Тому можна зробити висновок про те, що комерційне предста-вництво здійснюється, як правило, на підставі до-говору доручення (гл. 66 ЦК). Цей договір має визначати обсяг наданих комер-ційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного пред-ставника також можуть бути підтверджені до-віреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом (наприклад, ст.ст. 1004, 1008, 1009 та ін. ЦК.) Представництво, яке ґрунтується на догово-рі, може здійснюватися за довіреністю. Довіре-ність це письмовий документ, що видається пред-ставнику тим, кого представляють, для представ-ництва перед третіми особами. Залежно від обсягу повноважень, що надають-ся повіреному особою, котру він представляє, ви-окремлюють два види довіреності: 1) загальна (генеральна) довіреність, яка уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного харак-теру; 2) спеціальна (у тому числі разова) довіре-ність, яка підтверджує повноваження на здійс-нення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо той, кого представляють, уповнова-жує на здійснення якого-небудь одного право-чину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою до-віреністю. Така довіреність видається, напри-клад, юристам для захисту інтересів організа-цій у суді тощо. Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту узнають, якими повноваження-ми наділений представник. Для самого повіре-ного довіреність ніяких самостійних прав на майно, яке отримане для здійснення угоди, не породжує. Видача довіреності є одностороннім правочином, і порядок її посвідчення підпорядковуються правилам ЦК, що стосуються правочинів вза-галі. Основні правила видачі довіреності викла-дено у Законі України «Про нотаріат». Юридич-на сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повно-важення виникає незалежно від згоди останньо-го, і правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майно-вих або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи викорис-тати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовити-ся від неї. Довіреність здійснюється тільки в письмо-вій формі. Вона є іменним документом, а тому в ній обов'язково повинно бути вказано, хто і кому видав довіреність. При цьому потрібно за-значити, що конкретно необхідної форми довіреності як документа немає, головне, щоб бу-ли письмово виражені повноваження особи, якій видається довіреність, а як саме це буде вигля-дати, вирішального значення не має (наприклад, як довіреність може бути використаний лист, в якому одна особа наділяє іншу особу повнова-женнями на здійснення угоди від його імені і в його інтересах). Представництво за довіреністю може ґрун-туватися на акті органу юридичної особи. У цьо-му випадку такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, за-вірений печаткою юридичної особи тощо). Із визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особа-ми, випливає низка вимог до довіреності. По-перше, вона може бути вчинена лише у пись-мовій формі. По-друге, як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказів-ку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють. Довіреність на вчинення правочину предста-вником може бути надана особою, яку предста-вляють (довірителем), безпосередньо третій осо-бі. Таке становище випливає з того, що довіре-ність, як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує, передусім, у них. 3. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України Згідно ч. 1. ст. 245 ЦК форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність завжди має письмову фор-му. Вона може бути простою письмовою або нотаріально посвідченою. Нотаріальне посвід-чення довіреності потрібне, зокрема, на здійснен-ня правочинів, нотаріальна форма для яких обов'язкова (наприклад, правочини купівлі або про-дажу жилих будинків); при видачі довіреності при передоручені тощо. Довіреність нотаріусами посвідчується у порядку, встановленому Законом України «Про нотаріат» та іншими законодав-чими актами. Довіреність, що видається у порядку передо-ручення (ч. 2, ст. 245 ЦК), підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передоручення одержання заро-бітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. Частина 3 ст. 245 ЦК передбачає спеціальні випадки, коли довіреність, посвідчена спеціаль-но уповноваженими на це органами, прирівню-ється до нотаріально засвідчених. Аналогічний перелік осіб, що мають право засвідчувати до-віреність, закріплений у ст. 40 Закону України »Про нотаріат». Порядок посвідчення цього виду документа регулюється Порядком посвід-чення заповітів і довіреностей, що прирівнюють-ся до нотаріально засвідчених, затвердженим По-становою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. Зокрема, до нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються: — довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних установах, посвідчені начальниками, їх заступ-никами по медичній частині, старшими і чер-говими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ; — довіреності військовослужбовців, а в пун-ктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-учбових закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що здійсню-ють нотаріальні дії, також довіреності робітни-ків і службовців, членів їх сімей та членів сі-мей військовослужбовців, посвідчені команди-рами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів; — довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі. Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена не тим органом або посадовою особою, на які покладено здійс-нення таких функцій, не може вважатися вида-ною з дотриманням встановленого законом по-рядку, а отже, має бути визнана недійсною. Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими від-носинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, всіх видів допомоги і стипендій, гро-шей з установ ощадних банків, а також на отри-мання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або вчиться, житло-во-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій він знаходиться на лікуванні. Довіреності, які видаються юридичними особами, крім тих, що видаються в порядку пе-редоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК), не потребують нотаріальної форми. Довіреність від імені юри-дичної особи видається за підписом її керівни-ка і завіряється печаткою цієї організації. Довіреність на отримання або видачу грошей або інших майнових цінностей крім керівників має бути підписана також головним бухгалте-ром підприємства. Відповідно до ст. 247 ЦК строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною. У кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї ви-моги закону спричиняє за собою недійсність до-віреності, як документа, що підтверджує повно-важення представника. Тобто вона не має пра-вового значення ні для сторін відносин добровільного представництва, ні для третьої особи. Загальними підставами припинення довірено-сті є (ст. 248 ЦК): — закінчення її терміну, а стосовно до разо-вої довіреності -- здійсненням дій представни-ком, на які він уповноважений; — скасуванням її особою, яку представляють, або відмови від неї представника (ст. 249 ЦК). Та-ке обопільне право на одностороннє припинен-ня довіреності пов'язане з довірчим характером такої угоди; — припинення юридичної особи, що є пред-ставником або особою, яку представляють; — смерть фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють; — визнання фізичної особи, що є представни-ком або особою, яку представляють, недієздат-ною; — визнання фізичної особи, що є представни-ком або особою, яку представляють, обмежено дієздатною; — визнання фізичної особи, що є представни-ком або особою, яку представляють, безвісно відсутнім тощо. — передоручення (оскільки передоручення за-сновується на раніше виданій довіреності, то з припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення). Припинення довіреності є припиненням пов-новажень представника. У зв'язку з цим у осо-би, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала до-віреність і згодом скасувала її, зобов'язана спо-вістити про скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими була видана дові-реність. Подібні дії повинні здійснити правона-ступники (спадкоємці вмерлого громадянина і правонаступники реорганізованої юридичної осо-би) у випадку: 1) припинення довіреності внаслідок припи-нення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 2) смерті громадянина, що видав довіреність, визнання його недієздатним, обмежено дієздат-ним або безвісно відсутнім. Після припинення довіреності особа, якій во-на була видана, зобов'язана повернути довіре-ність особі, яку представляє. Вона має це зроби-ти «негайно», тобто у мінімально короткий строк, як тільки у неї з'явиться можливість. Особливим випадком припинення довірено-сті є її скасування особою, яку представляють (ст. 249 ЦК). Таке обопільне право на односторон-нє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером такої угоди. Тому довіреність може бути в будь-який час скасована особою, що ви-дала її, а особа, якій була видана довіреність, може в будь-який час відмовитися від неї. Відмова від цього права є нікчемною, за винятком випадків, коли довіреність видана як безвідклична на пев-ний час (ч. 4 ст. 249 ЦК). Скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому ви-падку, якщо вони були сповіщені про це. Ска-сування довіреності тягне припинення повнова-жень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видано, а та-кож відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права і обов'язки стосовно третьої особи, що виникли внаслідок дій представника або його за-ступника до того, як вони дізналися або повинні були дізнатися про припинення довіреності, зберігають силу для особи, що видала довіреність і його правонаступників. Це правило не застосо-вується, якщо третя особа виявилася несумлінною, знала або повинна була знати до здійснення або в момент здійснення угоди з представником, що дія довіреності припинилася. Частина 4 ст. 249 ЦК передбачає, законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.