Принцип особистої відповідальності працівника за рівень свого матеріального забезпечення при виході на пенсію. Людина, виходячи на пенсію, бажає нести звичні для неї витрати, а розмір призначеної пенсії часто буває набагато нижчий від раніше отримуваного заробітку. Це змушує її на початку трудової діяльності думати про своє матеріальне забезпечення в старості. Вона прагне, перш за все, заробити максимальну пенсію, що залежить від тривалості трудового (страхового) стажу і розміру заробітної плати (сплати страхових внесків), бере участь у недержавних пенсійних програмах, заощаджує кошти на «чорний день». Держава гарантує лише мінімальний розмір пенсії, а все інше повністю залежить від людини. Ідея залежності розміру пенсії від тривалості трудового (страхового) стажу і суми заробітку (доходу) за певний час, а в майбутньому і за всю трудову діяльність становить суть цього принципу пенсійного права.

Принцип забезпечення пенсіями в усіх випадках втрати працездатності.

Втрата працездатності означає втрату джерела доходу, що змушує суспільство шукати його заміну. Такою заміною і є пенсія. Вона виплачується в разі настання непрацездатності через інвалідність, досягнення певного віку (вислуги років), що підтверджує юридичну непрацездатність, а також при втраті годувальника непрацездатних членів сім'ї і в інших випадках визначених законом. Таким чином, пенсійним забезпеченням охоплені всі можливі випадки непрацездатності, що породжує у людей відчуття соціальної захищеності, впевненість у завтрашньому дні.

Принцип обов'язковості державного пенсійного страхування для всіх найманих та самозайнятих працівників і призначення пенсій тільки тим, хто сплачував внески. У пенсійному законодавстві дається перелік осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Ними, передусім, є особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форм власності та господарювання і у фізичних осіб, та особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності. Вони страхуються від таких соціальних ризиків, як інвалідність, смерть годувальника, досягнення пенсійного віку, нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання.

Застраховані особи самі сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або за них сплачують ці внески у встановленому законодавством порядку. Відповідні внески сплачуються і при добровільному пенсійному страхуванні. Таким чином, вони беруть участь у формуванні коштів для майбутніх пенсійних виплат. Пенсія призначається тільки за умови сплати страхових внесків. Особа, яка сама не сплачувала чи за неї не сплачували страхових внесків, права на конкретний вид пенсії не має. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - С. 141-142.

2. Принципи допомогового права

Принцип мобільності в наданні допомоги. Метою надання . допомоги є сприяння у подоланні складних життєвих обставин, які, як завжди, виникають несподівано, і на них необхідно оперативно реагувати. Допомоги надаються на загальнодержавному, місцевому і локальному рівнях. Вони передбачені законами, постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, локальними нормативними актами, що приймаються підприємствами, установами, організаціями.

Незважаючи на те, що право надавати допомогу мають багато суб'єктів, в Україні немає вичерпного переліку допомог. Відповідні органи вправі доповнювати цей перелік у разі необхідності соціальної підтримки якої-небудь категорії громадян. Це, перш за все, стосується одноразових допомог.

В Україні немає не лише переліку всіх можливих допомог, а й переліку суб'єктів права на надання їх. Державним органам надані широкі повноваження щодо виділення на ці потреби бюджетних коштів. Суб'єкти підприємницької діяльності практично необмежені у праві надання матеріальної підтримки своїм членам або виділенні коштів на благодійництво.

Складовою принципу мобільності є доступність отримання допомоги. Право на неї має будь-яка особа, котра потрапила у складну життєву ситуацію, якій надано правове значення. Потреба в терміновому призначенні допомоги змушує до встановлення стислих строків розгляду заяв, мінімальних умов (підстав) її надання, спрощеного порядку розв'язання всіх питань за місцем проживання особи, яка потрапила у скрутне матеріальне становище.

Принцип адресності. Передбачає надання допомоги чітко визначеним категоріям населення внаслідок значного погіршення їхнього матеріального стану. Цей принцип стосується як допомог за системою соціального страхування, так і допомог за системою державної соціальної допомоги. Найбільш яскраво він виявляється в останній системі.

Матеріальної підтримки потребують насамперед особи, які здійснюють догляд за дітьми певного віку, дітьми-інвалідами віком до 16 років, інвалідами 1-ї групи або за особами, які досягли 80-річного віку, неповні сім'ї, сім'ї, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років, пенсіонери, інваліди, студенти, безробітні, біженці, переселенці, хворі на певні захворювання тощо. При наданні державної соціальної допомоги застосовується такий критерій, як наявність середньомісячного сукупного доходу, нижчого від прожиткового мінімуму. Лише після законодавчого встановлення цього критерію та понять прожитковий мінімум і середньомісячний сукупний дохід почали говорити про адресність надання соціальної допомоги в сучасному розумінні цього терміна.

Залежність розміру допомоги від рівня доходів і величини прожиткового мінімуму становить суть принципу адресності, що конкретизує загальноправовий принцип справедливості. Людина, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму, є бідною і вправі надіятись на допомогу з боку держави і суспільства.

Зараз відбувається процес оновлення законодавства про допомоги з урахуванням цього принципу.

З метою подальшого розвитку адресної допомоги здійснюються такі заходи: 1) ведеться робота щодо впорядкування пільг та допомог, що надаються різним категоріям населення; 2) удосконалюється механізм надання субсидій на сплату за житло, за комунальні послуги, за паливо; 3) надаються пільги та послуги окремим категоріям громадян з метою забезпечення їхньої життєдіяльності; 4) проводиться реформування нормативно-правової бази надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним громадянам на основі врахування їхнього сукупного доходу; 5) створюється система контролю за ефективним та раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;

6) впроваджується єдина обліково-інформаційна система одержувачів соціальної допомоги.

При наданні допомоги із фондів соціального страхування адресність полягає в тому, що право на допомогу мають застраховані особи, які тимчасово, повністю або частково втратили засоби до існування через непрацездатність чи безробіття або понесли додаткові витрати у зв'язку з народженням чи смертю, що негативно вплинуло на сімейний бюджет. Прожитковий мінімум тут до уваги не береться.

Принцип комплексності. Передбачає різні види матеріальної підтримки в разі втрати засобів до існування, недостатності їх чи понесення додаткових витрат. Підставами для цього є такі юридичні факти, як вагітність, пологи, народження дитини, хвороба, догляд за непрацездатними, сирітство, безробіття, смерть тощо. Держава прагне охопити соціальним забезпеченням усі можливі ситуації, що ведуть до погіршення матеріального стану чи нужденності. Таке забезпечення здійснюється комплексно. Людина може мати право на пенсію, окремі соціальні послуги і ту чи іншу грошову допомогу. Закон дозволяє особі одночасно отримувати кілька видів допомоги. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - С. 145-148.

3. Принципи соціально-обслуговувального права

Принцип надання соціальних послуг безоплатно або за часткову оплату. До соціальних послуг належать такі, що надаються повністю чи частково за рахунок коштів соціального страхування, державного бюджету, благодійних внесків. Порядок надання таких послуг регулюється нормами соціально-обслуговувального права. Фізичні особи переважно отримують соціальні послуги безоплатно або, в окремих випадках, за часткову оплату. Підставою для отримання соціальних послуг є наявність передбачених законом складних життєвих обставин: інвалідність, похилий вік, сирітство, відсутність певного місця проживання тощо. Для надання соціальних послуг створюються установи соціального обслуговування (будинки-інтернати, школи-інтернати, центри, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, відділення соціальної допомоги вдома тощо). Вони утримуються, в основному, за рахунок: 1) коштів місцевих бюджетів; 2) інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності своїх структурних підрозділів, що надають послуги; 3) осіб, які користуються послугами цих установ або їхніх дітей (батьків); 4) коштів благодійних фондів, пожертвувань окремих громадян, підприємств, установ і організацій та інших джерел. Безоплатність чи часткова оплата наданих соціальних послуг свідчить про їхню доступність для всіх, хто такої допомоги потребує.

Принцип добровільності. Соціальне обслуговування здійснюється за умови добровільної згоди особи-претендента на отримання соціальних послуг. В окремих випадках таку згоду дають законні представники (батьки, усиновителі, опікуни і піклувальники). Соціальні послуги надаються лише за наявності письмової заяви підопічного чи його законного представника, що підтверджує згоду на добровільне отримання соціальних послуг. Примусове поміщення до стаціонарної соціальної установи можливе лише у випадках, передбачених законом.

Добровільність означає не лише згоду на соціальне обслуговування, а й відмову від нього. Відмова також оформляється письмовою заявою. Підопічний може в будь-який час знову звернутися із заявою про надання соціальних послуг.

Згода на соціальне обслуговування і відмова від нього означає, що заінтересовані особи повинні бути детально проінформовані про види і форми соціального обслуговування, показання і протипоказання для його здійснення, про умови часткової оплати окремих соціальних послуг, а також про інші умови надання конкретних соціальних послуг. Вони також попередньо ознайомлюються з умовами проживання чи перебування в установах, де будуть утримуватися, і видами соціальних послуг, які їм там будуть надавати.

Принцип конфіденційності. Слово конфіденційність латинського походження, воно тлумачиться як довірливий, секретний, той, що не підлягає розголошенню, публікації. Відомості особистого характеру, що стали доступними працівникам соціальних установ у процесі надання ними соціальних послуг, становлять професійну таємницю. За розголошення таких відомостей соціальні працівники несуть відповідальність, що передбачена чинним законодавством. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - С. 153-155.

ВИСНОВОК