Правові настанови внутрішнього сімейного права характеризуються своєю пов'язаністю з моральними й релігійними уявленнями, економічними, побутовими особливостями, історичним розвитком, соціальним рівнем, національною, етнічною та культурною специфікою, пов'язаністю з основними правовими принципами, які прирівнюють до основ публічного порядку тощо.

Проведений в роботі аналіз показав, що шлюб повинен бути зареєстрований тільки за вільної та повної згоди обох сторін, які одружуються. Більшістю національних правових систем прийняті такі правила: встановлення державою мінімального шлюбного віку; заборона реєстрації шлюбу з особою, яка не досягла встановленого віку, крім випадків, коли компетентний орган влади в інтересах сторін та з урахуванням вагомих причин дозволяє зробити з цього винятки.

Оскільки дотримання чи недотримання матеріальних та формальних умов узяття шлюбу в різних державах може мати неоднакові наслідки, важливим є те, праву якої держави найбільш доцільно підпорядкувати ці відносини.

Питання розлучень у міжнародному приватному праві визнані у літературі з правознавства одним із джерел найбільш гострих і численних колізій, що зумовлюються неоднаковим регулюванням підстав і процедури розірвання шлюбів, а також невизнанням іноземних розлучень у власних юрисдикціях багатьох країн. У багатьох державах існує принцип свободи розлучення. Однак у тих, де на формування права вплинула католицька церква, розірвання шлюбу заборонене.

Специфіка внутрішнього шлюбно-сімейного права позначається на практичній неможливості його уніфікації на матеріальному рівні у сфері шлюбно-сімейних відносин на сучасному етапі. Тому особливого значення набуває колізійне регулювання шлюбів у сфері міжнародного приватного права.

Найчастіше здатність осіб до вступу у шлюб і матеріальні умови шлюбу регулюються за допомогою широкого формулювання особистого закону або його різновидів: місця проживання або місцеперебування, громадянства. За висловленням деяких колізіоністів, через те що шлюб пов'язаний з особистими питаннями самовизначення, єдино можливою колізійною прив'язкою може бути прив'язка до особистого закону (що може означати громадянство, доміцилій, місце проживання, національність тощо).

Укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу у цивільних справах є найбільш ефективним правовим засобом подолання колізій у сфері міжнародного приватного права, зокрема, шлюбно-сімейних відносин. У зв'язку із цим, доцільним є розроблення типового договору про правову допомогу, яким обов'язково повинні вирішуватися колізійні питання приватного права, насамперед питання, пов'язані з укладенням шлюбу, його розірванням, та визнанням недійсним.

Отже, матеріальні умови укладення шлюбу повинні визначатися окремо для кожної особи, яка бажає вступити до шлюбу за законом країни свого громадянства (якщо йдеться про особу без громадянства, то слід використовувати закон її доміцилію). Як субсидійну колізійну прив'язку слід використовувати закон місця реєстрації шлюбу, за допомогою якого остаточно повинні з'ясовувати питання щодо допустимості його укладення. Для вирішення колізійного питання, пов'язаного з визначенням формальних умов укладення шлюбу, достатнім є використання однієї колізійної прив'язки - закону місця реєстрації шлюбу.

При визнати шлюбу недійсним (внаслідок порушення форми його укладення) слід використовувати закон місця реєстрації шлюбу. При визнанні шлюбу недійсним (внаслідок недодержання матеріальних умов його укладення) повинні використовуватися закони громадянства кожного з подружжя (яке вони мали на момент укладення шлюбу) та за допомогою якого були визначені матеріальні умови укладення шлюбу) чи (та) закон місця реєстрації шлюбу, якщо шлюб визнається недійсним внаслідок наявності перешкод для його укладення, передбачених законодавством країни, на території якої укладався шлюб.

Колізії в сфері шлюбно-сімейних відносин у міжнародному приватному праві вирішуються з допомогою уніфікованих норм міжнародних договорів. Характерною рисою для сімейних правовідносин у міжнародному приватному праві XX ст. стало впровадження принципу автономії волі в національні закони про міжнародне приватне право. У законодавстві багатьох країн цей принцип зазнавав істотних змін та модифікацій, починаючи з необмеженого вибору права подружжям у своїх правовідносинах та закінчуючи вибором закону в чітко визначених межах. Незважаючи на форму принципу автономії волі, він є ефективним механізмом регулювання міжнародних приватних правовідносин. Зокрема, застосування такого принципу є зручним для подружжя при вирішенні ними спільних майнових питань міжнародного характеру, за умови відсутності спільного громадянства подружжя.