2. Характеристика пом'якшуючих обставин при умисному вбивстві Сучасний кримінальний закон передбачає лише три склади злочину умисного вбивства при пом'якшуючих обставинах. Такими складами є: 1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.116 Кримінального кодексу України). 2. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст.117 Кримінального кодексу України). 3. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.118 Кримінального кодексу України). Отже необхідним у нашій роботі є розкриття кожного складу злочину, передбачаючого пом'якшену кримінальну відповідальність за умисне вбивство. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст.116 Кримінального кодексу України). Даний вид умисного вбивства належить до привілейованих складів умисних вбивств. Пом'якшена кримінальна відповідальність за цей злочин обумовлена, по-перше, тим, що суспільно небезпечне діяння винної особи вчиняється як відповідь на протиправні дії потерпілої особи. Такими діями, які закон відносить до тих, котрі можуть викликати у винного стан сильного душевного хвилювання, є протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа з боку потерпілого. По-друге, суб'єктивна сторона даного складу злочину характеризується особливим емоційним станом винного - сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом), яке значно знижує можливість контролювати свої дії суб'єктом злочину. Безпосереднім об'єктом цього злочину виступає життя людини та суспільні відносини які забезпечують охорону цього блага. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст.116 Кримінального кодексу України, характеризується: 1) діянням; 2) наслідками; 3) причинним зв'язком між дією та наслідком; 4) часом та певною обстановкою скоєння даного злочину. Необхідно зазначити про те, що цей злочин може бути вчинено лише шляхом дії. Так як суспільно небезпечне діяння вчиняється суб'єктом як відповідна реакція на неправомірні дії потерпілого у вигляді активних дій винної особи. Між дією винного та наслідками у вигляді смерті людини потрібно встановлювати необхідний причинний зв'язок. Встановлення причинного зв'язку має дуже велике значення для кваліфікації злочину. Обстановка вчинення цього злочину характеризується певною поведінкою потерпілого, яка викликає стан сильного душевного хвилювання у винної особи, а саме протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою. Тяжка образа - грубе приниження честі і гідності суб'єкта або близьких йому осіб, виражене у явно непристойній поведінці. Тяжкість образи, між тим, є питанням факту і встановлюється у кожному випадку окремо з урахуванням конкретних обставин справи. Систематичне знущання у кримінально правовій літературі трактується як умисне заподіяння психічних, моральних страждань незалежно від форми здійснення та яке має систематичний характер (три чи більше разів). Під насильством слід розуміти застосування до окремого індивіда сили або примусу всупереч його волі. Характерною рисою насильства є його протизаконність, тобто не можна кваліфікувати умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, за ст.116 Кримінального кодексу України, яке виникло в наслідок законного насильства (затримання злочинця, необхідна оборона та інше). Насильство за своїм характером може бути як фізичним (нанесення ударів, побоїв, згвалтування та інше) так і психічним (погроза заподіяти майнової, моральної або фізичної шкоди). Основна вимога яка пред'являється до насильства - це спроможність викликати у винного стану сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту). Важливим моментом при розгляді даного питання є те, що виникнення та здійснення злочинного умислу повинно відбуватися у той час, коли винний знаходиться у стані сильного душевного хвилювання. Цей стан по своїй суті є короткочасним і триває на протязі всього декількох хвилин. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння смерті потерпілому. Якщо смерть не настала в результаті злочинних дій винного, та вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин. Суб'єктом злочину відповідно до ст.18 та ч.2, ст.22 є фізична осудна особа, яка на момент скоєння злочину досягла чотирнадцятирічного віку. Важливим моментом є те, що дана особа під час вчинення суспільно небезпечних дій перебувала у стані сильного душевного хвилювання. Суб'єктивна сторона умисного вбивства, передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України характеризується двома обов'язковими ознаками: умисел та особливий психічний стан винної особи. Умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання може бути скоєне як з прямим так і з непрямим умислом. Але завжди умисел повинен бути раптово виникшим, а також афектованим, та реалізуватися негайно після його виникнення, хоча допустимий деякий розрив у часі між моментом виникнення та реалізації умислу. Емоційний стан винного характеризується станом сильного душевного хвилювання - фізіологічним афектом. Фізіологічний афект являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка викликана неправомірною поведінкою потерпілого, що характеризується швидкістю та бурхливістю протікання, обмежуючи при цьому, можливість особою усвідомлювати свої дії та в певній мірі керувати ними. Необхідним є відмежовування фізіологічного афекту від патологічного. Патологічний афект є короткочасним розладом психічної діяльності особи та виступає підставою для визнання особи неосудної (ч.2, ст. 19 Кримінального кодексу України). Патологічний афект по своїй суті відрізняється від фізіологічного слідуючими моментами: більш глибоке звуження свідомості людини, провали у пам'яті, більш несуразні дії та більш бурхливий процес протікання. Покарання за злочин передбачений ст.116 Кримінального кодексу України - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст.117 Кримінального кодексу України). Підставою для пом'якшення кримінальної відповідальності за даний вид злочину виступає особливий психічний та фізичний стан жінки, яка народила дитину, обумовлений пологовим процесом. Жінка під час пологів або відразу після пологового процесу не здатна в повній мірі усвідомлювати свої дії або керувати ними. Безпосереднім об'єктом цього злочину виступає життя новонародженої дитини та суспільні відносини, щодо охорони цього блага. Об'єктивна сторона характеризується: 1) діянням; 2) наслідками; 3) причинним зв'язком між діянням та наслідками; 4) часом та певною обстановкою вчинення злочину. Даний вид злочину може бути вчинено як шляхом дії (придушення, нанесення смертельних пошкоджень новонародженій дитині) так і шляхом бездіяльності (некормління дитини, залишення дитини без належного догляду відразу після пологів, що спричинило переохолодження організму та смерть). Потрібно встановлювати необхідний причинний зв'язок між дією та наслідками у вигляді смерті дитини тому, що випадковий причинний зв'язок може викликати кваліфікацію за іншою статтею або навіть виключати кримінальну відповідальність. Час та обстановка даного злочину характеризуються тим, що він може бути скоєний тільки під час пологового процесу або одразу після нього. Якщо мав місце великий розрив у часі між закінченням родового процесу та заподіянням смерті новонародженій дитині то кваліфікація за статтею 117 Кримінального кодексу України виключається. Суб'єктом даного злочину може бути лише мати, яка народила дитину (спеціальний суб'єкт злочину). Інші особи, які приймали участь у таких діях несуть кримінальну відповідальність за співучасть. Вбивство чужої дитини при будь яких обставинах не може тягнути кримінальну відповідальність за ст.117 Кримінального кодексу України. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Умисел може бути як прямим так і непрямим. Необхідно зазначити про те, що момент виникнення умислу на кваліфікацію розглядаємого злочину не впливає, він може виникнути і задовго до початку пологового процесу. Відповідальність за злочин, передбачений ст.117 кримінального кодексу України - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.118 Кримінального кодексу України). Ст.118 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за два самостійні злочини: умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця. Ці два злочини знаходяться на межі між суспільно корінними діями - станом необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання та затриманням злочинця - і діями, котрі виходять за межі дозволених відповідно меж захисту та затримання. Кримінальний кодекс 1960 року не передбачав відповідальності за вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця. Такі діяння прирівнювалися до діянь, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони, якщо смерть була заподіяна затримуємій особі. Тепер є законні підстави для розгляду вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, в якості самостійного злочину, а заподіяння шкоди злочинцю при затриманні - в якості інститута кримінального права. Інститут необхідної оборони у кримінальному праві виступає в якості однієї з найважливіших гарантій забезпечення захисту життя, здоров'я, честі та гідності громадян та інтересів держави. Дії громадян, спрямовані на відбиття суспільно небезпечного посягання не містять складу злочину при тих умовах, якщо вони не порушують вимог кримінального закону. При вирішенні питання про те, чи було скоєно вбивство при перевищені меж необхідної оборони, потрібно встановити, чи мав місце стан необхідної оборони, так як не можливо перевищити межі необхідної оборони, якщо її взагалі не було. Відповідно до ч.1, ст.36 Кримінального кодексу України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом інтересів та прав особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони. У ч.3, ст.36 дано визначення перевищення меж необхідної оборони - це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Із зазначеного можливо зробити висновок, що закон визнає шкоду неправомірною тільки при явній невідповідності цінності блага, котре захищалося, тій шкоді, котра була заподіяна нападаючому. При розгляді даного питання необхідно торкнутися моменту про відповідність засобів захисту та нападу. Перш за все, це питання про те, якими засобами користувався нападник і чім та якам чином захищалася особа, яка підверглася нападу. При визначенні відповідності засобів захисту та нападу частіш за все виникає питання про правомірність використання зброї або предметів, котрі її заміняють при захисті від суспільно небезпечного посягання. В тих випадках, коли при захисті застосовуються такі ж самі засоби, що і при нападі, то це не викликає великих труднощів. Вони виникають, коли при захисті застосовані більш ефективні засоби ніж при нападі.