На практиці нерідко трапляються помилки при кваліфікації дій особи, яка захищається та застосовує при захисті більш ефективні засоби ніж при нападник при нападі. Про те свідчить приклад із судової практики. Обставини справи такі. З. була засуджена за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони К. Суд встановив, що засуджена та потерпілий упродовж багатьох років мали близькі стосунки. Потім З. припинила відносини з К. Одного разу К., знаходячись у нетверезому стані, прийшов у помешкання, де проживала К. та став стукати у двері. З. його до житла не впустила. При цьому З. і К. нанесли одне одному образи. Потім К. почав погрожувати З. вбивством та почав вибивати двері. У цей момент З. схопила рушницю та зробили два постріли у бік вже майже проломлених дверей, чим заподіяла смерть К. Суд першої інстанції визнав, що З. перевищила межі необхідної оборони. Однак Пленум Верховного Суду СРСР не погодився з такою оцінкою дій З. та вказав на те, що засоби захисту, які застосовувала З., відповідають конкретній обстановці, яка склалася в результаті неправомірних дій К., ступеню та характеру загрожуючої небезпеки, а також змозі З. відбити цей напад. Пленум вирок відмінив, а справу провадженням зупинив. Щоб правильно вирішити питання про те, чи мало місце перевищення меж необхідної оборони чи ні, у випадках заподіяння смерті нападнику, потрібно враховувати обставини, які характеризують співвідношення сил сторін та обстановку посягання. Не може не враховуватися здатність обороняючогося для захисту. Наприклад, для відраження нападу фізично розвиненої людини особою пристарілого віку, буде обгрунтованим застосування для захисту зброї чи предметів, які її замінюють. А у разі застосування зброї для захисту фізично розвиненою людиною проти слабкої людини може тягнути за собою кваліфікацію за ст.118 Кримінального кодексу України. Також не можливо не враховувати конкретну обстановку вчинення злочину. Наприклад, на безлюдній вулиці напад потребує біль рішучих засобів захисту, ніж напад, який відбувся вдень на вулиці, де має місце велике скопичення людей. При вирішенні питання про перевищення меж необхідної оборони потрібно виходити із таких критеріїв: відповідність засобів захисту та нападу, а також своєчасність необхідної оборони. Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України №1 від 26.04.02. „Про судову практику у справах про необхідну оборону" стан необхідної оброни виникає не лише у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26. 04. 02. „Про судову практку у справах про необхідну оборону”, п. 2. . Тим самим Пленум визначив, що стан необхідної оборони не може виникнути до початку виникнення реальної загрози заподіяння шкоди. Але у Пленумі не йде мова про момент закінчення стану необхідної оборони. У цьому питанні ми можемо погодитись з авторами Курсу радянського кримінального права про те що перевищення меж необхідної оборони при її несвоєчасності має місце лише тоді, коли „преступное посягательство существовало в действительности, а потому и было право на необходимую оборону у потерпевшего или у других лиц, но преступник уже прекратил нападение: опасность нападения миновала или преступный результат уже полностью осуществлён. В этих случаях, при определённых условиях, можно говорить о превышении пределов необходимой обороны”. Курс советского уголовного права. Т. ІІ. стр. 374. Також важливо торкнутися питання про розмежування убивств, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони та убивств, вчинених при уявній обороні. Під уявною обороною розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання. Існує виключення, коли особа не несе кримінальної відповідальності за вбивство при уявній обороні. Це має місце тоді, коли обстановка, що склалася давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Але коли у цій обстановці особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту, які потрібно було застосовувати, її дії слід кваліфікувати як перевищення меж необхідної оборони. Коли ж особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального посягання, її дії слід розцінювати як вбивство через необережність. Стосовно вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця потрібно зазначити, що відповідно до ч.2, ст.38 Кримінального кодексу України таким перевищенням є умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. При заподіянні смерті затримуємій особі з перевищенням необхідних заходів, такі дії слід кваліфікувати за ст.118 Кримінального кодексу України. Отже, у законі чітко визначені обставини які можуть вказати на перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця: 1) невідповідність небезпечності посягання; 2) невідповідність обстановці затримання злочинця. Тобто небезпечність посягання виступає у якості умови, при якій заподіяння смерті затримуємій особі у момент затримання може визнавати чи не визнаватися правомірним. Тільки при вчиненні тяжких злочинів можливим є поставити питання про перевищення чи неперевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Щодо невідповідності обстановці затримання злочинця то потрібним є привести такий приклад. П., який вчинив розбійний напад, намагається зникнути. У свою чергу Ж., намагаючись затримати П. та бачивши, що на допомогу поспішають робітники міліції, наносить йому смертельне ушкодження. В даному випадку дії Ж. необхідно кваліфікувати за ст.118 Кримінального кодексу України, так як його дії явно не відповідали обстановці затримання злочинця.