Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова.

Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих. Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.

У слідчій практиці груповий метод розслідування кримінальних справ застосовується в особливо складних, багатоепізодних справах, що сприяє скороченню строків досудового слідства та в найбільшій мірі забезпечує його повноту і всебічність. В умовах підвищення професіоналізму злочинності даний організаційний метод розслідування кримінальних справ стає зручним та якісним інструментом в її подоланні, а також забезпечує найбільш оптимальний режим для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин вчиненного злочину.

Незважаючи на значну кількість теоретичних досліджень з проблем розслідування злочинів груповим методом, проведених такими вченими, як Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.І. Бояров, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, В.С. Кузьмічов, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, О.М. Подопрєлов, С.В. Слинько, М.Я. Сегай, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та багатьма іншими науковцями, актуальність цієї теми є очевидною. Адже, у процесуальній науці ще й досі немає чіткої теоретичної концепції розслідування кримінальної справи декількома слідчими, створення та функціонування слідчих та слідчо-оперативних груп, що призводить до суттєвих відмінностей як у вихідних позиціях учених, так і до певних суперечностей у тлумаченні окремих положень чинного кримінально-процесуального закону.

Розробка теоретичної концепції групового методу розслідування є вкрай актуальною і важливою у зв'язку зі вступом України до Ради Європи, прийняттям на себе міжнародно-правових зобов'язань і необхідністю приведення національного законодавства у відповідність із загальновизнаними міжнародно-правовими стандартами.

В юридичній науці, залежно від особливостей вчиненого злочину, розслідування якого здійснюються груповим методом, завдань, що покладаються на групу, мети її створення, термінів дії та розподілу обов'язків її членів, розрізняють поняття «слідча група» та «слідчо-оперативна група».

Так, під слідчою групою розуміють об'єднання певної кількості слідчих з одного чи різних відомств, що створюється на визначений час компетентними посадовими особами відповідно до вимог КПК України (відомчих актів) для розслідування складної чи великої за обсягом роботи справи, яку необхідно виконати, або для необхідності проведення трудомісткої та невідкладної слідчої дії, яку одному слідчому виконати у встановлені строки не під силу.

У свою чергу, слідчо-оперативна група - це тимчасове формування, яке створене для спільної узгодженої діяльності, до складу якого входять оперативні та інші співробітники органів дізнання та слідчий (слідчі), що має своє призначення, і в якому під керівництвом слідчого та з запровадженням інтенсивних і тривалих ОРЗ здійснюється розкриття злочину «по гарячих слідах», розслідування складних великих за обсягом справ, або перевірка заяв та повідомлень про завуальовані злочинні діяння по матеріалам, що надійшли слідчому для розгляду.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві питання формування, організації та діяльності слідчої групи регламентується виключно статтею 39 КПК та Наказом «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України» від 22 жовтня 2012 р. за № 686 [9].

Отже провадження у справі декількома слідчими здійснюється лишень у випадках, коли, на думку керівника слідчого органу, один слідчий не зможе самостійно впоратись з провадженням.

2.2 Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами

Розкриття злочинів у сучасних умовах є результатом колективних дій правоохоронних органів і перебуває у прямій залежності від рівня організації взаємодії між ними. Поняття "взаємодія" розкривається багатьма галузями знань і кожна намагається сформулювати власне визначення.

Не обійшли увагою дане визначення і криміналісти. Так, Р.С. Бєлкін розглядає взаємодію як одну з форм організації розслідування злочинів, що полягає у передбаченому законом співробітництві слідчого з органом дізнання, узгодженому за цілями, місцем і часом. Вона здійснюється в межах їхньої компетенції з метою повного і швидкого розкриття злочинів, всебічного та об'єктивного розслідування кримінальної справи, розшуку злочинця, викрадених коштовностей та інших об'єктів, суттєвих для справи [10, ст.31].

Подібне визначення взаємодії органу дізнання і слідчого наводить також Б. Вікторов, але звертає увагу на те, що вона може ґрунтуватись як на законах, так і підзаконних актах [11, с.25].

На мою думку, найбільш повне визначення взаємодії формулює С.Слінько, який визначив цей чинник як необхідний, що ґрунтується на законі і відомчих нормативних актах, координований за проміжними цілями напрям діяльності незалежних один від одного щодо адміністративності органів, що спрямовується слідчим і здійснюється за комплексного сполучення та ефективного використання повноважень, методів і форм, властивих кожному із них, для розкриття злочинів, припинення злочинного діяння і встановлення обставин, які входять до предмета доказування у кримінальній справі [12, с. 13].

Аналіз спеціальної літератури, нормативних актів МВС України та матеріалів правоохоронної практики дозволяє виокремити основні форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Залежно від вирішуваних при цьому завдань та характеру їхньої діяльності, їх припустимо умовно поділити на групи організаційного та кримінально-процесуального характеру.

До першої групи слід віднести:

1. Спільне вивчення та аналіз матеріалів оперативної розробки чи перевірки. Особливого значення така форма взаємодії набуває в ситуаціях, коли вирішується питання про реалізацію даних, зібраних при застосуванні оперативно-розшукових заходів, на що вказали 85 % опитаних співробітників оперативних апаратів і 93 % слідчих. Такі ситуації можуть виникати як на стадії порушення кримінальної справи, так і стадіях досудового розслідування на всіх його етапах.

2. Спільне планування слідчих дій, оперативно-розшукових і профілактичних заходів. Дана форма взаємодії органічно пов'язана з попередньою. Вони не можуть існувати одна без одної. Результатом вивчення та аналізу матеріалів є прийняття відповідних рішень, які в даному разі знаходять своє втілення у планах діяльності слідчого та співробітників оперативних підрозділів. Розробка таких планів дозволяє визначити оптимальний порядок, послідовність провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, виключити неузгоджені дій слідчого та органу дізнання. Розробка плану узгоджених слідчих дій та оперативно-розшукових заходів сприятиме не лише розподілу компетенції, а й координації дій суб'єктів.

Виходячи із заходів плану, слідчий може ставити перед органом дізнання завдання по встановленню суттєвих обставин справи, що потребує застосування оперативно-розшукових заходів. Це вимагає точного формулювання завдань, чіткого визначення обставин, які цікавлять слідство.

3. Регулярний обмін інформацією про обставини конкретної кримінальної справи сприяє формуванню глибшого уявлення про подію злочину. В процесі такої взаємодії слідчий дістає можливість отримати додаткову інформацію про подію, якою доти не володів. Незважаючи на оперативно-розшуковий характер, інколи вона стає вирішальною підставою для прийняття процесуальних рішень (про проведення обшуку, затримання підозрюваного тощо). Така інформація може також прислужитися для визначення тактики слідчих дій (допитів, обшуків, очних ставок тощо), а також зашифровки джерела інформації.

4. Проведення спільних службових нарад (навчань) з актуальних проблем взаємодії, а також обговорення результатів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з метою визначення ефективних та результативних шляхів розкриття злочину.

До другої групи форм взаємодії можна віднести такі:

1. Проведення органом дізнання слідчих дій за дорученням слідчого. Таке доручення для органу дізнання є обов'язковим до виконання. Воно надається, як правило, у письмовій формі. До такої форми взаємодії слідчий вдається у тих випадках, коли у справі одночасно потрібно провести кілька слідчих дій із зацікавленими особами, що викликається міркуваннями тактичного характеру (одночасні обшуки у співучасників, їхніх близьких, за місцем роботи тощо). При цьому слід пам'ятати, що слідчий ні за яких обставин не повинен доручати іншим особам слідчі дії. Це слідчі дії, які мають суттєве значення для формування його внутрішнього переконання і прийняття найважливіших рішень у справі. До них можна віднести, наприклад, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого.

2. Взаємодія у процесі провадження конкретної слідчої дії або робота у складі слідчо-оперативної групи. Доручення в процесі такої взаємодії слідчий надає в усній формі. Беручи участь у провадженні слідчої дії, співробітник органу дізнання надає слідчому допомогу у спостереженні за учасниками, здійсненні пошукових дій, у тому числі із застосуванням технічних засобів і под. При цьому обмін інформацією відбувається у найкоротший час. Отримана у такий спосіб інформація негайно передається слідчому і може використовуватися для коригування тактики слідчої дії.

Слідчо-оперативні групи створюють для розслідування складних та об'ємних злочинів. Для цього видається спеціальний наказ керівника органу внутрішніх справ, якому організаційно підпорядковані слідчі і працівники оперативних підрозділів, або спільний наказ керівника слідчого та оперативного підрозділу. Працівники органу дізнання, введені до складу групи, за дорученням слідчого (керівника групи) можуть проводити слідчі дії. Таке доручення не потребує письмового оформлення, про що свідчить вивчення матеріалів практики. Однак, на нашу думку, правовою підставою для провадження слідчих дій співробітником органу дізнання має бути постанова слідчого, а не наказ про введення його у групу та план розслідування, у якому його визначено одним із виконавців слідчої дії.

Спільне внесення на адресу керівників підприємств, установ, організацій пропозицій щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню розслідуваного злочину.

До загальних принципів співробітництва слідчого з органами дізнання належать:

1. Дотримання законності всіма учасниками взаємодії.

2. Комплексне використання сил і засобів, які мають у своєму розпорядженні слідчий та органи дізнання.

3. Розмежування компетенції слідчого, органу дізнання і дізнавача, що випливає з вимог закону.

4. Організуюча роль слідчого у взаємодії з органами дізнання на стадії порушення кримінальної справи й у процесі розслідування.

5. Нерозголошення учасниками взаємодії даних досудового слідства [13, с. 25-27.].

У 1969 році намітилася певна тенденція щодо скорочення переліку складів злочинів, попереднє розслідування яких обмежувалося лише дізнанням. До 1972 року залишилось вже 19 статей Кримінального кодексу, за якими не вимагалося проведення попереднього слідства. Однак у січні 1985 р. було прийнято законодавчі акти, які значно розширили сферу дізнання. Пояснювалося це перевантаженням слідчого апарату у його тодішньому складі, що унеможливлювало забезпечення своєчасного та якісного розкриття і розслідування тяжких злочинів [14, с. 251-255].

Нині проблема невизначеності майбутнього слідчого апарату призводить до намагання вирішити ці питання, виходячи не з вимог Конституції України, а з суто відомчих інтересів, у чому ми цілком згодні з Г. Кожевніковим [15, с. 64-65].