17

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та комунікацій

Смілянський навчально-консультативний пункт

Контрольна робота

з дисципліни: « Кримінальний процес »

Варіант № 2

Виконала:

Студентка II курсу

Групи ПЗзм 12-4С

Шестак Олена

Сміла 2013

Зміст

1. Процесуальна форма і її значення у кримінальному провадженні

2. Завдання 2

3. Завдання 3

4. Завдання 4

Список використаної літератури

1. Процесуальна форма і її значення у кримінальному провадженні

Теоретичні положення процесуальної форми були предметом розгляду з боку цілої низки вчених, які розглядали окремі положення процесуальної форми, її побудови, але до доктринального розроблення даного феномену не вдавалися, незважаючи на те, що реформування системи кримінальної юстиції неможливе без її удосконалення [27, с. 150].

Процесуальна форма є однією з основних категорій науки кримінального процесу. Вона обумовлюється і самою сутністю кримінального судочинства, і його принципами. Своєчасне і правильне застосування кримінального закону до осіб, які скоїли злочин, забезпечується належним порядком кримінального провадження, визначеним кримінально-процесуальним законодавством, та якому надається процесуальна форма, що покликана сприяти встановленню істини і забезпечувати дотримання прав і законних інтересів усіх учасників процесу [9, с. 118]. Процесуальна форма є специфічним різновидом форми державної діяльності, яка обумовлена призначенням кримінального судочинства та його принципами. Іншими словами, як справедливо підкреслював М.Л. Якуб, процесуальна форма є невід'ємною частиною кримінального судочинства [22, с. 7].

Поняття й сутність кримінально-процесуальної форми традиційно були і залишаються предметом бурхливих дискусій між ученими-процесуалістами. Так, наприклад, М.А. Чельцов писав, що процесуальною формою слід називати встановлений законом порядок провадження окремих процесуальних дій (або їх сукупності) [19, с. 33]. У свою чергу, Р.Д. Рахунов вважав, що кримінально-процесуальна форма - це точно регламентований законом порядок здійснення кримінально-процесуальної діяльності [14, с.71]. М.С. Строгович підкреслював, що процесуальною формою називається сукупність умов, встановлених процесуальним законом для вчинення органами слідства, прокуратури і суду тих дій, якими вони здійснюють свої функції в області розслідування і вирішення кримінальних справ, а також для вчинення громадянами, які беруть участь у кримінальному провадженні, тих дій, якими вони здійснюють свої права і виконують свої обв'язки [16, с. 51; 17, с. 16]. В.М. Шпильов відзначав, що найбільш прийнятним визначенням процесу-матеріальної форми як форми процесуальної процедури є те, що охоплює не тільки сукупність умов, передбачених процесуальним законодавством для вчинення процесуальних дій, але і їх послідовність, порядок закріплення і оформлення процесуальних дій, процесуальні строки [20, с. 102-103].

Комплексна оцінка зазначених вище суджень відомих вчених в області кримінально-процесуального права дозволяє зробити наступні проміжні висновки. Не можна повністю погодитися з визначенням процесуальної форми, даним М.А. Чельцовим. Видається, що, на його думку, вона може бути встановлена лише для окремих процесуальних заходів (наприклад, для допиту або обшуку), а також для їх сукупності (наприклад, для окремої стадії процесу або для процесуальної комбінації. Під процесуальною комбінацією С.Б. Росинський розуміє передбачений кримінально-процесуальним законодавством комплекс певних взаємозумовлених слідчих дій й інших процесуальних заходів, спрямованих на вирішення приватних локальних завдань кримінального судочинства та вироблених на підставі загального процесуального рішення (наприклад, контроль і запис переговорів, накладення арешту на поштово-телеграфні відправлення, їх огляд і тимчасовий доступ о них з можливістю вилучення тощо [24, с. 211-218; 23, с.164-168]). Однак, на думку С.Б. Росинського, форма встановлена і для всієї кримінально-процесуальної діяльності. Вона обумовлена історичним типом (формою) кримінального провадження і полягає в послідовному здійсненні всіх його стадії [25, с. 140].

Визначення процесуальної форми, представлене в роботах М.С. Строговича, є більш розгорнутим. Автор зовсім справедливо поширював дію процесуальних форм як на органи досудового слідства, прокуратури і суду, так і на інших учасників кримінального провадження. Справді, і підозрюваний, й обвинувачений, і потерпілий, й інші учасники реалізують свої процесуальні права (подають скарги, заявляють клопотання, знайомляться з матеріалами кримінального провадження) у суворо встановленому порядку, передбаченому чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - ККПК України) [3]. Однак при цьому М.С. Строгович, так само як і М.А. Чельцов, говорив тільки про форми, встановлені для окремих процесуальних дій, а не для всього кримінального провадження в цілому.

Визначення процесуальної форми Р.Д. Рахунова, з одного боку є більш повним за змістом, ніж у М.А. Чельцова і М.С. Строговича, так як у нього включається вся кримінально-процесуальна діяльність, а не тільки окремі дії. Разом з тим, з іншого боку, це визначення є декілька просторовим, не зовсім ясно, що саме автор розуміє під цією кримінально-процесуальною діяльністю.

Можна не у повній мірі погодитися з думкою В.М. Шпильова щодо того, що процесуальна форма повинна виражатися і в сукупності умов для здійснення процесуальних дій і в самій послідовності цих дій, тобто в порядку. Думається, що процесуальний порядок і сукупність процесуальних умов - це тотожні поняття. Так, порядок будь-якого процесуального заходу встановлюється закріпленими в законі правовими нормами-умовами, кожне з яких, у свою чергу, є елементом цього порядку. Тим більше що наведені автором приклади процесуальних строків, фіксації ходу і результатів слідчих дій і є тими самими умовами.

Аналіз сучасної літератури з цієї проблематики показує, що в даний час учені-процесуалісти так і не виробили єдиного наукового підходу до поняття кримінально-процесуальної форми.

Так, І.Л. Петрухін вважає, що кримінально-процесуальна форма - це встановлений регламент розслідування злочинів, і розгляду кримінальних справ у судах; це сукупність загальних, найбільш істотних умов, яким повинна відповідати кримінально-процесуальна діяльність, що забезпечує досягнення цілей провадження [12, с. 7]. Н.П. Кузнєцов говорив про процесуальну форму як про закріплену кримінально-процесуальним правом структуру всього кримінального процесу та його окремих стадій, послідовності та порядку вчинення процесуальних дій і закріплення їх у правових актах [11, с. 12].

Останнє із зазначених визначень є найбільш повним і змістовним, однак, на думку С.Б. Росинського, і вона повністю не розкриває сутності процесуальної категорії, що розглядається [25, с. 141].

Так, Н.П. Кузнєцов говорить тільки про дії, які підлягають закріпленню в правових актах, тобто про форми діяльності суб'єктів кримінальної юрисдикції. Суб'єктами кримінальної юрисдикції є державні органи і посадові особи, уповноважені на здійснення кримінально-процесуальної діяльності, тобто органи дізнання, органи досудового розслідування, прокуратури і суду. Хоча, як ще відзначав М.С. Строгович, процесуальну форму мають не тільки дії дізнавача, слідчого, прокурора або суду, але і практично всіх осіб, що беруть участь у кримінальній справі. Ця теза стала ще актуальнішою у світлі нового КПК України [3], де законодавець досить докладно встановлює процесуальний порядок реалізації своїх прав підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим та іншими зацікавленими особами. Наприклад, у новому КПК України [3], на відміну від раніше чинного [4], більш чітко регламентовано порядок заяви клопотань, оскарження до суду дій і рішень суб'єктів кримінальної юрисдикції тощо.

Підводячи невеликий підсумок проаналізованих вище суджень, потрібно зазначити, що кожне з них має свої переваги і свої недоліки. Однак, усі вони без винятку містять загальний недолік. У жодному з них не згадуються основні ознаки процесуальної форми, а саме: всезагальність, єдність і обов'язковість. Деякі автори розкривають ці ознаки окремо від визначення, а деякі не згадують про них зовсім. Але ніде ці ознаки не включені до змісту самого поняття кримінально-процесуальної форми. А разом з тим такі ознаки є основними та видоутворюючими.

Так, під всезагальністю процесуальної форми потрібно розуміти вимоги, які передбачають єдиний для певної категорії кримінальних проваджень порядок провадження, який не залежить від їх обсягу або складності. Адже кримінально-процесуальний закон встановлює деякі розмежування в порядку розслідування та судового розгляду тільки за формальними основами. В якості таких підстав можуть виступати: а)кваліфікація злочину; б) наявність спеціального суб'єкта; в) наявність клопотання обвинуваченого про розгляд кримінального провадження по суті в особливому порядку; г) інші підстави. При цьому фактичні підстави: місце, час, спосіб здійснення злочину; кількість епізодів злочинної діяльності; кількість осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності тощо - згідно з чинним законодавством жодним чином не впливають на встановлений порядок кримінального судочинства.

Єдність процесуальної форми полягає в однаковому порядку кримінального провадження на всій території України. У зв'язку з цим законодавець визначає, що порядок кримінального судочинства на всій території України встановлюється тільки КПК України (ст. 1) [3] і є обов'язковим для судів, органів прокуратури, органів досудового розслідування та дізнання, а також для інших учасників. Таким чином, повністю виключається можливість органів місцевого самоврядування встановлювати свій особливий порядок кримінального судочинства. Деяким винятком із єдності процесуальної форми є положення, згідно з яким особа повідомляється про підозру будь0-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 29 КПК України) [3].

І, нарешті, обов'язковість процесуальної форми полягає в точному і неухильному виконанні учасниками кримінального провадження її приписів. Це положення є однією з неодмінних умов законності кримінального провадження. А порушення зазначених приписів позбавляє отримані таким чином результати юридичної сили. Наприклад, порушення кримінально-процесуального закону обумовлює визнання доказів неприпустимими (ч. 2 ст. 86, ст. 87 КПК України [3]); є підставою для скасування або зміни судового рішення в суді другої інстанції (ст. 409 КПК України [3]) тощо.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що кримінально - процесуальною формою слід вважати передбачений законом загальний, єдиний і обов'язковий порядок, встановлений для: а)кримінального провадження в цілому; б) здійснення самостійних стадій кримінально-процесуальної діяльності; в) провадження окремих процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень органами дізнання, слідчим, прокурором і судом; г) здійснення своїх прав та виконання обов'язків підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим та іншими учасниками кримінального провадження.

Останні два елементи кримінально-процесуальної діяльності, по суті, є формами реалізації окремих кримінально-процесуальних відносин.