Курсова робота

на тему

Процедура видання нормативних актів Кабінетом Міністрів України

Вступ

акт адміністративний український право

Актуальність теми дослідження. Розбудова правової демократичної України зумовлює зростання ролі права, оскільки воно створює для цього необхідні умови: упорядкованість, визначеність організованість, динамічність суспільних відносин. Це безпосередньо стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності і структур апарату управління.

Встановлення та застосування норм права у процесі державного управління здійснюється державними органами через видання актів державного управління.

В юридичній літературі акти Кабінету Міністрів по-перше розглядаються у якості дії, по-друге як документ, по-третє як форма виконавчо-розпорядчої діяльності - це останнє розуміння акта найбільш розповсюджене. Однак слід мати на увазі, що формою діяльності є не сам акт, а його видання.

Мета і завдання дослідження. Здійснити комплексний аналіз діючого законодавства щодо актів Кабінету Міністрів Україні і на основі даного аналізу визначити проблеми та шляхи їх подолання.

Встановлюючи норму чи застосовуючи її, орган управління щось приписує (дотримуватися правил, зарахувати на роботу і т. ін.), причому завжди у визначеній юридичній формі (наказ, рішення, розпорядження і т.п.). Ці приписи - вияв державної волі, вони мають державно-владний характер. Акти державного управління видаються на підставі і на виконання закону, у порядку та формі, визначених законом.

Тобто, акти Кабінету Міністрів засновані на законі приписи державно-владного характеру, видані у відповідних формах у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності уповноваженими органами або посадовими особами.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які регулюються актами Кабінету Міністрів України.

Предмет дослідження. Акти Кабінету Міністрів - правові акти. Вони завжди направлені на досягнення певного правового результату, або на встановлення (скасування, зміну) правових норм, або виникнення (зміну, припинення) певних правовідносин, або і на те і на інше одночасно. За допомогою цих актів надаються певні права чи встановлюються певні обов'язки.

Акт Кабінету Міністрів може бути підставою для видання іншого акту державного управління.

Акт Кабінету Міністрів - це прояв компетенції державного органу. Акти управління є юридично обов'язковими до виконання, їх виконання забезпечується матеріально, організаційними заходами, переконанням, державним примусом.

При співвідношенні різноманітних правових актів витримується принцип верховенства закону, який є вищою формою виявлення державної влади. Закон приймається вищим органом державної влади та є джерелом для усіх інших державних актів, у тому числі і для актів державного управління, що видаються на підставі та на виконання закону. Акти Кабінету Міністрів підзаконні. Як акт вищого органу державної влади закон має найвищу юридичну силу. Він не може бути скасований, змінений чи призупинений яким-небудь іншим актом. Акт Кабінету Міністрів має похідний від закону характер. Він видається тоді, коли це прямо зазначено у законі.

Акт Кабінету Міністрів пов'язаний з досягненням часткового результату, його адресати конкретно визначені, як і окремі юридичні приписи, що містяться в акті, внаслідок чого акт державного управління має підзаконний характер - у ньому не може бути проявлена державна влада у тій повноті, як це може мати місце в законі.

1. Поняття та класифікація актів Кабінету Міністрів України

1.1 Поняття та види актів Кабінету Міністрів України

Правові акти, що видаються органами виконавчої влади, є джерелами підзаконного правового регулювання суспільних відносин. Численний масив підзаконних правових актів «виходить» від Кабінету Міністрів України Дотепер залишаються чинними на території України і більшість виданих Кабінетом Міністрів України декретів, які потребують дослідження не лише в історичному аспекті, а і з позицій теперішніх вимог правового регулювання суспільних відносин.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України видає постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання[1].

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України [2]. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Акти Кабінету Міністрів України повинні відповідати й іншим актам, що мають вищу над ними юридичну силу: постановам Верховної Ради України та актам Президента України. Юридичне значення цієї властивості урядових актів полягає в тому, що вони забезпечують реалізацію законів та актів Президента України, розвивають їх положення, містять механізм практичного впровадження їх приписів у життя.

Нормативно закріплено вимоги до тексту і структури урядових актів. Структурно постанову Кабінету Міністрів складають такі елементи, як назва, вступна і постановляюча частина, додатки (у разі потреби), підпис і реквізити: порядковий реєстраційний номер, місце і дата прийняття. Розпорядження має аналогічну структуру, крім вступної та постановчої частини [15; 344].

Назва акта повинна бути лаконічною і відображати її основний зміст. У вступній частині постанови зазначається мета акта або посилання на акт законодавства України, на виконання якого вона спрямована, тощо.

Постановча частина містить: нормативні положення, правові норми; конкретні правила поведінки суб'єктів суспільних відносин, що становлять предмет правового врегулювання цією постановою; визначення виду і міри негативних правових наслідків недотримання цих правил (зокрема, юридичної відповідальності); умови та порядок дії інших нормативних актів або їх окремих норм, які врегульовують інші правовідносини і спрямовані на вирішення питань, що виникають у зв'язку з набранням чинності даною постановою; у разі потреби - посилання на додатки; норми, пов'язані з набранням чинності постановою або її окремими положеннями, та у разі потреби - перелік суб'єктів контролю за її виконанням, приписи про необхідність прийняття нових актів тощо.

Розпорядження повинне містити індивідуально визначені приписи щодо виконання конкретних завдань чи вирішення питань оперативного характеру (з посиланням у разі потреби на додатки).

Розпорядження Кабінету Міністрів видаються з питань:

а) схвалення програми, плану заходів, концепції, стратегії, основних напрямів реалізації державної політики та інших програмних документів концептуального характеру, концепції державної цільової програми та закону, директив, урядової заяви, листа, звернення, декларації, меморандуму тощо;

б) утворення та затвердження складу консультативних, дорадчих, інших допоміжних органів і робочих груп;

в) виділення коштів резервного фонду державного бюджету;

г) делегування повноважень Кабінету Міністрів центральним та місцевим органам виконавчої влади;

д) передачі майна;

е) кадрових та інших питань організаційно-розпорядчого характеру[10; 258].

У випадках, коли постановою або розпорядженням вносяться зміни відповідно до інших постанов чи розпоряджень, у них викладається суть цих змін. Якщо акти Кабінету Міністрів (їх окремі норми) визнаються такими, що втратили чинність, наводиться їх перелік. Не допускається повторення норм, визначених раніше прийнятими актами Кабінету Міністрів. Завдання та заходи можуть оформлятися як таблиці, що додаються до акта. Для кожного завдання (заходу) визначаються термін виконання та виконавці.

За формою викладу постанова складається з пунктів. Пункт містить завершене нормативне положення і може мати підпункти, а підпункти - абзаци. Пункти, а в разі потреби і абзаци нумеруються. У разі потреби весь текст постанови може бути поділений на розділи і підрозділи, які мають заголовки і нумеруються.

Зміст постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів повинен викладатися офіційно-діловим стилем з дотриманням нормативів державної мови. Вживані у тексті терміни повинні застосовуватися в одному значенні і не допускати різного тлумачення. Речення повинні бути стислими, простими і доступними за змістом.

Суб'єктами права подачі проектів постанов уряду виступають члени Кабінету Міністрів, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, робочі групи, утворені Кабінетом Міністрів, та Державний секретар. Якщо підприємства, установи та організації мають пропозиції щодо прийняття актів Кабінету Міністрів, вони подають їх центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим та місцевим органам виконавчої влади, до компетенції яких віднесене питання, яке передбачається врегулювати.

Проекти постанов Кабінету Міністрів готуються на підставі: законів України; актів або доручень Президента України; актів Кабінету Міністрів, рішень урядових комітетів, доручень Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів.

На основі аналізу положень наукових праць щодо поняття, ознак, видів правових актів, а також вивчення виданих постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України можна зробити висновок, що ці акти виступають результатом його цілеспрямованої діяльності щодо встановлення, зміни чи скасування юридичних норм, закріплення індивідуальних та розпорядчих приписів з метою вирішення завдань і виконання функцій Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади України; є письмовими документами; офіційні та обов'язкові до виконання на території України; виступають правовими актами державного управління і мають підзаконний характер.

1.2 Значення та місце актів Кабінету Міністрів України в системі джерел адміністративного права

Джерелами адміністративного права є прийняті уповноваженими органами акти правотворчості, які цілком складаються з адміністративно-правових норм чи містять хоча б одну з таких норм.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти - письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установленому порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною силою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні.

Особливістю адміністративного права є різноманітність і значна кількість його джерел. Це обумовлено тим, що нормами зазначеної галузі регламентується широке коло суспільних відносин. Разом з тим, джерела адміністративного права складають систему логічно й послідовно розміщених актів, оскільки всі вони співпорядковані. Співпорядкування джерел виражається в наступному:

1) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають вищу юридичну силу;

2) джерела -- нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугують юридичною базою для джерел -- нормативних актів, які приймають нижчі органи виконавчої влади;

3) джерела -- нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів;