Тому, на погляд С.Б. Росинського, під кримінально - процесуальною формою слід розуміти передбачений законом загальний, єдиний і обов'язковий порядок, встановлений для кримінального провадження в цілому, а також для здійснення самостійних стадій кримінально-процесуальної діяльності і реалізації окремих кримінально-процесуальних відносин, зокрема [25, с.142].

Останні роботи вчених-процесуалістів показують, що останнім часом в науці кримінального процесу великий інтерес викликають питання, що відносяться не тільки до сутності процесуальних форм, але і проблеми, пов'язані з їх диференціацією. Ця наукова тенденція обумовлена двома чинниками. Перший з них, поза сумнівом, пов'язаний зі спробами подальшого вдосконалення кримінально-процесуальної форми. А цьому в тому числі сприяє і можливість її диференціації. Як справедливо зазначає Х.У. Рустамов, протилежний підхід, що полягає в уніфікації процесуальної форми в усіх кримінальних провадженнях та в усіх судах, навряд чи сприятиме вдосконаленню кримінально-процесуальної форми [15, с. 7].

Другий чинник, безумовно, випливає зі здійснюваної на сучасному етапі лібералізації кримінального судочинства, яка пов'язана з ослабленням публічних і посиленням диспозитивних засад. Так, Ю.К. Якимович, A.B. Ленський і Т.В. Трубнікова роблять висновок, що не існує ніяких об'єктивних перешкод до наявності в рамках кримінального процесу різноманітних, у тому числі і спрощених проваджень, а також проваджень із куди більшим ступенем диспозитивних засад, ніж зазвичай, як, наприклад, кримінального провадження на підставі угод. Більш того, існування таких проваджень є необхідним [21, с. 46].

Таким чином, вивчення проблем диференціації кримінального судочинства (кримінально-процесуальних форм) є одним з пріоритетних напрямків сучасної процесуальної науки.

Разом з тим аналіз робіт, в яких досліджувалися зазначені питання, показав, що їх автори, як правило, роблять спроби поділу кримінально-процесуальних форм на загальному рівні. Іншими словами, кажучи про диференціацію, вчені передбачають виділення особливих порядків всієї кримінально-процесуальної діяльності в цілому або її великих розділів. Наприклад, згадані вище Ю.К. Якимович, A.B. Ленський і Т.В. Трубнікова особливо підкреслюють, що однією з ознак самостійного виду кримінального провадження є його комплексність, тобто наявність певних особливостей в діяльності правоохоронних органів, на всіх або хоча б на декількох стадіях кримінального процесу [21, с. 21].

Виходячи з цієї наукової позиції, дійсно можна диференціювати всю кримінальну-процесуальну діяльність в цілому на загальний порядок та різні особливі порядки. До останніх, наприклад, відносяться кримінальне провадження щодо неповнолітніх (гл. 38 КПК України [3]); кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (гл. 39 КПК України [3]) тощо. Крім цього, можна диференціювати і великі розділи кримінального процесу, наприклад, досудове провадження або провадження в суді.

Зазначена позиція є цілком обґрунтованою. Більш того, вона, безумовно, підлягає подальшому розвитку, що, безумовно, буде сприяти як удосконаленню кримінально-процесуальної діяльності, так і створенню додаткових гарантій забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Разом з тим є не зовсім зрозумілим, чому вчені-процесуалісти у своїх роботах практично не торкаються диференціації більше приватних форм кримінального провадження. Адже такими формами охоплюються не тільки найбільш загальні процесуальні порядки та процедури, але й способи реалізації окремих процесуальних правовідносин.

Наприклад, процесуальні форми, передбачені для окремих стадій кримінально-процесуальної діяльності, обумовлюються безпосередніми завданнями цих стадій і характеризуються їх загальними умовами. Так, стадія досудового розслідування може здійснюватися у формі досудового слідства або у формі дізнання. Провадження в суді першої інстанції може здійснюватися в загальному порядку (гл. 28 -29 КПК України [3]), у порядку розгляду справи за участю присяжних (гл. 30 КПК України [3]) і в спрощеному порядку (гл. 30 КПК України [3]). Для стадії провадження з перегляду судових рішень законодавець передбачає провадження в суді апеляційної інстанції (гл. 31 КПК України [3]), провадження в суді касаційної інстанції (гл. 32 КПК України [3]), провадження у Верховному Суді України (гл. 33 КПК України [3]) та провадження за нововиявленими обставинами (гл. 34 КПК України [3]).

Форми реалізації окремих кримінально - процесуальних правовідносин обумовлюються їх характером і змістом. Певний порядок передбачений для здійснення кожного процесуального заходу і прийняття кожного рішення. Він визначається порядком виконання окремих дій, строками, особливостями фіксації тощо. Свої різновиди мають слідчі та судові дії (огляд, обшук, виїмка, допит тощо) та інші процесуальні процедури (провадження експертизи у суді, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінального провадження тощо). Представляються диференційованими і порядки прийняття різних процесуальних рішень (про початок досудового розслідування, про повідомлення про підозру; про призначення судового засідання). Законодавець передбачає також і поділ процесуальних форм участі в кримінальному процесі фізичних осіб і організацій (оскарження, заява клопотань тощо).

Залежно від суб'єктного складу процесуальні форми можна розділити на: форми діяльності суду, форми діяльності сторони обвинувачення, форми діяльності сторони захисту.

Так, суд здійснює свою діяльність у формах правосуддя і судового контролю.

Учасники з боку обвинувачення реалізують свої процесуальні повноваження у формі кримінального переслідування, яке може здійснюватися в публічному, приватному або приватно-публічному порядках. Крім цього законодавець передбачає форму прокурорського нагляду у вигляді процесуального керівництва досудовим розслідуванням (ч.2 ст. 36 КПК України [3]). У свою чергу підозрюваний, обвинувачений, захисник та інші учасники кримінального провадження з боку захисту реалізують свої процесуальні права і виконують обов'язки у формі захисту від кримінального переслідування. Остання процесуальна діяльність ще не має чіткої законодавчої регламентації. Думається, що рішення цієї проблеми вимагає особливої уваги [25, с. 143-144].

2. Завдання 2

3 лютого до чергової частини райвідділу надійшло повідомлення про те, що невідома особа розбила вітрину продовольчої крамниці і таємно викрала різні продовольчі товари. Під час перевірки було встановлено, що крадіжку скоїв 13-ти річний хлопчик. 15 лютого слідчий прийняв рішення про відмову у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових проваджень посилаючись на те, що особа не досягла віку кримінальної відповідальності, тобто 14 років.

Дайте правову оцінку дій слідчого.

Чи допущені порушення закону?

Які саме?

Вирішення:

Для правильного вирішення цього практичного завдання потрібно ознайомитися з такими темами навчального курсу «Кримінальне процесуальне право України», як «Загальні положення досудового розслідування» взагалі, і зокрема, з питанням про початок досудового розслідування, про порядок внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також з темою «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх» взагалі, і зокрема - з питанням про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Для цього потрібно використати відповідні положення чинного Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VI від 13.04.2012 року (далі - КПК України) Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI від 13.04.2012 року // Офіційний вісник України. - 2012.- № 37 (25.05.2012). - Ст. 1370., а також Наказу Генеральної прокуратури України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» № 69 від 17.08.2012 року Наказ Генеральної прокуратури України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» № 69 від 17.08.2012 року. Електронний документ. Режим доступу: http://document.ua/pro-edinii-reestr-dosudovih-rozsliduvan-doc110019.html..

По-перше, потрібно зауважити, що відповідно до нового КПК України та Наказу Генеральної прокуратури України № 69 від 17.08.2012 року, створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 2.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, має назву Єдиного реєстру досудового розслідування, а не Єдиного реєстру досудових проваджень, як про це зазначено в умові завдання.

Так, за умовою завдання, 3 лютого до чергової частини райвідділу надійшло повідомлення про те, що невідома особа розбила вітрину продовольчої крамниці і таємно викрала різні продовольчі товари. Отже, до чергової частини надійшло повідомлення про вчинення невідомою особою злочину, кримінальна відповідальність за який передбачена ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) Кримінальний кодекс України № 2341-III від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2001. - № 25. - Ст. 131., тобто про таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України, якою врегульовані питання початку досудового розслідування, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

На цей строк вказує і абз. 1 пп. 3.1 п. 3 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» № 69 від 17.08.2012 року, де зазначено, що внесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням таких строків (про): заяву, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення - у термін, визначений ч. 1 ст. 214 КПК України.

Отже, слідчий повинен був внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про те, що невідома особа розбила вітрину продовольчої крамниці і таємно викрала різні продовольчі товари, невідкладно, тобто 03 лютого, або не пізніше 24 годин після подання до чергової частини райвідділу заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 214 КПК України, з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань розпочинається досудове розслідування.

Проте, 15 лютого слідчий прийняв рішення про відмову у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових проваджень посилаючись на те, що особа, яка вчинила вказане кримінальне правопорушення, не досягла віку кримінальної відповідальності, тобто 14 років. Адже, за умовою завдання, під час перевірки було встановлено, що крадіжку скоїв 13-ти річний хлопчик.

Дійсно, згідно з ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, що вчинили злочин, передбачений ст. 185 КК України (крадіжку), у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років.