У всіх країнах існує мінімальна пенсія, яку сплачує держава особам, що досягли пенсійного віку, незалежно від періоду своєї працездатної діяльності. Згідно із наявністю обов'язкового та добровільного накопичення необхідно зазначити, що перше здійснюється у державному пенсійному фонді, друге відповідно - у недержавних фондах. Державний фонд вважається надійнішим, так як його зобов'язання забезпечуються активами держави, але менш гнучким, так як є бюрократичною структурою. Недержавні фонди представляють клієнтам більш гнучкі пенсійні схеми, але вони менш надійні так як їх активи більшою мірою залежать від кон'юнктури [7].

Cуб'єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є:

- застраховані особи й члени їхніх сімей чи спадкоємці;

- підприємства, установи, фізичні особи, які здійснюють перерахування внесків до даної системи;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами;

- недержавні пенсійні фонди.

У свою чергу Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом держави, адміністративним управлінням якого займається дирекція Пенсійного фонду, а управління пенсійними активами займається компанія з управління активами.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) в світі є одними з найбільш популярних засобів здіснення заощаджень, в тому числі на старість. Вони також є елементом третього рівня пенсійної системи в Україні. Такі інституції здійснюють функції з недержавного пенсійного забезпечення, метою яких є забезпечення одержання громадянами не лише загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, але й додаткових виплат. НПФ є по суті об'єднанням коштів, що надходять до нього на користь майбутніх отримувачів пенсійних виплат - учасників такого фонду. Такі фонди є юридичними особами, що має статус неприбуткової організації, учасниками яких можуть бути як фізичні особи даної країни, так і іноземці та особи без громадянства, що є вкладниками фонду. Вкладниками будь-якого НПФ можуть бути:

- сам учасник особисто (тобто на свою користь);

- родичі учасника фонду, а саме подружжя, батьки, діти;

- роботодавець, у якого працює учасник фонду;

- професійне об'єднання, членом якого є учасник фонду.

Гроші, що надходять до НПФ, інвестуються з метою отримання доходу та відповідно примноження суми пенсійних накопичень.

Рішення щодо управління НПФ приймають збори засновників (якщо НПФ створений кількома особами) або одноосібний засновник та рада фонду [8].

Отже, аналізуючи розглянуті дані у розділі можна зробити висновки, що пенсійне забезпечення відіграє важливе значення в системі соціального захисту населення, адже є певною гарантією забезпечення і дає змогу справедливо і ефективно акумулювати і цілеспрямовано розподіляти фінансові ресурси, забезпечуючи належний матеріальний стан людей похилого віку та інших категорій непрацездатних з настанням відповідного ризику. Воно має досить розгалужену систему, адже існують різноманітні моделі, які використовуються у різних країнах світу.

2. Аналіз розвитку пенсійного забезпечення

2.1 Становлення та нововведення у пенсійній системі Польщі

Пенсійна система Польщі за своєю сутністю діє так само, як і у країнах, де функціонує ринкова економіка і має символічну назву «Гарантії завдяки різноманітності». Вона набула чинності 1 січня 1999 року і базувалась на трьох незалежних компонентах. Серед цих компонентів два - обов'язкові та один - добровільний.

Таблиця 2.1. Страхові внески на соціальне пенсійне страхування у Польщі в 1999 р.

Вид страхування

Розмір внесків, які сплачують, % до зарплати

Разом

працівники

Роботодавці

Пенсійне страхування - усього

9,76

9,76

19,52

У тому числі: перший рівень

1,96

9,26

11,22

другий рівень

7,30

-

7,30

Згідно із статистичними даними ми можемо побачити, що із введенням пенсійної системи в Польщі обов'язковий пенсійний компонент становив 19,5% від заробітної плати і складається із двох складових. Перша - 11,2% від заробітку у вигляді розподільного елемента системи перебуває у віданні польського Управління соціального страхування. Розмір майбутньої пенсії в Польщі залежить як від загальної суми сплачених внесків, що є похідним від розміру зарплати і виробничого стажу, так і від середньо - статистичного показника тривалості життя. Друга складова дорівнює 7,3% від основи нарахувань і є накопичувальним елементом системи. Його обслуговують відкриті пенсійні фонди [10].

У свою чергу кожний із рівнів має свої головні завдання. Перший рівень реформований на солідарній основі Пенсійного фонду і має на меті забезпечення усіх осіб пенсійного віку гарантованим державою мінімальним рівнем доходу, тобто певної соціальної допомоги у старості. У той же час така пенсійна система включає основи для певної диференціації пенсій залежно від сплати громадянином протягом життя страхових внесків з розмірів яких у державному Пенсійному фонді створюються бюджетні джерела фінансування, які передбаченні для виплат на принципах солідарності поколінь і пропорційного перерозподілу.

На другому рівні діє система, що передбачає обов'язкове додаткове пенсійне страхування, яке у більшості розвинених країнах функціонує на принципах накопичення, тобто за схемою капіталізації страхових внесків. Згідно із цим існує дві основні форми накопичення внесків: особисті ощадні рахунки та персоніфіковані рахунки за місцем роботи. У свою чергу управління такою системою може забезпечувати як державними, так і приватними пенсійними установами.

Для третього рівня характерне створення структури, що ґрунтується на принципах добровільності накопичення коштів, що забезпечує можливість підвищення стандартів пенсійного забезпечення. Управлінням такою структурою займаються приватні компанії пенсійного страхування, що у свою чергу контролюються державою задля попередження настання ризиків пов'язаних з фінансовою нестабільністю чи банкрутством [11, с. 240].

Внески в обов'язковий сегмент страхової системи (І і ІІ ступені) вносять роботодавці та працівники, кожен з яких оплачує половину суми. З цією метою на початку 1999 р. було підвищено заробітну плату в розмірі, що дорівнює половині страхового внеску. Кожний факт ухилення роботодавця від сплати внеску з юридичного погляду розцінюється як затримка заробітної плати або як порушення зобов'язань стосовно працівника. У деяких надзвичайних ситуаціях внесок сплачує держава.

Також внески сплачують і члени пенсійних програм для робітників і службовців (III ступінь) у рамках добровільного страхування. Раніше, із введенням пенсійної системи внески сплачував працівник за рахунок свого заробітку, але згодом парламент врахувавши побажання роботодавців, пенсійних закладів та товариств вніс певні зміни, згідно із якими основний внесок став покривати роботодавець реєструючи витрати у відповідній до цього статті підприємства, але працівник не втрачаючи нагоди може також сплачувати додатковий внесок [9].

Згодом, згідно із цим залежно від віку майбутніх пенсіонерів було умовно поділено на три групи, кожна з яких мала свої певні ознаки.

До першої групи відносяться особи, які досягнули 51 року чи є старшими, тобто ті, що народилися до 1949 р. Вони продовжували залишатися в рамках старої системи, отримавши разом із тим можливість додаткового страхування.

Особи у віці від 31 до 50 років (1949-1968 рр. народження) отримали можливість вибрати залишити повну суму внесків на І ступені чи перевести якусь частину на ІІ ступень.

До третьої групи віднесли осіб, яким виповнилося 30 років або які є молодшими за цей вік (народженні після 1968 р.), на які в обов'язковому порядку поширюється дія нової системи.

Але не дивлячись на це, жодна з групових категорій не мала обмежень щодо членства на ІІІ ступені, саме тому всі вони мали можливість участі в різноманітних індивідуальних і групових програмах добровільного пенсійного забезпечення.

Загальним чином процес пенсійного забезпечення Польщі має досить цікаву і розгалужену структуру. Відкритими фондами управляють загальні пенсійні товариства (далі ЗПТ), які відповідають високим вимогам щодо безпеки керованого ним фонду, і, відповідно, безпеки майбутніх платників внесків. Їх створення вимагає згоди Комісії нагляду страхування і пенсійних фондів (КНСіПФ), і за управління цими фондами пенсійні товариства отримають винагороду. У свою чергу товариство не зберігає грошових коштів фонду, адже передає їх у банк-депозитарій, яким може виступати Національний банк з власними фондами і дотриманням суворих вимог і значенням.

Також, задля безпеки діє Гарантійний фонд, що створюється із внесків, які у свою чергу надходять з усіх відкритих пенсійних фондів, що діють у державі. Кошти із цього фонду використовуються у випадках, якщо деякі з фондів не досягнуть рівня повернення, а коштів ЗПТ не вистачить для покриття нестачі [9].

На сьогоднішній день поточний пенсійний вік у Польщі дорівнює 65 років для чоловіків, і 60 - для жінок. Але обговорюється питання про поступове підвищення пенсійного віку до 67 років для чоловіків (до 2020 року) і жінок (до 2040 року). Вважається, що поступове підвищення пенсійного віку менш відобразиться на суспільстві і не нанесе таких різких наслідків. Таким чином, осіб нинішнього покоління передпенсійного віку ця реформа торкнеться не дуже сильно, а більше буде розрахована на тих, хто досягне пенсійного віку через 10-15 років.

Щодо очікуваної тривалості життя при народженні, то в Польщі простежуються наступні данні, що можна побачити у таблиці 2.2

Таблиця 2.2. Очікувана тривалість життя при народженні

Рік Стать

2005

2010

2020

2030

Чоловіки

70, 5

71,4

73,2

74,9

Жінки

78,10

79,9

81,1

82,3

Отже, згідно із даними таблиці бачимо, що прогнозується зростання сукупної тривалості життя населення Польщі, що має свої позитивні тенденції для розвитку держави.

Разом із цим тривалість життя після виходу на пенсії має також свої просування (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3. Очікувана тривалість життя після виходу на пенсію

Рік

2010

2020

2030

2040

2050

Чоловіки

14,4

14,9

15,6

16,4

17,2

Жінки

23,1

24,0

24,9

25,8

26,6

Таблиця 2.4. Витрати на пенсійне забезпечення у відсотках від ВВП

Рік

2000

2005

2010

2020

2030

2040

2050

Показник

8,5

9,3

10,8

9,7

9,4

9,2

9,1

Звертаючись до даних щодо витрат у відсотках до ВВП, то можна простежити, що планується певне скорочення пенсійного забезпечення за рахунок реформувань пов'язаних зі збільшенням пенсійного віку населення Польщі.

Середня пенсія у солідарній системі у процентному відношенні до середньої зарплати за даними на 2014 рік дорівнює 4120 грн. (1500 злотих) = 45% середньої зарплати. Мінімальна ж пенсія дорівнює позначці в 1840 грн.

Пройшовши тривалий шлях у становленні пенсійної системи уряд Польщі знайшов свою «золоту середину» і нарешті ввели нововведення.