Якщо ж представник не повідо-мив особі, яку представляє, про передоручення, він несе відповідальність за дії особи, якій передав повноваження, як за свої власні. Оскільки при передорученні має місце передача представником його повноважень третій особі (заміснику), тобто відбувається заміна осіб у внутрішніх відносинах представництва зі збере-женням останніх, то це не впливає на існуван-ня самих відносин представництва. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником першого (головного) представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обо-в'язки особи, яку він представляє, як це було б при діях першого представника. Перевищення представником повноваження при вчиненні правочину -- це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вка-зівками того, кого представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представ-ник зі своєї ініціативи розширює межі надано-го йому повноваження, не погодивши такий відступ із довірителем. При визначенні обсягу повноважень слід ураховувати вказівки зако-ну, зміст довіреності та інструкцій особи, яку представляють. Перевищення повноважень можливе у кіль-кісному й якісному відношенні. Під кількісним перевищенням мається на увазі, наприклад, перевищення: 1) числа, ваги, міри речей; 2) те-рміну договору, який потрібно укласти; 3) роз-міру плати або покупної ціни. Якісне переви-щення може стосуватися: 1) властивостей і спе-цифіки предмета угоди; 2) вибору контрагента, з яким має бути укладена угода; 3) характеру самої угоди, вчинення дій, не передбачених до-віреністю. Правочин, учинений із перевищенням повно-важень, створює, змінює, припиняє тощо цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди. Якщо схвалення дій представника не відбу-деться, то такий правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути ви-знаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст. 215 ЦК. Наслідками недійсності такого правочину є двостороння реституція (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК). Окрім того, за певних об-ставин (наприклад, у випадку зловмисної домо-вленості представника і третьої особи про укла-дення правочину з перевищенням повноважень) виникає також обов'язок третьої особи) відшко-дувати особі, яку представляли, збитки, що ви-никли внаслідок дій представника з перевищен-ням повноважень. Ст. 241 ЦК передбачає два варіанти поведін-ки особи, яку представляють, при представниц-тві з перевищенням повноважень: 1) вона схва-лює дії, вчинені від її імені; 2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені без пов-новажень або з перевищенням повноважень. Схвалення дій представника можливе в різ-них формах: 1) схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом здійснення так званих конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину. За своєю юридичною природою схвалення є односто-роннім правочином, що потребує сприйняття його третьою особою і представником. У схваленні виражається воля особи, яку представляють, на-ділити юридичною силою конкретну угоду, укла-дену для неї з перевищенням повноважень. Наступне схвалення правочину особою, яку пред-ставляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Слід зазначити, що положення ст. 241 ЦК по-ширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і впливу на юридичну силу право-чину не має. У практиці виникають питання про значен-ня схвалення тим, кого представляють, угоди, укладеної з перевищенням повноважень. Як випливає із тексту ст. 241 ЦК, несхвалення та-кого правочину ніби тягне повну її недійсність. Але такий висновок суперечить ст. 217 ЦК, згід-но з якою недійсність частини правочину не тягне недійсності інших її частин. Отже, можна зробити висновок, що той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, -- за умо-ви, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст.ст. 240, 242, 217 ЦК). Якщо ж самостійне існування ча-стини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недій-сною (ст. 240, 242, 216 ЦК). Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стя-гнені з того, кого представляли, як безпідставне збагачення за правилами гл. 83 ЦК. Природно, за наявності всіх умов, необхідних для виник-нення відповідних зобов'язань. 2. Види представництва в цивільному праві України В цивільному праві України інститут представництва розподіляється на три види: 1) представництво за законом (ст. 242 ЦК); 2) комерційне представництво (ст. 243 ЦК); 3) представництво за довіреністю (ст. 244 ЦК). Відповідно до ст. 242 ЦК батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Такий вид представництва, як представництво за законом має свої характер-ні особливості. Ними, зокрема є його спрямова-ність на захист прав і законних інтересів недієздатних осіб, які внаслідок малоліття, не-доумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі. У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхід-ність представництва їхніх інтересів зовні не має значення. Оскільки воля того, кого представля-ють, не має значення для обрання представника і визначення його повноважень, то природно, що така особа не може впливати на діяльність пред-ставника. Специфічним є також правове стано-вище представника при представництві, засно-ваному на законі. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його права, то діяльність представника на захист інтересів осіб недієздатних -- це його обов'я-зок, відмовитися від якого він не може. Інша річ, що такий представник може вийти з числа осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються законом або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків по-збавляють батьківських прав тощо). Ст. 242 ЦК спеціально згадує про окремі категорії осіб, які можуть здійснювати представництво за законом (батьки, усиновлю-вачі, опікуни та ін.). Право батьків представляти свої малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма зако-ну і подія (народження дитини), а для представ-ництва батька до того ж потрібна наявність акта цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішен-ня суду про визнання батьком дитини. За-конними представниками малолітніх та непов-нолітніх дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем дорівнюються до батьків. їхнє право на представництво ґрунту-ється на нормі закону та рішенні про усинов-лення. Батьки (усиновлювачі) можуть уклада-ти за неповнолітніх дітей будь-які угоди. Але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення угод не суперечить інтересам дітей. Виникнення повноваження в опікуна ґрунту-ється на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно якій опікун є законним представником малолі-тньої особи та фізичної особи, визнаної недіє-здатною, а також на рішенні про призначення опікуном. У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення в опікуна пов-новаження для діяльності як законного предста-вника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опікуваного необхідно подати відповідний документ про призначення опікуном. Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опі-куваний, якби був дієздатним, але без дозволу органів опіки і піклування не мають права здій-снювати від імені опікуваних правочини, що іс-тотно зачіпають майнові інтереси останніх. До-звіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, вста-новлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом. Піклувальники не виступають як представ-ники підопічного за законом. Вони сприяють неповнолітнім у здійсненні ними їх прав, і тільки у разі хвороби неповнолітнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину або при веденні справ неповнолітнього у суді чи інших устано-вах, піклувальники виступають як представни-ки підопічного. Варто зауважити, що законним представни-ком у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Наприклад, виникнення пов-новажень закон пов'язує з фактом спільного господарювання, спільності майна. Виходячи з цього, при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства, він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах також другого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається (за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових). Комерційне представництво ґрунтується на нормах (за деякими винятками), встановлених для представництва й є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним скла-дом і сферою застосування. Особливістю суб'єкт-ного складу відносин комерційного представни-цтва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи -- суб'єкти під-приємницької діяльності, які засновані в встано-вленому законом порядку та фізичні особи суб'єк-ти підприємницької діяльності. До особливостей також здійснення комерційного представництва необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного представника тощо. Крім того, що комерційний представник має право одноча-сно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість перед-бачена законом. У будь-якому випадку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет сто-совно інтересів самого комерційного представни-ка. Комерційний представник зобов'язаний ви-конувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця. Не допускається здійс-нення угод комерційним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто. Комерційний представник може: 1) прийма-ти на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від імені і за рахунок особи, що представляється; 2) приймати на себе зобов'я-зання здійснювати визначені юридичні дії від свого імені, але за рахунок особи, що представ-ляється; 3) приймати на себе зобов'язання здій-снювати визначені фактичні дії (наприклад, сприяння в пошуку нових контрагентів і про-веденні переговорів з метою укладення з ними контрактів, які, однак, укладаються безпосеред-ньо між особою, яку представляють, і третьою особою). Зокрема комерційним представницт-вом є брокерська діяльність професійних учас-ників ринку цінних паперів. Договір на комерційне представництво при-пускається оплатним. Особа, яка представляєть-ся, зобов'язана сплатити представнику винаго-роду за вчинені дії, крім випадків, коли в само-му договорі є вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одно-часно договором не встановлений розмір вина-городи і порядок його сплати, особа що предста-вляється, оплачує за комерційне представницт-во суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (ст. 632 ЦК). Окрім того, представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручен-ня. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рі-вних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними. Підставою комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір. Зокрема, це можуть бути договори доручення, комісії, агентські, брокерські угоди. Од-нак ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є пред-ставником особа, яка хоч і діє в чужих інтере-сах, але від власного імені, а також особа, упов-новажена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод.