Це по-ложення є винятком із загального правила, вста-новленого ч. 1 цієї ж статті, про нікчемність від-мови довірителя від свого права на скасування довіреності. Застосовуватися воно має до тих випадків, коли впевненість представника та тре-тьої особи у стабільності повноважень, передба-чених у довіреності, може бути визначальною для встановлення та існування відповідних право-відносин. Слід зазначити, що, хоча у ч. 4 ст. 249 говориться про можливість встановлення у за-коні «права особи видавати безвідкличні дові-реності на певний час», але, очевидно, в цьому випадку, швидше, має йтися не про «право» осо-би, а про обмеження права останньої на скасу-вання довіреності протягом певного часу, що ґрунтується на його попередній згоді на таке обмеження. Згідно ст. 250 ЦК представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою статті 250 ЦК. Висновки Представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації цивільних прав і обов'язків (у тому числі в галузі підприємництва), а для недієздатних та обмежено дієздатних громадян, а також для юридичних осіб є основним засобом їх участі в цивільному обігу. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення цивільних прав і виконання обов'язків суб'єктами права і в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їхньої автономії виступає як ефективний засіб здійснення розвитку та пожвавлення цивільного обігу. З іншого боку, посилення уваги до питань захисту прав людини загострює проблему встановлення меж залучення до реалізації прав та обов'язків суб'єкта права інших осіб та забезпечення додержання принципу неприпустимості втручання у справи приватної особи поза її волею. Зазначені та інші зміни, які відбулися останніми роками з суспільному та господарському житті України, суттєво розширили сферу застосування представництва, зумовлюючи потреби адекватного правового регулювання відповідних відносин. З цього приводу слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 p., містить низку новел стосовно представництва, зокрема щодо поняття представництва та підстав його виникнення, розуміння сутності довіреності, наслідків діяльності в інтересах іншої особи без повноваження та з перевищенням повноважень тощо. Перелік використаної літератури 1. Конституція України. 2. Цивільний кодекс України. 3. Закон України «Про нотаріат». 4. Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. 5. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні. -- X.: Консум, 1999. 6. О. А. Підопригора, Д. В. Боброва: Цивільне право. Ч. 2. - К.: 1996. 7. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. -- М., 1998. -- Ч. 1. 8. Гражданское право Украины. Учебное пособие под ред. Ю.А.Заики. К., 1998. 9. Сєвєрова Е.С. К вопросу об отраслевой принадлежности института представительства //Актуальні проблеми держави і права: 36. наук. пр. - Одеса, 2000. - № 9. - С 281-284. 10. Сєвєрова Є.С. Представництво як засіб реалізації громадянами своїх прав: від римського права до сучасного права України //Держава і право. - 2001. - № 13. -С.33-35.