Розпусні дії, передбачені ст. 156 , звичайно спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, наступне втягнення у проституцію тощо).

У частині 2 ст. 156 КК встановлена відповідальність за наявності таких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою. [4,ст.88]

РОЗДІЛ ІІ. Проблеми кваліфікації зґвалтування

2.1 Кримінально-правова характеристика зґвалтування

Зґвалтування - це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. [2,ст.51]

Основним безпосереднім об'єктом злочину є статева свобода, а у разі зґвалтування особи, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи (наприклад, є психічно хворою або дитиною),- статева недоторканість особи. Додатковим об'єктом може бути нормальний фізичний і психічний розвиток неповнолітнього (за наявності відповідного потерпілого) та здоров'я особи (у разі зґвалтування, поєднаного з фізичним насильством).

Потерпілим від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. На кваліфікацію за ст. 152 не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи (наприклад, вона є повією, веде безладне статеве життя), наявність попередніх статевих зносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування, досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості,

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із:

застосуванням фізичного насильства;

погрозою його застосування (воля потерпілого придушується) ;

з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується). [6,ст.225]

Під статевими зносинами розуміється природний (гетеросексуальний) статевий акт між особами протилежної статі. Йдеться про коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, яке може викликати вагітність. Злочин вважається закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової еяколяції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні).

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.

Фізичне насильство при зґвалтуванні може полягати у нанесенні потерпілій особі удару, побоїв, у заламуванні рук, позбавленні або обмеженні особистої волі, заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, спричиненні смерті.

Нанесення під час зґвалтування або замаху на нього удару, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень потрібно кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 152.

Погроза -- це залякування потерпілої особи застосуванням фізичного насильства. Вона може виявитися у формі висловлювань, жестів, інших дій (наприклад, демонстрації зброї). У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реальна, тобто у потерпілої особи має скластись враження, що, якщо вона буде протидіяти ґвалтівникові й не виконає його вимог, ця погроза буде негайно реалізована. При цьому для визнання психічного насильства способом вчинення зґвалтування не має значення те, чи мав ґвалтівник насправді намір і фактичну можливість реалізувати заявлену ним погрозу.

Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може розуміти характеру й значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові (фізична безпорадність). Поняттям безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування. Примушування до вступу у статевий зв'язок особою, від якої жінка або чоловік залежать матеріально, за наявності до цього підстав треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 154. [17,ст.283]

Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають, зокрема, її фізичні вади (наприклад, відсутність кінцівок або їх параліч, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, яке не є психічним, сильне сп'яніння. Психічна безпорадність, за наявності якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є неповноцінною, недійсною, може бути викликана, наприклад, психічним захворюванням, малолітнім віком, непритомним станом, застосуванням сильнодіючих або інших речовин.

Для інкримінування ст. 152 потрібно, щоб винний, вступаючи у статеві зносини з потерпілою особою, усвідомлював, що вона перебуває у безпорадному стані, або міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла особа перебуває саме у такому стані.

Стан сп'яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у тому разі, коли внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або токсичних речовин особа не усвідомлювала навколишню обстановку або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвалтівникові. Слід мати на увазі, що згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, знаходження в інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не є згодою на статеві зносини.

Юридична оцінка природного статевого акту з малолітньою особою за умови її згоди на це залежить від того, усвідомлювала вона чи ні характер і значення вчинюваних з нею дій. Взятий сам по собі малолітній вік особи, тобто недосягнення нею 14-річного віку, не завжди свідчить про наявність безпорадного стану як ознаки зґвалтування. Питання про наявність або відсутність цього стану та кваліфікацію дій винного за ст. 152 або ст. 155 необхідно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку і виховання малолітньої особи. В сучасних умовах вирішальну роль при цьому, очевидно, повинен відігравати не стільки певний вік як своєрідна презумпція наявності безпорадного стану, скільки ступінь обізнаності та інформованості конкретної малолітньої особи у питаннях статевого життя.

Суб'єктом розглядуваного злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи. При так званому посередньому вчиненні злочину стать ґвалтівника може збігатися зі статтю потерпілої особи. Співвиконавцем злочину - учасником групового зґвалтування може бути особа, яка фізіологічне неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153-155 (ч. 2 ст. 152), групою осіб або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього (ч. З ст. 152), а особливо кваліфікуючими ознаками - спричинення особливо тяжких наслідків та зґвалтування малолітньої чи малолітнього (ч. 4 ст. 152).

Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у тому разі, коли його скоїла особа, яка раніше вже вчинила злочин, передбачений ст. 152, або один із злочинів, передбачених статтями 153, 154, 155. На кваліфікацію за цією ознакою не впливає те, була особа засуджена за раніше вчинений злочин або ні, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину, скоїла вона раніше закінчений злочин або замах на нього. [5,ст.302]

Вчинення двох або більше природних статевих актів з однією й тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі з єдиним злочинним наміром, є одиничним злочином і не утворює повторності зґвалтування.

При вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті у цьому злочині, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге зґвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи здійснюється лише за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності.

Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування слід вважати осіб віком від 14 до 18 років, а малолітніми -- осіб, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше осіб - співвиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з однією або декількома потерпілими особами. Група осіб відсутня, якщо декілька суб'єктів ґвалтують одну потерпілу особу, однак не узгоджують при цьому свої дії і не сприяють один одному. Кожен з винних несе у такій ситуації самостійну відповідальність за тією чи іншою частиною ст. 152.

Як співвиконавство зґвалтування розглядаються дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Тобто учасником групового зґвалтування визнається і той, хто нездатен бути суб'єктом індивідуального зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину.

Від зґвалтування, вчиненого групою осіб, потрібно відрізняти співучасть у цьому злочині, яка не є спів виконавством. Особливо тяжкими наслідками зґвалтування (оціночне поняття) можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органа чи його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності, зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом. [10,ст.208]

У судовій практиці визнається, що психічне ставлення винного до особливо тяжких наслідків може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.

Заподіяння при зґвалтуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, охоплюється ч. 4 ст. 152 і додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121 не потребує.

Водночас умисне вбивство потерпілої особи, вчинене в процесі зґвалтування чи замаху на цей злочин або відразу після нього, потрібно кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 (вбивство, поєднане із зґвалтуванням) і відповідно ст. 15 та ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 152 (за ознакою особливо тяжких наслідків).

Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. [14,ст.930]

Безпосереднім об'єктом є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості - її статева недоторканість.

Об'єктивна сторона зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпосереднього стану потерпілої особи.

Зґвалтування вважається з моменту початку статевих зносин.

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи до вступу з нею в статеві зносини і бажає цього.

Мотив зґвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими побічними мотивами - хуліганським, спонуканням, бажанням принизити потерпілу особу, помсту тощо.

Суб'єкт: фізична особа, яка досягла 14-річного віку.

Обтяжуючими обставинами в даному злочині є: