5. Посилити протидію корупції, насамперед у правоохоронних органах і військових формуваннях. Слід забезпечити дерегуляцію економіки, встановлення процедур і регламентів функціонування державних інститутів, за провадити антикорупційну експертизу проектів нормативних актів, а також реалізувати принцип невідворотності покарання.

6. Здійснити укрупнення низових одиниць управління, що уможливить зменшення адміністративних витрат і спрямує акумульовані кошти на вирішення питань розвитку. Укрупнена одиниця управління дозволить державі встановити з нею прямі міжбюджетні відносини і зменшити залежність низових адміністративно-територіальних одиниць від районної влади.

7. Забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень шляхом розробки комплексу заходів, спрямованих на усунення причин та умов вчинення протиправних діянь, а також налагодження дієвої співпраці правоохоронних органів та центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Отже, сучасні напрями розвитку адміністративної реформи в Україні характеризуються трьома рівнями: основоположним, загальним та спеціальним. Перший визначає, що по суті адміністративна реформа в Україні має здійснюватись у трьох взаємопов'язаних напрямах: реформи виконавчої влади; реформи місцевого самоврядування; реформи адміністративно-територіального устрою України. Другий дає відповіді, як розв'язати проблеми законодавчого супроводу та загальних організаційних шляхів її забезпечення. Третій визначає конкретні пріоритети здійснення адміністративної реформи, зокрема: розвитку засад громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечення прогресивного розвитку сфери господарювання, місцевого самоврядування; посилення, розвитку міжбюджетних відносин, запобігання та протидії корупції, забезпечення профілактики правопорушень.

Серед реформаторських процесів в Україні зайняло свою нішу питання адміністративного реформування - упорядкування функцій міністерств та відомств, уникнення дублювання та скорочення штатів бюрократичного апарату.

Було прийнято укази Президента України №1085/2010 від 09 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» [3] та №370/2011 від 06 квітня 2011 року «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади [4].

Сучасний стан реформування публічної адміністрації з позитивної сторони характеризується тим, що в Україні сформовано більшість інститутів публічної адміністрації, в т.ч. органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, запроваджено державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, створено нову правову базу, що регламентує державне управління та місцеве самоврядування.

На початку 2009 р. до системи центральних органів виконавчої влади входило 20 міністерств та 44 інших центральних органів виконавчої влади, із них 14 - зі спеціальним статусом. За період незалежності України в системі центральних органів виконавчої влади відбулося близько 350 трансформацій (це утворення, ліквідація, реорганізація). Порівняно з 1998 р., коли була схвалена Концепція адміністративної реформи, кількість центральних органів виконавчої влади зменшилась на 26 (із 90 до 64). Діяло 47 урядових органів та 293 консультативно-дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів з метою демократизації суспільного життя. На регіональному рівні до системи органів виконавчої влади входили Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, 24 обласних державних адміністрацій, державні адміністрації в м. Київ та в м. Севастополь, 488 районних державних адміністрацій. Станом на 20 січня 2009 р. до системи місцевого самоврядування входило 24 обласних ради, 488 районних рад, 456 міських рад, 80 - районних в містах, 784 - селищних, та 10278 сільських рад. Загалом 12111 органів місцевого самоврядування. У сфері публічної служби станом на 1 січня 2009 р. працювало 391347 осіб, у тому числі 290765 державних службовців і 100582 посадові особи місцевого самоврядування. [10]

З метою розвитку адміністративної реформи за роки незалежності прийнято більше 90 актів законодавства, які мали безпосередній вплив на здійснення в Україні адміністративної реформи.

Загалом, незважаючи на широкий спектр нормативних актів, прийнятих у напрямку адміністративного реформування, такі часом не лише не доповнюють один одного, а й не сприяють послідовному провадженню заходів із адміністративного реформування. Очевидно, що для досягнення поставленої мети адміністративної реформи, кроки, які вживаються органами державної влади, мають носити системний характер та бути узгодженими між собою.

Разом з тим позитивні результати ще не набули тієї критичної маси, яка б дала змогу досягти якісного, ефективного та результативного перелому у функціонуванні системи державного управління, більш повному забезпеченні потреб громадян, значному підвищенню їх життєвого рівня.

Фактично, у результаті здійснення адміністративної реформи має бути досягнуто поступове формування раціонального механізму державного управління, який дав би змогу значно зміцнити та підвищити ефективність реалізації виконавчої влади, поглибити її взаємодію з місцевим самоврядуванням, забезпечити участь громадськості у формуванні державної політики.

2. Органи місцевого самоврядування Української Держави (Гетьманат П. Скоропадського 29 квітня - 14 грудня 1918 р.): структура, повноваження, компетенція та діяльність

29 квітня 1918 року на Всеукраїнському з'їзді хліборобів землевласників, який зібрав 6432 делегати, була проголошена Українська Держава.

Гетьманом України було обрано почесного отамана Вільного козацтва генерала Павла Скоропадського. Йому належала законодавча та виконавча влади. Гетьман представляв інтереси Української держави на міжнародній арені; був верховним головнокомандувачем армії і флоту; здійснював помилування.

В гетьманську добу розвивалося державне будівництво. Так форму правління, яку було запроваджено, називають як перехідну до президентської республіки.

Правовими основами діяльності Гетьманату стали оприлюднені "Грамота до всього українського народу" та "Закони про тимчасовий державний устрій України" [10, с. 15].

У "Грамоті до всього українського народу" П. Скоропадський підкреслив нездатність Центральної Ради до державної праці, а також заявив, що для забезпечення порядку та спокою він бере необмежену владу над Україною, розпускає Центральну Раду та її місцеві органи й установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім формам власності, що існували до Центральної Ради. Гетьман також обіцяв проведення в майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевласників, відродження торгівлі та відбудову промисловості.

До позитивних результатів діяльності Гетьманату можна зарахувати [5, с. 14]:

· упорядкування законодавчого процесу й прагнення утвердити законність як форму державного управління, створити дієвий державний механізм;

· переформування військових частин;

· розширення дипломатичних відносин;

· досягнення в гуманітарній сфері, в т.ч. розширення сфери застосування української мови, створення мережі українських шкіл, відкриття цілої низки вищих навчальних закладів, заснування 24 листопада 1918 року Української Академії наук (УАН).

"Закони про тимчасовий державний устрій України" визначали основні засади влади. Проблеми місцевої адміністрації зазначені документи практично не регламентували і один абзац "Грамоти", яким населення повідомлялося про розпуск Центральної Ради та всіх її органів, давав підстави до висновку, що це стосується і сформованих в УНР місцевих органів.

У квітні 1918 року до системи органів місцевого самоврядування УНР входили губернські, повітові, волосні земські збори й міські думи (розпорядчі органи) й відповідні управи (виконавчі установи). До їх компетенції належали питання місцевого господарського значення, організація земської статистики, народної освіти і охорони здоров'я [6, с. 9]. Однак виконувати ці надзвичайно важливі функції самоуправління не могли, оскільки революційні події призвели до занепаду установ самоврядування. Причиною цього було те, що внаслідок виборів до земств і дум восени до самоврядувань потрапила значна кількість осіб, що не мали управлінського досвіду роботи, а обрання гласними представників різних соціальних партій призвело до надмірної політизації діяльності самоуправлінь.

Із встановленням гетьманського режиму політизація діяльність органів місцевого самоврядування значно посилилась, оскільки більшість земств і дум категорично засудили державний переворот П. Скоропадського 29 квітня і спрямували свою роботу на підрив авторитету нової влади. Зокрема, на Поділлі неприхильно поставилась до встановлення гетьманської влади губернська земська управа а після того, як 2 травня 1918 року Жмеринська міська дума прийняла постанову визнати Гетьмана Скоропадського авантюристом і контрреволюціонером, деякі з гласних думи почали серед селян агітацію проти нової влади [6, с. 29].

Місцеве самоврядування в період правління Гетьмана П. Скоропадського:

Земства і управи:

- Губернські

- Повітові

- Волосні

- Сільські сходи

- Міська дума

- Міська управа

Зважаючи на позицію самоврядувань щодо гетьманської влади, уряд (міністром внутрішніх справ на той час був Федір Лизогуб) заборонив проведення призначеного на 9 травня 1918 року в Києві І з'їзду міст України, а деякі органи місцевого самоврядування, наприклад Катеринославська й Одеська міські думи, взагалі були розпущені.

Своє ставлення до органів самоврядування гетьманська влада висловила 10 травня 1918 р. в «Урядовому повідомленні»: цим господарським органам за умов розбудови Української держави мало належати одне з провідних місць. Але вся проблема полягала в тому, що на той момент, через недостатню професійність своїх працівників, самоуправління не могли забезпечити виконання важливих державних завдань. У цій ситуації нова влада прийшла до висновку про необхідність заміни складу установ самоврядування шляхом проведення виборів на основі нового законодавства. З метою якнайшвидше розробити і ввести в дію нові закони про вибори гласних земських і міських органів самоврядування вже в травні 1918 року при Міністерстві внутрішніх справ були сформовані Комісія для перегляду закону про організацію земського самоврядування і Комісія діячів міського самоуправління.

Створення комісій збіглося з розгортанням конфліктів старост з органами самоуправління. Конфлікти виникли через те, що, у зв'язку з антигетьманською діяльністю земств і дум, адміністратори застосували репресивні заходи стосовно самоврядувань (розпуск, закриття) та їхніх представників (арешти гласних, членів управ). Вже до кінця травня 1918 р. старости розформували 115 земських управ.

Зважаючи на негативну реакцію громадськості, Рада Міністрів прагнула запобігти розформуванню органів самоврядування. Їх розпуск старостам 7 червня 1918 р. було наказано здійснювати лише у виключних випадках, повідомляючи Міністру внутрішніх справ підстави розформування земств. Крім того, 5 і 12 червня 1918 р. старостам заборонялося заарештовувати працівників органів самоврядування без відповідної санкції Міністерства внутрішніх справ [6, с. 41].

Однак самі репресивні дії адміністрації викликали численні протести органів самоврядування. Так 16 червня 1918 р. від імені Всеукраїнського земського з'їзду Петлюра направив Гетьману меморандум, де засуджував діяльність уряду, і, поряд з іншим, вимагав відновити розформовані органи самоврядування і припинити їх переслідування.