Це відноситься й до тих організацій, чиє вчення і практика будуть спрямовані на здійснення протиправних дій. Наприклад, нині не існуюча громада індійських тугів або душителів, чиє вчення не тільки виправдовувало вбивства через удушення жертви, але й заохочувало їх. Заборона, передбачений частиною другою статті 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", поширюється і на менш суспільно-небезпечну діяльність.

Відповідно до частини третьої цієї статті цього закону, не врегульовані законодавством відносини держави з релігійними управліннями та центрами, у тому числі - розташованими за кордоном, регулюються відповідно до домовленостей між ними та державними органами.

Можна зробити висновок, що в Україні існує демократична та прогресивна система реєстрації. Незважаючи на деякий бюрократизм, вона надає досить широкі можливості релігійним громадам. Позитивним нам бачиться той факт, що сама релігія або конфесія реєстрації не підлягає, а реєструються лише її управління й центри, як юридичні особи, шляхом реєстрації відповідних документів. На підставі цього, ми бачимо, що держава не втручається в справи релігії та регулює лише породжувані нею суспільні правовідносини.

4. Основні права релігійних організацій

Релігійна політика є частиною соціальної політики української держави. Вона конституйована державними нормативними актами та інституціоналізована у вигляді державних та релігійних структур, які виступають у якості суб'єктів цього напрямку соціальної діяльності.

Процес становлення релігійної політики в Україні аж ніяк не завершено. Ця політика вимагає розробки сучасної концепції державно-конфесійних відносин, а, також, аналізу та перспектив розвитку релігійної ситуації та чинного законодавства.

Держава сприяє встановленню відносин терпимості і поваги між громадянами, які сповідують релігію і котрі не сповідують її, релігійними організаціями різних сповідань, а також між їх послідовниками. Релігійні громади зобов'язані дотримуватися вимог Конституції України та чинного законодавства.

Богослужіння, релігійні обряди, ритуали та церемонії безперешкодно проводяться в культових будівлях, спорудах, територіях, що відносяться до них, в інших місцях, наданих релігійним організаціям для їх цілей, в місцях паломництва, на кладовищах та крематоріях.

Релігійні обряди, ритуали та церемонії при необхідності можуть проводитися за місцем проживання громадян за їх прохання за умови дотримання правил громадського порядку, якщо вони не носять масового та систематичного характеру. Культова діяльність в організаціях охорони здоров'я, місцях попереднього ув'язнення та відбування покарання проводиться на прохання громадян, що знаходяться в них та у приміщеннях, спеціально виділених адміністрацією для цих цілей. Особи, що знаходяться в цих установах, можуть мати, отримувати, купувати і користуватися релігійною літературою та предметами культу, якщо це не завдає шкоди їх здоров'ю, не обмежує права і законні інтереси інших осіб.

Порядок здійснення богослужінь, релігійних обрядів, ритуалів і церемоній військовослужбовцями встановлюється законодавством про військову службу.

Релігійні громади мають право проводити, купувати, вивозити з України, ввозити до України та поширювати релігійну літературу, інші друковані, аудіо - та відеоматеріали, а також інші предмети релігійного призначення в порядку, встановленому законодавством України.

Релігійні організації мають право здійснювати благодійну діяльність в порядку, встановленому законодавством О подоходном налоге с граждан. Декрет КМУ от 26.12.92 N 13-92 с учетом изменений по сост. на 26.09.02., а, також, відповідно до своїх статутів мають право засновувати засоби масової інформації в порядку й на умовах, встановлених чинними законами.

Релігійні об'єднання відповідно до своїх статутів мають право створювати духовні навчальні заклади для професійної підготовки священнослужителів, теологів і церковного персоналу. Стаття одинадцята вже зазначеного Закону присвячена духовним навчальним закладам. Вона розділена на дві частини: у першій йдеться про те, що релігійні організації мають право, згідно з зареєстрованими документами, створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів та інших необхідних їм спеціальностей.

Друга частина цієї статті зрівнює права студентів світських та духовних навчальних закладів, у тому числі щодо військової служби й податків: "Громадяни, які навчаються у вищих та середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочки проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання, до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів і учнів державних навчальних закладів".

Таким чином, хоча дипломи духовних навчальних закладів й не прирівнюються до дипломів світських, їх учні все одно мають такі ж права та обов'язки, як й всі інші - не більше, й не менше.

Законом забороняється релігійним організаціям брати участь у діяльності політичних партій, надавати їм фінансову допомогу і висувати своїх кандидатів в органи державної влади і вести передвиборну агітацію або фінансування виборчої кампанії того або іншого кандидата.

Зазначимо, однак, що в тексті Закону не сказано про заборону висувати кандидатів релігійними організаціями в органи місцевого самоврядування. Ми схильні бачити в цьому недопрацювання законодавця, на даний момент, з огляду на сучасну виборчу систему, абсолютно нешкідливі, але яке, при невеликій трансформації цієї системи, здатне завдати чимало шкоди конституційного процесу в Україні. Будемо сподіватися, що в майбутньому, положення, що забороняє висунення кандидатів від релігійних організацій в органи місцевого самоврядування, все ж, буде занесене до Закону.

Між тим, слід звернути увагу на те, що вищевказані обмеження не заважають участі священнослужителів та будь-яких членів якого-небудь віросповідання, в політичному житті країни, нарівні із усіма іншими громадянами. Зокрема, навіть якщо віровчення конкретно взятої релігії чи конфесії забороняє участь у будь-яких виборах, її прихильники, як й відправники культу, все ж мають активне виборче право. Так само, священнослужитель може брати участь у виборах як кандидат, якщо його буде висунуто політичною партією. У цьому випадку, немає ніякої різниці, чи є ця конкретна особа служителем тієї чи іншої конфесії чи ні, він може стати кандидатом як будь-який інший громадянин, що відповідає базовим вимогам виборчого законодавства.

Крім вищевикладеного, Закон забороняє одним релігійним організаціям втручатися в справи інших, в будь-якій формі пропагувати гендерну, расову, релігійну або іншу нетерпимість. І, звісно, вся діяльність релігійної організації повинна перебувати у строгому правовому полі. Іншими словами, релігійна організація зобов'язана дотримуватися вимог чинного законодавства та правопорядку.

Виходячи з вищесказаного, можна визначити, що в Конституції та Законах України загального принципу відносин церкви та держави - їх розділення - випливає, що Україна є світською державою, тобто - нейтральною по відношенню до будь-яких різновидів віри, релігійним, нерелігійною або антирелігійним.

Держава чітко окреслює в законодавстві межі свого втручання в діяльність будь-яких сповідань, релігійних або антирелігійних організацій, виходячи, при цьому, виключно з базових цінностей демократичної держави соціальної орієнтації.

Адміністративне втручання обмежується щодо різних релігій та конфесій тільки урахуванням та реєстрацією документів релігійних об'єднань, а також виступає в якості нейтрального арбітра або медіатора - у разі виникнення міжрелігійних конфліктів, переважно за господарським або іншим неидеологическим питань.

Законодавчо визначаються межі прийнятної поведінки, за які не повинні виходити прихильники того чи іншого сповідання. Відділення, про який йде мова, не означає, що будь-які контакти між релігіями і конфесіями - з одного боку, і державою - з іншого, відсутні. Релігійні організації, як одна з форм суспільного об'єднання громадян, можуть брати активну участь у житті країни Об объединениях граждан. Закон Украины от 16.06.92 N 2460-XII с учетом изменений, внесенных Законами от 11.11.93 N 3582-XII, 18.11.97 N 642/97-ВР, от 13.05.99 N 655-XIV, от 11.07.01 N 2651-III. Різного роду контакти можуть здійснюватися у сфері добровільного співробітництва держави і релігії з питань, наприклад, збереження історичних пам'ятників, розповсюдження загальнолюдських, гуманістичних цінностей, допомоги нужденним, виправлення і реабілітації засуджених й так далі.

5. Право власності релігійних організацій

Для нормального існування, виконання статутних цілей та завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база: будівлі, приміщення, грошові кошти, інше майно. Все майно, яке в своїй діяльності використовують релігійні організації, можна розділити на дві частини залежно від того, хто є його власником - майно, власниками якого є самі релігійні громади, та майно, що перебуває у власності держави, юридичних осіб й громадян. Останнє передається в користування релігійним організаціям на договірних засадах Підопригора, Р.А. Цивільно-правовий статус релігійних організацій / Р.А. Подопригора. / / Правознавство. - 1992. - №3 - С.100-103..

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призначення, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого та іншого призначення, інші предмети відносяться до овеществленному майна. Воно може мати як культова, так й некультовое призначення. До об'єктів культового призначення відносяться будівлі (церкви, костели, мечеті), спеціально призначені для проведення богослужінь, здійснення різних релігійних обрядів, а також обладнані для аналогічних цілей звичайні приміщення типу будинків культури, актових залів, інші приміщення, предмети культу (ікони, хрести, розп'яття), релігійна атрибутика і література та інші предмети.

До майна, що не має спеціального культового призначення, відносяться будівлі релігійних центрів і управлінь, складські приміщення, гаражі, транспортні засоби, побутові предмети та інше майно.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване фізичними або юридичними особами або передане релігійним організаціям у власність державою або придбане іншим способом, що не суперечить законодавству.

Передача у власність релігійним організаціям для використання в релігійних цілях культових будівель та споруд з земельними ділянками, що відносяться до них, та іншого майна релігійного призначення, що перебуває у державній або комунальній власності, здійснюється відповідно до закону.

Майно, що передається релігійними об'єднаннями релігійним громадам, що входять в релігійне об'єднання, а також монастирях і чернечим релігійним громадам, братствам та релігійним місіям, духовним навчальним закладам, закріплюється за вказаними релігійними організаціями на праві оперативного управління.

Держава може надавати релігійним організаціям податкові та інші пільги згідно з законодавчими актами О некоторых вопросах уплаты налога на прибыль. Письмо ГНАУ от 04.11.02 N 7391/6/15-2316. Спори що до питань, що стосуються володіння й користування культовими будівлями та майном, вирішуються у судовому порядку, якщо інше не встановлено законодавством.

Ще одним видом майна, що перебувають у власності релігійних організацій є кошти. Вони витрачаються па різні цілі, так чи інакше пов'язані із задоволенням релігійних потреб. Джерела утворення коштів релігійних організацій різні. Серед них можна виділити наступні:

1) добровільні пожертвування громадян, державних, громадських та інших підприємств, установ, організацій;