4) джерела -- нормативні акти галузевого (відомчого) характеру ґрунтуються на джерелах загального характеру [7; 81].

У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Відомо, що по своєму змісті адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру.

Нормами адміністративного права визначаються границі належного поводження органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядницької діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи керування, державні що служать, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями. У цих нормах установлюються також гарантії реалізації прав і дотримання обов'язків.

Отже, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється певний правовий режим управлінської діяльності.

Адміністративно-правові норми втримуються безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, інших нормативних актах державних органів, рішеннях місцевих рад. До джерел адміністративного права ставляться не тільки самі нормативні акти державних органів, але й затверджені цими актами кодекси, устави, правила й т.п., що регулюють управлінську діяльність.

Джерелами адміністративного права є ряд підзаконних нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрів України, зокрема: Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України, Указ Президента України "Про врегулювання деяких питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної власності"; Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України та ін. [11; 252].

Джерелами адміністративного права можуть бути і спільні постанови Кабінету Міністрів України і профспілок України з питань охорони праці та соціального захисту працівників незалежно від форми власності.

Окрему групу нормативних актів, що визнаються джерелами адміністративного права, становлять акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Сюди відносять накази міністерств, державних комітетів і служб, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.

У системі джерел адміністративного права України, представлених найбільш численної їх групою - нормативними актами, нормативні акти Кабінету Міністрів України займають дворівневе положення: декрети включаються до підсистеми законодавчих актів, нормативні постанови і розпорядження - до підсистеми підзаконних актів.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України включаються й до системи адміністративного законодавства України, але в разі віднесені їх законодавцем до цієї системи і регулювання відповідної адміністративно-правової сфери входить до компетенції Кабінету Міністрів України [12; 45].

Багато положень конкретизуються в чинному законодавстві - у різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах міністерств й інших актів управлінського характеру.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України в частині, в якій закріплені норми адміністративного права, становлять численну групу джерел адміністративного права України і включаються до їх системи наступним чином:

· діючі декрети - до підсистеми законодавчих актів (після

Конституції України, міжнародно-правових договорів та законів України);

· постанови і розпорядження - до підсистеми підзаконних, в якій

вони займають подвійне положення (з одного боку знаходяться на вищому ієрархічному рівні відносно нормативних актів інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій; з іншого - на нижчому рівні відносно нормативних постанов Верховної Ради України і нормативних актів Президента України).

Висновки. Законодавчо визначене право Кабінету Міністрів України видавати правові акти у вигляді постанов і розпоряджень, має вагоме значення у процесі управління органами державної влади та у сфері регулювання людського життя.

Акти Кабінету Міністрів України становлять специфічне місце в системі джерел адміністративного права, оскільки регулюють широку сферу суспільних відносин.

2. Теоретичні засади видання актів Кабінету Міністрів України

2.1 Процедура підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України

Головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який здійснює його підготовку. Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів здійснюють відповідно до своєї компетенції міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів, які вносяться на його розгляд Міністром Кабінету Міністрів або Міністром у зв'язках із Верховною Радою та іншими органами державної влади з питань, що належать до їх компетенції, а також в інших випадках, передбачених Регламентом Уряду, здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів.

Порядок підготовки проектів постанов і розпоряджень КМУ закріплюється Регламентом Кабінету Міністрів України [Регламент]. Нормотворчий процес прийняття постанов Уряду складається з таких етапів: підготовка проектів постанов; внесення їх на розгляд КМУ; прийняття їх та введення в дію.

Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

Якщо постанова, до якої вносяться зміни, мала гриф «Не для друку», «Для службового користування» або «Таємно», такий гриф у постанові про внесення змін зберігається [2].

Якщо у процесі підготовки проекту постанови вникла потреба у внесенні істотних змін до раніше прийнятих постанов Кабінету Міністрів України або виявлено кілька постанов, які регулюють порушене питання, готується проект однієї постанови, до якого включаються нові правові норми, а також ті, що містяться у раніше прийнятих постановах, якщо вони узгоджуються із законодавством. Раніше прийняті постанови з порушеного питання визнаються такими, що втратили чинність [9;170].

Для здійснення підготовки проекту акта Кабінету Міністрів головний розробник може утворити робочу групу. З особливо важливих та складних питань загальнодержавного значення за пропозицією центрального органу виконавчої влади робочу групу може утворити Кабінет Міністрів.

Під час розроблення проекту акта Кабінету Міністрів головний розробник аналізує стан справ у відповідній сфері правового регулювання, причини, які зумовлюють необхідність підготовки проекту, визначає предмет правового регулювання, механізм вирішення питання, що потребує врегулювання, а також робить прогноз результатів реалізації акта та визначає критерії (показники), за якими оцінюватиметься ефективність його впровадження.

Головний розробник зобов'язаний погодити проект акта Кабінету Міністрів із заінтересованими органами, для чого надсилає таким органам проект акта разом із пояснювальною запискою та визначає строк його погодження. Заінтересований орган зобов'язаний за зверненням головного розробника у визначений ним строк взяти участь в опрацюванні та погодженні проекту акта Кабінету Міністрів у частині, що стосується його компетенції.

Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів керівник заінтересованого органу доводить до відома головного розробника шляхом надсилання листа, до якого у разі відсутності зауважень додається також завізований ним проект акта. Заінтересований орган зобов'язаний чітко обґрунтувати свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, а у разі необхідності також викласти окремі положення проекту у відповідній редакції.

Якщо у позиціях головного розробника і заінтересованого органу щодо проекту акта Кабінету Міністрів є розбіжності, які не можуть бути врегульовані на рівні фахівців таких органів, керівник органу, який є головним розробником, та керівник заінтересованого органу зобов'язані особисто провести узгоджувальні процедури.

Якщо в результаті врахування головним розробником зауважень заінтересованих органів проект акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, проект у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами.

Матеріали погодження проекту акта Кабінету Міністрів (листи із зауваженнями і пропозиціями, копії проекту акта з візами тощо) зберігаються протягом п'яти років в архіві головного розробника. Проект акта Кабінету Міністрів (за низкою винятків, передбачених Регламентом Кабінету Міністрів) головний розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи [3].

Проекти актів Кабінету Міністрів вносять на розгляд Кабінету Міністрів міністри, керівники центральних органів виконавчої влади, що не належать до сфери спрямування і координації міністрів, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Секретаріат Кабінету Міністрів проводить експертизу (фахову і юридичну) поданого до Кабінету Міністрів проекту акта та здійснює його опрацювання (вносить поправки, пов'язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, редагує його). За результатами експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Секретаріат Кабінету Міністрів оформляє експертний висновок.

Проект акта Кабінету Міністрів опрацьовується у Секретаріаті Кабінету Міністрів протягом не більш як 20 днів, виходячи з того, що він повинен бути розглянутий Кабінетом Міністрів, як правило, протягом місяця з дня його надходження. У разі необхідності строк опрацювання проекту акта Кабінету Міністрів у Секретаріаті Кабінету Міністрів може бути продовжено Міністром Кабінету Міністрів або його заступником відповідно до розподілу обов'язків, але не більш як на місяць з дня надходження такого проекту. Тривалість опрацювання у Секретаріаті Кабінету Міністрів проекту акта Кабінету Міністрів, розробленого на виконання закону України, указу Президента України чи постанови Верховної Ради, визначається з урахуванням строку, встановленого відповідним актом для прийняття Кабінетом Міністрів рішення.

Опрацьований проект акта Кабінету Міністрів разом із матеріалами, поданими головним розробником, та експертним висновком Секретаріату Кабінету Міністрів включається до порядку денного засідання відповідного урядового комітету. За результатами розгляду проект акта Кабінету Міністрів схвалюється на засіданні, якщо до нього не висловлено зауважень.

Проект розпорядження містить доручення щодо виконання конкретних завдань чи вирішення питань оперативного характеру (з посиланням, у разі потреби, на додатки) [3].