що вони були виправданими. Якщо батько не пояснив причин (у заповіті), його «воля могла бути відкликана». Заповіт міг бути визнаний недійсним “tanquam testamentum inofficiosum", тобто таким, що «суперечить природному обов'язкові батька, оскільки прийнятно мати можливість припустити, що батько втратив розум, якщо склав несправедливий заповіт» [1]. Отже, В. Блекстон припускав, що особа в момент складання заповіту могла перебувати в неналежному психічному стані, який сьогодні ми характеризуємо таким, що не дає змоги розуміти значення своїх дій або керувати ними. Отже, на формування вільної волі спадкодавця вливали окремі чинники, проте він не вказав, які саме. Уважаємо, що в цьому випадку йдеться про окреме психічне захворювання, але не виключено, що спадкодавець міг перебувати в стані алкогольного сп'яніння під час складання заповіту, що перешкодило формуванню вільної волі. Вочевидь, це питання розглядалося в кожній справі індивідуально на основі власного життєвого досвіду судді. Це пояснюється тим, що В. Блекстон лише зазначив про «ймовірність утрати розуму спадкодавця» і звів у єдиний трактат положення чинного англійського загального права.

Погоджуючись із думкою С. Пуффендорфа, сер В. Блекстон указав, що виникнення питання про визнання заповіту недійсним не скасовувало права спадкодавця позбавити спадщини власних дітей, оскільки потрібно було дослідити мотиви цього вчинку. Однак потрібно пам'ятати, що «кожна людина має або повинна мати, згідно із законами, владу над своєю власністю, але природне право зобов'язує батьків утримувати дітей» [і].