Тож взаємодія слідчого з оперативними підрозділами покликана прискорити і спростити кримінальне провадження, з максимальною користю використати ресурси органу досудового розслідування.

2.3 Специфіка виконання слідчими вказівок прокурора та керівника органу досудового розслідування

Прокурор і начальник органу досудового розслідування, керуючи роботою слідчого апарату, має право давати слідчому вказівки по справі. Вказівки прокурора і начальника органу досудового розслідування по кримінальній справі є обов'язковими для виконання. У той же час слідчий має право оскаржити вказівки начальника слідчого відділу прокурору, а вказівки прокурора -- вищому прокурору.

Оскарження слідчим вказівок прокурора або начальника слідчого відділу про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про припинення справи зупиняє їх виконання. У цьому випадку прокурор або скасовує вказівки нижчого прокурора (начальника слідчого відділу), або доручає проведення слідства з цієї справи іншому слідчому.

Дії, рішення або бездіяльність будь-якої посадової чи службової особи можуть бути оскаржені до суду, у тому числі й дії, рішення чи бездіяльність слідчого [16, с.55].

Слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність [1, ч.4 с.40].

Отже при здійсненні кримінального провадження слідчий взаємодіє з іншими органами і посадовими особами, які ведуть кримінальне провадження, така взаємодіє є регульована КПК, у ній спостерігається ієрархічність, при чому слідчий може знаходитись як вверху ієрархічної системи, так і внизу, в залежності від іншого суб'єкта взаємодії.

Розділ ІІІ. Законодавчі перспективи вдосконалення процесуального статусу слідчого

В процесі реформування органів досудового розслідування, що відбувається відповідно до вимог Конституції України, надзвичайно гостро постає проблема визначення в чинному законодавстві України статусу слідчих працівників, які в межах своїх повноважень забезпечують функцію розслідування злочинів і здійснення кримінального судочинства.

Про необхідність розробки Закону України “Про статус слідчого” зазначалося ще в Концепції розвитку Міністерства внутрішніх справ України. Потреба в розробці такого окремого Закону викликана рядом чинників.

Насамперед слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутнє законодавче визначення статусу слідчих працівників. На цей недолік зокрема вказували експерти Ради Європи, які зазначали, що в умовах реформування правової системи України одним із негативних факторів, який впливає на імідж України як правової держави, є відсутність законодавчої бази функціонування системи органів досудового розслідування. На відміну від інших учасників кримінального судочинства (судді, прокурора, адвоката), слідчий не має чітко визначеного статусу, що в свою чергу зумовлює його залежність від відомчих інтересів органів, в яких створені слідчі підрозділи, й не дає належних гарантій його процесуальної самостійності.

Центр громадських зв'язків МВС також повідомляє, що робота слідчого апарату на початку останнього десятиріччя характеризувалась стрімким збільшенням навантаження. В середньому навантаження на слідчих під час провадження досудового слідства було в 2,5-4 рази вище можливого. Це пояснюється також і постійним залученням слідчих до виконання завдань, не пов'язаних з досудовим слідством, наприклад, з охороною громадського порядку.

Така ситуація призводить до того, що слідчі шукають собі іншу роботу, не пов'язану з розслідуванням кримінальних справ. Лише в минулому році тільки з органів внутрішніх справ було звільнено більше тисячі слідчих. Така ж сама ситуація складається в органах прокуратури, СБУ та податковій міліції.

Щоб удосконалити правове положення слідчого, покласти край відтоку фахівців, зробити професію слідчих привабливою, на розгляд до Верховної Ради України було внесено декілька варіантів законопроектів, що мали визначити статус слідчих. Так, народний депутат України Віталій Журавський вніс проект Закону України “Про статус слідчих” (реєстр. № 7440 від 26 червня 2001 р.), а народний депутат України Сергій Ківалов вніс проект Закону “Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист” (реєстр. № 1230 від 17 червня 2002 р.).

Проекти не мають між собою принципових відмінностей і за своєю структурою нагадують Закон України “Про статус суддів”.

Відповідно до проектів слідчий є державною посадовою особою, яка займає відповідальне становище в системі правоохоронних органів і наділена спеціальними, лише їй властивими повноваженнями в кримінальному судочинстві.

Слідчим може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, необхідний рівень юридичних і спеціальних знань, достатній для повноти, всебічності та якості досудового слідства; досконало знає чинне законодавство; успішно пройшов стажування за фахом роботи не менше шести місяців або має стаж роботи на посаді помічника слідчого не менше двох років; склав кваліфікаційні іспити; прийняв Присягу слідчого України. Слідчі не можуть належати до будь-якої політичної партії, руху, входити до складу підприємств, які мають на меті отримання прибутку, займатись підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності у вільний від роботи час.

Слідчий є особою недоторканою. Недоторканість слідчого поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт, засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно та документи.

Крім процесуальних повноважень, необхідних для здійснення досудового слідства, згідно з проектами слідчий користується широкими правами, які мають сприяти розслідуванню кримінальних справ, зокрема:

- користуватися в невідкладних випадках при розслідуванні злочинів безперешкодно й безоплатно засобами зв'язку й автотранспортом, що належать підприємствам, установам, організаціям, незалежно від форми власності, та фізичним особам;

- у межах і порядку, визначених законодавчими актами України й необхідних для розслідування кримінальних справ, збирати відомості про осіб без попередньої згоди останніх;

- користуватися безкоштовно всіма видами громадського транспорту (крім таксі) міського, приміського та місцевого сполучення, а в сільській місцевості - попутнім транспортом, а слідчим спеціалізованих підрозділів з розслідування злочинів, скоєних на транспорті, крім того - безоплатним проїздом на річкових, морських, повітряних суднах та залізничному транспорті.

Під час службового відрядження слідчий користується правом позачергового поселення в готелях і придбання квитків на всі види транспорту. Під час невідкладних службових поїздок слідчі забезпечуються квитками на проїзд, незалежно від наявності місць.

Слідчим, які використовують у службових цілях особистий транспорт, виплачується грошова компенсація в межах понесених витрат.

Проекти багато уваги приділяють забезпеченню процесуальної незалежності й самостійності слідчих. Цей принцип означає, що на шляху до встановлення істини в справі слідчий не має зустрічати ніяких перешкод з боку будь-яких органів, установ, посадових або приватних осіб. Дотримання цього принципу є обов'язковим для всіх осіб, які беруть участь у розслідуванні злочину, незалежно від їх службового становища та відомчої приналежності. Законопроекти передбачають, що процесуальна самостійність і незалежність слідчих забезпечується:

- встановленим законом порядком їх призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади;

- передбаченою законом процедурою досудового слідства;

- забороною під загрозою відповідальності втручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, які не мають на те повноважень;

- відповідальністю за неповагу до слідчого;

- створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності слідчих;

- матеріальним і соціальним забезпеченням слідчих відповідно до їх статусу.

Слідчі СБУ в 2001 р. вилучили майна, товарів і цінностей на загальну суму близько 100 млн. грн., звернули в доход держави понад 30 млн. грн., наклали арешт на майно на суму близько 20 млн. грн.

За чотири роки існування слідчого апарату податкової міліції забезпечено наповнення державного бюджету шляхом відшкодування збитків у закінчених кримінальних справах на суму понад 800 млн. грн., в тому числі майже 300 млн. лише в 2001 р.

Таким чином, народний депутат України Сергій Ківалов робить висновок, що додаткові видатки на утримання слідчих органів внутрішніх справ, податкової міліції та СБУ в зв'язку з прийняттям вказаного Закону становитимуть приблизно 5-10 % від суми коштів, відшкодованих ними в розслідуваних кримінальних справах лише в 2001 р. [17].

Проблеми реорганізації органів досудового Сич Василь Олексійович, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри історії та теорії держави і права Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили Політичні науки. Правознавство слідства, удосконалення процесуального статусу слідчого досліджуються в ряді окремих статей В.Бахіна, В.Маляренка, Є.Макогона, Л.Ілько- вець, М.Коржанського, О.Литвака, В.Півненка, В.Поліщука, П.Коляди, Б.Романюка, О.Рома- нова, В.Тертишника, А.Чернової, Н.Клименко, В.Лісіченка, М.Михеєнка, В.Берназа, Р.Бєлкіна, М.Салтевського та ін.

Проте в переважній більшості автори у своїх пропозиціях щодо реформування слідчого апарату і його місця в системі державних органів керуються професійною психологією, вироблення якої пов'язане з певною приналежністю чи суб'єктивною симпатією того чи іншого автора до тієї чи іншої правоохоронної структури [18, с.16].

Висновок

В ході написання роботи було з'ясовано статус слідчого, як одного із суб'єктів кримінального провадження, досліджено статус слідчого у системі органів досудового розслідування, проаналізовано основні принципи та процесуальні функції слідчого, визначено основні повноваження слідчого, досліджено основні особливості провадження у справі декількома слідчими, розглянуто взаємодію слідчого з оперативними підрозділами, проаналізовано специфіку виконання слідчим вказівок прокурора та керівника органу досудового розслідування, на основі чого було визначено основні законодавчі перспективи розвитку і вдосконалення процесуального статусу слідчого.

Діяльність слідчого як суб'єкта доказування визначається загальними завданнями кримінального процесу і спрямована на: встановлення об'єктивної істини у справі; захист прав і законних інтересів учасників кримінально-процесуальних відносин; законне вирішення справи. Бу - де правильним при визначенні функції слідчого та її змісту брати до уваги завдання кримінального судочинства. З їх урахуванням визначають завдання стадій кримінального процесу, а також функції його суб'єктів.