До другої групи входять закони, що передбачають особливості правового положення юридичних осіб, які здійснюють певні види діяльності або створювані в певних соціально-культурних цілях. Це закони "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про об'єднання громадян" та ряд інших.

Третя група включає різноманітні за своїм предмету закони, що відображають динаміку правового положення юридичних осіб. До цієї групи можна віднести, наприклад, Закон «Про захист економічної конкуренції» Будяк, М.Є. Проблеми формування інституту некомерційних юридичних осіб в цивільному праві / Н.Е.Будяк // Промислово-торгове право. - 2003. - №4 - С.33- 33..

Таким чином, законодавство України, що стосується релігійних громад як суб'єктів цивільних правовідносин є, досить, диференційованим. Норми, якими регулюється їх діяльність містяться у різноманітних законах та інших правових актах. Але це, іноді, допомагає налагодити чітке та оперативне виконання тих норм. Тому, не можна вважати це законодавчим недоліком.

2. Поняття й ознаки релігійної організації як юридичної особи

В сучасній правовій теорії під юридичною особою розуміється визнана державою як суб'єкта права організація, яка має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями, може від свого імені набувати і здійснювати майнові й особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді Цивільний кодекс України, розділ І, підрозділ ІІ, глава 7. .

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», ч.1, ст..8, розділ II. .

Релігійні організації є неприбутковими організаціями. Вони вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише для досягнення цілей, заради яких вони створені, і відповідну цим цілям. Учасники (члени релігійних організацій не зберігають прав на передане ними цим організаціям у власність майно, в тому числі на членські внески. Вони не відповідають за зобов'язаннями громадських і релігійних організацій, в яких беруть участь як їх членів, а зазначені організації не відповідають за зобов'язаннями своїх членів.

Релігійні організації як некомерційні організації відрізняються від комерційних двома ознаками:

1. Вони не ставлять головною метою отримання прибутку.

2. Вони не можуть розподіляти отриманий прибуток між своїми учасниками, у тих випадках, коли їх діяльність приносить прибуток Чігір, В.Ф. Юридичні особи // Консультант Плюс: / ТОВ "ЮрСпектр", Нац. Центр правової інформ. - К., 2010..

Необхідність наділення релігійних організацій правами юридичної особи пояснюється тим, що для досягнення мети, поставленої релігійною організацією, остання змушена вступати в різні майнові відносини з комерційними та іншими неприбутковими юридичними особами.

Хоча отримання прибутку і не є метою некомерційної організації, в окремих випадках вона веде таку діяльність, яка може бути віднесена до підприємницької, оскільки передбачає випуск продукції, виконання робіт, надання послуг, наприклад, видання та реалізація книг, журналів, проведення консультацій, конкурсів (тендерів), організація спортивних, культурно-освітніх заходів і т.п. Тим не менш, некомерційні організації можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки вона необхідна для тих статутних цілей, заради яких вони створені, відповідає цілям та предмету діяльності некомерційних організацій. На відміну від комерційних організацій для некомерційних організацій отримання прибутку від підприємницької діяльності стає не мета, а засіб досягнення таких цілей, заради яких така організація створена.

Таким чином, засновники мають можливість самостійно визначати цілі та напрямки діяльності, відображаючи їх у статутних документах. З одного боку, це дозволяє розширювати сферу діяльності на розсуд засновників в рамках нормативних актів, а з іншого - відсутність чітких критеріїв породжує довільну трактування цього положення не тільки самими учасниками, але й контролюючими органами.

Взаємини держави та релігійних організацій регулюються законом з урахуванням їх впливу на формування духовних, культурних та державних традицій українського народу.

Забороняється діяльність релігійних організацій, їх органів і представників, яка спрямована проти суверенітету Української держави, її конституційного ладу і громадянської злагоди або пов'язана з порушенням прав і свобод громадян, а, також, перешкоджає виконанню громадянами їх державних, громадських, сімейних обов'язків або завдає шкоди їх здоров'ю та моральності.

Держава не покладає на релігійні організації виконання будь-яких державних функцій, не втручається в діяльність релігійних організацій, якщо вона не суперечить законодавству. Воно не фінансує діяльність релігійних організацій. Релігійні організації не виконують державних функцій. Вони мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з іншими громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі, і не надають їм фінансової та іншої підтримки.

Релігійні організації мають такі ознаки:

-віросповідання;

-розроблена_культова_практика;

-проведення_богослужінь;

- релігійна освіта і виховання своїх послідовників.

Релігійні громади мають право створювати монастирі та релігійні громади, релігійні братства, місії, духовні навчальні заклади, які діють на підставі власних статутів та підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Таким чином, у законодавстві є чітка дефініція поняття релігійної організації як у Цивільному кодексі, так і в Законі «Про свободу совісті та релігійні організації», що свідчить про розробленості даної правової категорії.

3. Порядок реєстрації релігійних об'єднань

Згідно сьомої статті Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року № 987-XII (Далі - Закон) релігійні об'єднання в Україні представляються перед державою і світським правом в особі своїх релігійних центрів і управлінь, зареєстрованих у відповідності зі статтею чотирнадцятої вищевказаного закону, що означає, що саме релігійне об'єднання як централізована організація не є юридичною особою і не підлягає реєстрації в органах державної влади або місцевого самоврядування.

Але, все ж, громади тієї чи іншої конфесії підлягають реєстрації як юридичні особи. Відмова від реєстрації ніяких санкцій за собою не тягне, однак це, певним чином, обмежує громаду в правовому полі. Так, відповідно до частини першої ст. 13 Закону України, релігійна громада може бути визнана юридичною особою, зареєструвавши свій статут. А відповідно до частини першої ст. 14 того ж Закону, для отримання релігійною громадою правоздатності як юридичної особи, така реєстрація необхідна.

Для цього їй необхідно бути утвореної не менш ніж з десяти осіб, які на момент її створення, досягли вісімнадцяти років. Для того, щоб зареєструватися, вони повинні подати заяву разом зі своїм статутом (положенням) до місцевої державної адміністрації області, міст Києва і Севастополя, а в Автономній Республіці Крим - до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим Закон «Про свободу совісті та релігійні організації». - Відомості Верховної Ради України, 1991..

Релігійні центри, монастирі, духовні братства, місії та навчальні заклади, відповідно до частини другої, тієї ж статті, подати на реєстрацію свій статут (положення) в державний орган України у справах релігій. До недавнього часу, це був Державний комітет у справах національностей та релігій, але Наказом від 15 грудня 2010 року №118, його було ліквідовано http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MUS14841.html.

Орган, який здійснює реєстрацію, повинен у місячний термін розглянути заяву, статут (положення) релігійної організації і відповісти у письмовій формі не пізніше, ніж через десять днів після цих трьох місяців.

У необхідних випадках, цей орган може запросити висновки місцевої державної адміністрації, виконкому сільської селищної, міської ради депутатів і фахівців з даного питання. У цьому випадку, рішення про реєстрацію приймається в тримісячний термін.

Проте, перевищення цих термінів може бути оскаржено в суді Закон «Про свободу совісті та релігійні організації», ч.V, ст. 14.. Так само, можна зареєструвати й зміни та доповнення до статуту або положення. Представники релігійних організацій, так само, можуть брати участь в реєстрації статутних документів, однак вони мають право лише дорадчого голосу.

Релігійним організаціям може бути відмовлено в реєстрації їх статутних документів, відповідно до частини першої статті п'ятнадцятою того ж закону. Про відмову, необхідно повідомити в письмовій формі не пізніше ніж через десять днів після подачі документів. Це рішення може бути оскаржене у суді, згідно із законодавством України див. там ж, ч. II, ст. 15..

Діяльність релігійної організації, як юридичної особи, може бути припинено згідно з рішенням суду, на підставі частини четвертої статті шістнадцятої Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації":

а) вчинення релігійною організацією дій, неприпустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

б) поєднання обрядової або проповідницької діяльності релігійної організації із посяганнями на життя, здоров'я, свободу чи гідність особи;

в) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, ходів і т.п.);

г) заохочення громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, що супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку або посяганням на права і майно державних, громадських та релігійних організацій див. там ж, ч. IV, ст. 16..

Релігійні управління й центри діють на засадах своїх статутів та положень, як це передбачено статтею 14 цього закону. А релігійні організації, чиї центри розташовані за межами України, наприклад Римська Католицька Церква, Адвентисти сьомого дня або Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (мормони), можуть керуватися у своїй діяльності, установками цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Тут же, слід зазначити, що на це правило, також, поширюється норма частини першої статті 37, згідно з якою не забороняється створення та діяльність організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом або порушення її суверенітету й територіальної цілісності.

Норми цієї статті застосовуються, якщо релігійне вчення якої громади або її практика, спрямовані на досягнення цих цілей. Наприклад, радикальні ісламістські громади можуть офіційно закликати до антиконституційного повалення законного Уряду та встановленню норм шаріату на державному рівні. Або інші культи - до ліквідації української державності заради досягнення "Раю на Землі". Отже, в інтересах забезпечення стабільності конституційного ладу, миру та безпеки громадян, такі релігійні організації повинні бути заборонені.