Розглядаючи положення ч. 3 ст. 38 ЦПК, слід зазначити, що законодавець зробив у ній акцент на представництві саме юридичних осіб. Тобто він зазначає, що інтереси юридичних осіб представляють їхні органи. Останні повинні діяти у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням. Щодо альтернативного варіанта, коли замість органів юридичних осіб можуть діяти їхні представники, то таке застереження стосується колективних органів, які наділяються повноваженнями вирішувати найважливіші питання. Наприклад, участь ради директорів акціонерного товариства у процесі розгляду справи недоцільна, оскільки цей колективний орган далеко не завжди складається з юристів, а повноваження на участь у справі раціонально кореспондувати юристу. Тому, як правило, представництво інтересів юридичної особи здійснюватиме директор, але його повноваження на ведення справи мають перевірятися згідно зі статутом та наказом чи контрактом про призначення на цю посаду.

В науці виділяється також представництво, що ґрунтується на членстві в громадських організаціях, яке ще має назву „суспільне представництво”. Під громадським представництвом розуміється представництво, яке здійснюється уповноваженими особами громадських організацій у справах членів цих організацій, також інших громадян, права та інтерес яких захищають ці організації. Такими є громадські організації, якими відповідно до Закону від 16 червня 1992 р. „Про об'єднання громадян” будуть об'єднання громадян, створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Ними є масові рухи, жіночі, ветеранські організації, організації інвалідів, молодіжні і дитячі організації, наукові, технічні, культурно-освітні, культурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки, фонди, асоціації та інші Закон України «Про об'єднання гро-мадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 34, ст. 504.. Правову допомогу раціоналізаторам і винахідникам подають Товариство раціоналізаторів та винахідників України, його обласні, міські, районні ради. В необхідних випадках відповідна рада виділяє своїх представників для кваліфікованого ведення в суді справи по захисту авторських прав винахідників та раціоналізаторів незалежно від членства їх у цій громадській організації. Підставою виникнення представництва є факт вступу громадської організації, яка згідно із законом та відповідно до свого статуту зобов'язана надавати юридичну допомогу своїм члена. Членство в громадській організації само по собі не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього додатково необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва. За відсутності на це згоди уповноважений громадської організації не може бути допущений судом до здійснення функції процесуального представника.

У справах, що виникають з авторських, суміжних, інших прав інтелектуальної власності, процесуальне представництво можуть здійснювати на договірних засадах уповноважені державного підприємства Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП), яке перебуває у сфері управління Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного в системі Міністерства освіти науки, молоді та спорту України за постановою Кабінету Міністрів України № 601 від 4 квітня 2000 р.

Професійні спілки мають право представляти і захищати інтереси працівників у сфері виробництва, побуту і культури (ст. 246 КЗпП). Раніше це право профспілок було конкретизовано в цивільному судочинстві, п. 2 ст. 112 ЦПК України, який дія до 2004 року встановлював, що уповноважені професійних спілок можуть здійснювати процесуальне представництво в усіх справах робітників, службовців, членів колективних сільськогосподарських підприємств, а також інших осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється профспілками. На даний час право закріплене у ч. 4 ст. 19 ЗУ „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” відповідно до якої профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ. Уповноваженими професійних спілок виступають особи, які виділяються ними для надання допомоги в захисті прав й інтересів у суді. Ними можуть бути члени профспілок, але, як правило, їх функції здійснюють постійні працівники профспілкових комітетів (консультанти, інспектори та ін.), які мають юридичну освіту і здатні надати членам профспілок кваліфікований правовий захист Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, № 45, ст. 397..

Слід звернути увагу й на те, що на юридичних осіб поширюється положення ч. 2 ст. 38 ЦПК, тобто якщо інтереси юридичної особи у процесі представляє її орган, то така юридична особа може мати у цьому ж процесі ще й представника, наприклад, адвоката, юрисконсульта. Щодо органів, які представляють інтереси юридичної особи, то при розгляді справи необхідно виходити із того, що порядок призначення та обрання органів юридичної особи може бути передбачений законом або установчими документами, у випадку, коли законом це питання не регламентовано, воно має бути визначене в установчих документах із зазначенням повноважень таких органів. Але учасниками процесу можуть також бути установи, організації підприємства, які не мають статусу юридичної особи. Вони є суб'єктами цивільних процесуальних відносин в силу прямої вказівки закону, наприклад, органи опіки та піклування згідно з нормами СК України. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ЗУ „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 року присутність представника органів опіки та піклування на судових засіданнях є обов'язковою в разі, якщо розглядається справа стосовно дитини або з питань, що зачіпають права дитини.

Якщо участь у процесі брала юридична особа, діяльність якої підлягає припиненню (ліквідації), то від її імені у суді виступає уповноважений представник ліквідаційної комісії.

Якщо мова йде про представництво інтересів держави, то врегулювання цих відносин не конкретизовано. Законодавець зазначає загальне положення про те, що державу представляють відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції через свого представника. Так, виходячи зі ст. 121 Конституції України та ч. 2 ст. 45 ЦПК, державу в процесі може представляти прокурор, але його представництво не є універсальним, а залежить від процесуального статусу держави. В тих випадках, коли держава є позивачем у справі, а її інтереси представляє прокурор, він здійснює функцію представництва, оскільки підставою участі його у процесі є закон, яким він уповноважений на здійснення такої діяльності, тому він має надати суду документ, який стверджує його повноваження як прокурора (посвідчення прокурора). Якщо держава є відповідачем у справі, то інтереси держави має представляти той державний орган, який згідно з його функціями є відповідальним за виконання відповідної державної функції. Наприклад, коли позов пред'являється до держави у зв'язку із завданням шкоди здоров'ю людини через виникнення надзвичайної ситуації, а держава гарантувала всім громадянам безпечне довкілля, то інтереси держави має представляти Міністерство з надзвичайних ситуацій. У цій ситуації прокурор може безпосередньо представляти інтереси осіб, які постраждали внаслідок аварії тощо. Прокурор може як безпосередньо представляти інтереси держави, так і опосередковано. Наприклад, позов був пред'явлений до прокуратури як органу держави про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу прокуратури (ст. 1176 ЦК), тому прокуратура є безпосереднім відповідачем.

Від імені муніципальних утворень участь у процесі беруть органи місцевого самоврядування, в межах їхньої компетенції, яка встановлена певними актами, які визначають статус цих органів. У випадках, передбачених законом, за спеціальним дорученням та від їхнього імені можуть виступати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи та громадяни. Наприклад, отримання відумерлої спадщини покладається на територіальну громаду, це зумовлює участь представників органів місцевого самоврядування у справах про визнання спадщини відумерлою.

2.3 Залежно від статусу особи, яка може бути представником у суді

До особи, яка може бути представником у суді, пред'являється ряд вимог з урахуванням виду представництва. Але, за загальним правилом, судовий представник - це особа, яка досягла 18 років та має цивільну процесуальну дієздатність та належно оформлені повноваження на здійснення функції представництва, тобто на виконання процесуальних прав та обов'язків в інтересах особи, яку вона представляє. Та у ч. 1 ст. 40 ЦПК України має місце застереження, що представником може бути особа з урахуванням перерахованих вище критеріїв, за винятком осіб, передбачених ст. 41 ЦПК, де зазначені особи, які не можуть бути представниками. Але, на думку авторів, положення щодо віку, з якого особа може бути представником, а саме якщо вона досягла 18 років, не узгоджується з нормами Цивільного кодексу, Сімейного кодексу та положенням ст. 29 ЦПК. Так, неповнолітній особі може судом надаватися повна цивільна дієздатність, якщо ця особа досягла 16-ти років та працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини, тобто ці особи після набрання таким рішенням законної сили можуть у суді виконувати повноваження представника. Частиною 2 ст. 34 ЦКУ також передбачено, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Тобто така особа може бути самостійним та повноправним суб'єктом цивільних процесуальних відносин та здійснювати комплекс процесуальних прав, нести процесуальні обов'язки згідно з ЦПК, тобто бути представником. Тому законодавцеві потрібно узгодити норми ЦПК із матеріальними нормами та виключити з ч. 1 ст. 40 ЦПК вік, з якого особа може бути представником. Це зумовлено тим, що особи, які набули повну цивільну дієздатність, у порядку, передбаченому законом, до свого повноліття можуть виступати як судові представники від імені інших осіб.

Деякі науковці-цивілісти вважають, що для представництва інтересів інших осіб у цивільному процесі мають існувати й інші підстави. Насамперед, для належного користування процесуальними правами треба їх добре знати, а тому представник має обиратися з юридично обізнаних осіб. У процесуальній нормі зроблене посилання лише на те, що представником може бути адвокат, а іншою особою навіть не юрист.