У квітні 1977 року у рамках щорічної конференції молодих лібералів одноголосно було прийнято пропозицію звернутися до лідера Ліберальної партії (Девіда Стіла) для порушення процедури імпічменту стосовно Рональда Мюррея, лорда-адвоката. Стіл не став не використовувати своє право на порушення процедури імпічменту, проте Мюррей погоджується, що члени Палати общин досі мають таке право Там само..

Існує і інший приклад. 25 серпня 2004 року депутат Палати общин Адам Прайс оголосив про свій намір порушити процедуру імпічменту проти Тоні Блера за його роль у залученні Великобританії в 2003 році у вторгнення в Ірак. У відповідь Пітер Хейн, лідер Палати Общин, наполягав, що імпічмент є застарілим та не використовуваним, оскільки сучасний уряду відповідає перед парламентом. За іронією долі, Пітер Хейн служив в якості президента молодих лібералів, коли вони закликали до імпічменту пана Мюррея в 1977 році.

Востаннє ж випадки імпічменту розглядалися в кінці 17 - на початку 18 ст. До них відносять: Воррен Гастінгс, генерал-губернатор Індії між 1773 і 1786 рр.(порушена процедура імпічменту в 1788 році; Палата лордів визнала його невинним в 1795 р.); Генрі Дандас, 1-й віконт Мелвілла, перший лорд Адміралтейства, в 1806 (виправданий). Остання спроба імпічменту відбулася в 1848 році, коли Девід Уркварт обвинуватив лорда Пальмерстона у підписці таємного договору з імператорською Росією і отримання грошових коштів від царя. Пальмерстона не було визнано винним у процесі голосування в палаті громад, лорди не розглядати цю справу Там само..

Якщо звернутися до конституційних норм інших зарубіжних країн, то тут можна віднайти цілу низку різноманітних підходів до застосування процедури імпічменту до посадових осіб.

Зокрема, у Норвегії члени уряду, представники Національних Зборів (Стортинг) і судді Верховного суду можуть бути притягнуті до відповідальності за кримінальні злочини, пов'язані з їх обов'язками і скоєних за час перебування на посаді, відповідно до Конституції 1814 року, §§ 86 і 87. Процедурні правила були сформульовані за зразком США і є дуже схожі на них. Імпічмент було використано 8 разів з 1814 року, останній раз така процедура проводилася у 1927 році. Багато провідних юристів в цій країні стверджують, що імпічмент вже давно перестав бути дієвим механізмом.

Посадові особи у Тайвані можуть бути усунуті з посади двома третинами голосів у законодавчому органі Юань за умови, що під час референдуму таке рішення підтримається абсолютною більшістю голосів громадян (ст. 64 Конституції Тайваню).

Будь-який вибраний шляхом голосування орган (у тому числі губернатори, віце-президент і президент) може бути усунутий з посади у Венесуелі після закінчення половини терміну, на який такий орган був обраний. Проте необхідно, щоб не менше 20% від зареєстрованих виборців у юрисдикції виявили бажання почати процес, а потім більша або така ж кількість людей, які вибирали відповідний орган, голосували на користь заміщення останнього (ч. 3 ст. 74 Конституції Венесуели) Там само..

III. Висновок

Відповідальність у порядку імпічменту нерідко не зовсім точно визначають як судову відповідальність. Не викликає сумнівів, що тут має місце певна взаємодія між представницьким органом і судовою установою. Нерідко використання процедури імпічменту передбачається у зв'язку з скоєнням певних кримінальних злочинів, хоча підставами для цього є досить невизначені дії, сформульовані як «порушення конституції». Процесуально імпічмент у принципі подібний до судової процедури. Але головним змістом відповідальності у порядку імпічменту є політична оцінка дій відповідної посадової особи, а наслідком - можливе усунення її з посади. Слід також враховувати, що реалізація процедури імпічменту відбувається у стінах представницького органу Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз.- К., «Програма Л», 1995. - ст.92..

В залежності від особливостей проведення процедури імпічменту можна зробити висновок, що у законодавствах зарубіжних країн виділяють імпічмент глави держави та імпічмент інших посадових осіб.

У монархіях глава держави звичайно не несе відповідальності за свої дії, оскільки його особа визнається конституціями священною і недоторканною. У даному відношенні показова Конституція Іспанії 1978 р., де йдеться про те, що «король недоторканний і не підлягає відповідальності» (п. 3 ст. 56). Крім того, в парламентарних монархіях вважається, що монарх не може помилятися, бо діє за порадою своїх міністрів. Як наголошується в розділі 13 частини III Конституції Данії 1953 р.:«Король не несе відповідальності за свої дії. Відповідальність за правління несуть міністри; їх відповідальність визначається законом».

Конституційне право країн з республіканською формою правління найчастіше формулює загальний принцип невідповідальності президента (що стосується в основному його політичної відповідальності) , не виключаючи при цьому його можливу юридичну (судову) відповідальність за вчинення будь-яких тяжких правопорушень. До тих пір, поки президент перебуває на своєму посту, він, як правило, користується недоторканністю (свободою від арешту і кримінального переслідування). В Італії президент відповідальний за державну зраду або посягання на конституцію (ст. 90), в США - за зраду, хабарництво або ж інші тяжкі злочини і провини (розд. 4 ст. 2 Конституції), у Німеччині - за навмисне порушення Основного закону або іншого федерального закону (п. 1 ст. 61), в Мексиці - за зраду Батьківщині і тяжкі кримінальні злочини (ст. 108).

У європейських країнах континентального права, у франкомовних державах Африки справа найчастіше порушується парламентом, а по суті питання вирішується відповідної судової інстанцією: Конституційним судом - в Німеччині, Італії, Угорщини, Болгарії; Верховним судом - у Фінляндії, Румунії, країнах Латинської Америки з однопалатними парламентами (Коста-Ріка, Гватемала, Сальвадор); Високої палатою правосуддя у Франції та франкомовних країнах Африки; Державним трибуналом у Польщі. У США, країнах Латинської Америки з двопалатними парламентами, а також деяких колишніх британських колоніях дане питання вирішується виключно парламентом. У таких державах, як США, Бразилія, Мексика, нижня палата має право абсолютним або кваліфікованою більшістю голосів пред'явити президенту відповідне звинувачення і призначити спеціальний комітет для розслідування, в обов'язки якого входить аналіз звинувачення та представлення палаті відповідної доповіді Глава государства и правительство в странах современного мира (конституционно-правовое регулирование и практика)/ Черкасов А.И . - М.: Издательство «Экзамен», 2006. - ст.87-88..

Процедура імпічменту довготривала та складна. Особливо це стосується процедури імпічменту глави держави. Однак у ряді країн спроби імпічменту глави держави виявлялися результативними. Так, в результаті даної процедури були зміщені зі своїх постів президенти Бразилії Ф. Коллор (1992 р.), Венесуели К. Перес (1993 р.), Філіппін Дж. Естрада (2001 р.) , Індонезії А. Вахід (2001 р .), Литви Р. Паксас (2004 р.).

На Філіппінах, правда, з формально-юридичної точки зору ця процедура не була доведена до кінця. Нижньою палатою парламенту - Палатою представників - президенту було пред'явлено звинувачення в порушенні клятви на вірність народу, хабарництві та корупції. Потім справу було передано до верхньої палати - Сенат, який більшістю всього лише в один голос відмовився санкціонувати інспекцію рахунків президента (а одним з головних пунктів звинувачення були незаконно нажиті президентом кошти, що зберігаються на його банківських рахунках). Обурений таким рішенням Сенату населення вийшло на вулиці, вимагаючи відходу Дж. Естради. Даний народний порив був підтриманий католицькою церквою, а більшість членів уряду і правоохоронні органи відмовилися підкорятися главі держави. У підсумку Верховний суд Філіппін оголосив пост президента вакантним, заявивши, що в такій ситуації Дж. Естрада не може виконувати свої функції Там само. - ст. 89-90..

Референдум про довіру президентові У. Чавесу відбувся у Венесуелі 15 серпні 2004 року за ініціативою опозиції, незадоволеної «комуністичної політикою» глави держави і його дружбою з такими «світовими ізгоями», як Ф. Кастро. Для проведення референдуму необхідно було зібрати 2,4 мільйони підписів виборців. На ньому 58% венесуельців проголосувало проти відставки президента, а 42% - за неї. За повідомленнями преси, позитивний для У. Чавеса результат голосування був у багато в чому забезпечений активної «роботою» глави держави з виборцями напередодні референдуму. Були, зокрема, підвищені асигнування на освіту, охорону здоров'я та інші соціальні потреби, що президент цілком міг собі дозволити при досить високих цінах на нафту. Тим самим У. Чавесу вдалося переламати ситуацію. Адже в березні 2004 р. за відставку президента і проведення дострокових виборів виступали 66% виборців.

Як свідчить світовий (зокрема, американський) досвід, імпічмент носить часто не стільки юридичний, скільки політичний характер, оскільки конституція не завжди містить чіткі критерії юридичних підстав для притягнення глави держави до відповідальності. Та й долю процедури імпічменту в кінцевому підсумку багато в чому вирішує співвідношення партійно-політичних сил в палатах парламенту. Вельми показовим є твердження колишнього віце-президента США Дж. Форда, зроблене ним у розпал Уотергейтського скандалу, про те, яке правопорушення може служити підставою для імпічменту - «це будь-яке правопорушення, яке в даний конкретний історичний момент більшість палати представників визнає таким» Там само - ст. 91-93..

IV. Список використаних джерел

1. Конституции зарубежных государств : Великобритания, Франция, Германия, Италия, Соедин. Штаты Америки, Япония, Бразилия : учеб. пособие / [cост. сб., пер., авт. введ. и вступ. ст. В.В. Маклаков] . -- 6-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2009. - 624 с.

2. Конституции зарубежных стран / сост. Дубровин В.Н., - М.: Юрлитинформ, 2008. - 448 с.

3. Арановский К.В.Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: ИД «Форум»; Инфра, 2000 - 488 с.

4. Глава государства и правительство в странах современного мира (конституционно-правовое регулирование и практика)/ Черкасов А.И . - М.: Издательство «Экзамен», 2006. - 222 с.

5. Георгіца А.В. Конституційно-правові інституту ти зарубіжних країн. - Чернівці, ЧДУ, Рута, 1994. - 138 с.

6. Енгибарян Р.В.Сравнительное конституционное право: Учебное пособие. - М.: Юность, 2005. -429 с.

7. Жан Поль Жакке: Конституционное право и политические институты: Учеб. пособие/ Пер. с франц. - М.: Юристь, 2002. - 365 с.

8. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. - Х.: Основа, Ун-т внутр. Справ, 1998. - 246 с.

9. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Особенная часть: учебник / рук. авт. колл. и отв. ред. Б.А. Страшун. - 3 изд., пересм и доп., - М.: Норма, 2008. - 1136 с.

10. Конституційне право зарубіжних країн: навч. посібник/ В.О. Ріяка (кер. авт. кол.), В.С. Семенов, М.В. Цвік та інші; за заг. ред. В.О. Ріяки - К.: Юрінком Інтер, 2002. -512 с.

11. Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз.- К., «Програма Л», 1995. - 136 с.

12. http://www.buzzle.com/articles/impeachment-process.html

13. http://www.abanet.org/publiced/impeach2.html

14. http://www.u-s-history.com/pages/h231.html

15. http://usgovinfo.about.com/od/thepresidentandcabinet/a/impeachment.htm

16. http://usgovinfo.about.com/library/weekly/aa122298.htm

17. http://www.infoplease.com/spot/impeach.html#ixzz104t9ahe9

V. Додаток 1

Справи в порядку імпічменту федеральних чиновників США