ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Загальна характеристика особистих немайнових прав

1.1 Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав

1.2 Немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи

1.3 Немайнові права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи

Розділ II. Захист особистих немайнових прав у цивільному праві України

2.1 Відмінність правового захисту від правової охорони

2.2 Поняття захисту особистих немайнових прав

2.3 Особливості захисту особистих немайнових прав

Розділ III. Проблематика особистих немайнових прав з погляду міжнародного приватного права (на прикладі України та Польщі)

3.1 Поняття особистих немайнових прав в Україні й Польщі

3.2 Колізійне регулювання особистих немайнових прав у міжнародному приватному праві України й Польщі

3.3 Проблеми колізійного регулювання особистих немайнових прав

Висновок

ВСТУП

правовий немайновий особистий міжнародний

Актуальність теми дослідження. Цивілізоване суспільство не можливо уявити без наявності певних прав і свобод кожного його учасника, що забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав.

В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист.

Конституція України і інші закони забеспечують здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно проходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на них обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті цих прав.

Метою даної курсової роботи є висвітлення питання цивільно-правового захисту особистих немайнових прав громадян, реалізація права захисту в сучасних умовах, проблеми, пов'язані з такою реалізацією, а також можливі шляхи їх подолання.

Основними завданнями для розкриття мети роботи стануть:

- визначення сутності особистих немайнових прав;

- характеристика особливостей захисту особистих немайнових прав;

- порівняльна характеристика правового захисту і правової охорони;

- характеристика основних способів захисту особистих немайнових прав;

- аналіз реальних проблем, які стосуються недосконалості правового режиму захисту цивільних прав громадян, а також вивчення можливих шляхів їх подолання.

Для того, щоб розглянути поставленні питання потрібно керуватися діючою нормативно-правовою базою з цих питань. Перш за все це Конституція України, Цивільний кодекс України, інші нормативні акти, а також різні підручники, написані компетентними спеціалістами у цій галузі.

Методом дослідження є сукупність способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб'єктів у даній сфері.

Предметом особистих немайнових прав є життя, здоров'я особи, особиста недоторканість, інтелектуальна власність та інше.

Наукове підґрунтя. Для написання курсової роботи підґрунтям є праці М.І. Панченка, О.І. Шундрика, В.В. Копєйчикова, а також Конституція України та Цивільний кодекс України.

Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ

1.1 Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав

Особисті немайнові права - права, які довічно належать кожній фізичні особі від народження або за законом, юридичній особі з моменту державної реєстрації (крім тих, які за своєю природою притаманні тільки людині), тісно пов'язані з ними та не мають економічного змісту [18, c.279].

Цивільним законодавством регулюються особисті майнові та немайнові відносини. Отже, особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом у повному обсязі без будь-яких обмежень. Права і свободи людини, на які держава не може посягати, забезпечують кожній особі можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя.

Особисті немайнові права досить неоднорідні та є предметом регулювання різних галузей права. Так, право на свободу зборів, друку, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регулюються конституційним правом. Право на вибір прізвища подружжям при реєстрації шлюбу, право на вибір місця проживання, роду занять кожним із подружжя, право на виховання дітей та інші регулюються сімейним правом.

Але є особлива група особистих немайнових прав, які в переважній більшості виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припинені на підставі правочинів або інших юридичних дій. Вони належать кожній фізичній особі від народження або за законом і не мають економічного змісту. Ці права тісно пов'язані з фізичною особою, і вона не може відмовитися від них, а також не може бути позбавлена цих прав і володіє ними довічно [17, c.129].

Взагалі, предметом цивільного права складають дві групи відносин:

1) майнові відносини (відносини власності та відносини товаро- і грошообігу);

2) особисті немайнові відносини, які у свою чергу можна поділити на:

- особисті немайнові відносини, що не пов'язані з майновими відносинами. Ними є відносини, у які вступає особа, реалізуючи свої права на життя, охорону здоров'я, особисту недоторканість, сім'ю, ім'я, особисте життя та його таємницю, свободу пересування тощо;

- особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими відносинами. До цих відносин належать такі, що виникають у сфері інтелектуальної власності (наприклад, пов'язані із правами інтелектуальної власності на: літературний, художній та іншій твір; винахід, корисну модель, промисловий зразок; комерційне найменування; торговельну марку; комерційну таємницю) [16,c.412].

Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки:

1) утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'язок з майновими відносинами;

2) мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів - немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканість, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи;

3) мають абсолютний характер. Носії цих прав є уповноваженою особою, а всі інші стосовно неї і з приводу цих прав є зобов'язаними особами.

Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Особисті немайнові права особи здійснюються самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх дітей, а також неповнолітній фізичних осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті права, їх здійснюють батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачених Конституцією України, Цивільним кодексом та законами України, можливе лише у випадках, передбачених ними.

Для забезпечення здійснення особистих немайнових прав органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, підприємства, організації, їх працівники, окремі фізичні особи зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

Таким чином, особисте майнове право - це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточення утримуватися від будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості.

1.2 Немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи

Права, що забезпечують природне існування фізичної особи - права, які забезпечують фізичну і психічну цілісність особистості фізичної особи (право на охорону життя, здоров'я, свободи, особистої недоторканості, право на донорство, на сім'ю, на опіку або піклування, на безпечне для життя і здоров'я середовище тощо) [18, c.279]

Право на життя і охорону здоров'я означає юридично забезпечену можливість фізичної особи вимагати до суду припинення будь-яких дій, якщо вони погрожують здоров'ю або життю. При цьому норми цивільного права можуть бути застосовані не лише після того, як шкоду здоров'ю вже заподіяно, а й тоді, коли є небезпека, яка загрожує життю та здоров'ю, що створена внаслідок господарської та іншої діяльності. Тому це має велике попереджувальне значення. Зміст права на життя і охорону здоров'я включає такі правила:

- фізична особа не може бути позбавлена життя. Здоров'я забезпечується власним відповідальним ставленням особи до нього, а також системою діяльності державних та інших організацій, що передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами;

- медико-біологічні та інші дослідження й експерименти, що є небезпечними для життя, можуть проводитися лише щодо повнолітньої особи і за її згодою;

- забороняється задоволення прохання особи про припинення її життя, а стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої особи;

- здоров'я є станом духовного і соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб та фізичних вад;

- штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. Перелік обставин, що дають право переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичним та соціальним показниками, визнається законом;

- повнолітня жінка має право за медичними показниками на штучне запліднення та імплантацію зародка;

- особа, яка звернулася за наданням медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій, на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я;

- медична допомога особі, яка досягла 14 років, надається за її згодою;

- повнолітня особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування;

- забороняється надання за місцем праці або навчання інформації про діагноз та методи лікування особи;

- у разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду;

- особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката - для захисту своїх прав, а також священнослужителя для відправлення релігійного обряду.

Складним і дискусійним завжди було саме поняття життя. Можна сказати, що життя - це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біосоціального організму. Життя є триваючим процесом, а тому важливе значення має визначення моменту появи життя і моменту його припинення. Для права ці проблеми пов'язані із визначенням юридичне значимих фактів та їх правовими наслідками. Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи.