Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (наприклад, застосування Інтернету в комп'ютерному спілкуванні).

Система міжнародного приватного права як юридичної науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука: 1) охоплює питання історичного розвитку доктрини права, її теорій, концепцій; 2) визначає підходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, а також визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна; визнанню імунітету і т. д.

У багатьох державах світу міжнародне приватне право знайшло своє місце в системі права, в одних воно вважається галуззю права, в інших - ні. В Україні початок XXI ст. для міжнародного приватного права характеризується необхідністю постановки низки науково-практичних питань та проблем, вирішення яких істотно вплине на формування її правового поля. Одним із таких є можливість ствердження, що міжнародне приватне право України є галуззю права. Поки що воно не обговорюється вітчизняними вченими. Тільки один з них - В. І. Кисіль - вказує, що міжнародне приватне право є специфічною галуззю приватного права. У сучасній науковій літературі України відсутні обґрунтування природи та місця міжнародного приватного права у вітчизняній системі права. Виняток становить дисертаційне дослідження В. І. Кисіля. Такий стан справ зумовлений з-поміж іншого теоретичним спадком, що залишився в Україні після розпаду СРСР. З цієї ж причини спостерігається неоднаковість з'ясування суті, природи та місця міжнародного приватного права в державах СНД. Наприклад, у Російській Федерації переважно обґрунтовується думка про те, що міжнародне приватне право є самостійною галуззю права (Г. К. Дмитрієва, В. Г. Єрмолаєв, О. В. Сиваков). Водночас деякі вчені не поспішають робити таких висновків, зазначаючи тільки, що міжнародне приватне право є комплексною правовою системою (О. С. Скаридов). Вчені деяких західних держав є достатньо категоричними у твердженні, відповідно до якого кожна держава має своє міжнародне приватне право, яке відображає конкретні умови і ситуацію у цій державі (Т. Бендевський - Республіка Македонія). Навряд чи це твердження є справедливим стосовно правових систем усіх держав.

Відомо, що для виокремлення правових норм, які регулюють певний вид суспільних відносин, у галузь права, до уваги беруть предмет та метод правового регулювання. Очевидно, що існує відособлена група суспільних відносин, а саме приватні (цивілістичні) відносини за участю «іноземного елементу», стосовно якої проводиться регулювання з допомогою певної сукупності правових норм (мова йде про предмет). Сформовано й особливі регулятивні режими (методи). Серед них виділяється колізійний (з його допомогою визначається право країни, яке підлягає застосуванню). Не поступається йому у важливості й матеріально-правовий метод (з його допомогою безпосередньо регулюються відносини з вказаної групи, норми спеціально створюються для регулювання цих відносин і не застосовуються до приватних відносин без «іноземного елемента»). Таким чином, міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, тобто с галуззю права. Крім того, міжнародне приватне право є насамперед внутрішнім правом держави. Тому можна зробити остаточний висновок: функціонує галузь права міжнародне приватне право України.

2. Розвиток науки міжнародного приватного права

міжнародне приватне право

2.1 Засновники доктрини міжнародного приватного права

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає формуватися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, у договорах, укладених із греками 911р. князем Олегом і 944 р. князем Ігорем, у «Руській правді», інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення - міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327-1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про «автономію волі» сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500-1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу «ввічливості» («comitas»), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки «міжнародній ввічливості» (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714; усі - Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про «comitas», підтримав Джозеф Сторі (1779-1845, США). У його «Коментарях конфліктного права» (1834 р.) було вжито термін «міжнародне приватне право», який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін «міжнародне» не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: «конфліктне право», «колізійне право» у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна «приватне» з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права.

2.2 Еволюція терміну “міжнародне приватне права”

Вчені не згідні з терміном «право», стверджуючи, що мова йде винятково про технічні правила вибору застосовуваного права, яке регулює конкретні цивілістичні відносини з «іноземним елементом».

У зв'язку з такою критикою, яка іноді лунає й сьогодні, у другій половині XIX ст. розпочинається еволюція цього терміна. Пропонується використовувати, наприклад, терміни «право приватних відносин» - Зітельман (Zitelmann), «право меж» - Ленхард (Leonhardt) і Франкенштейн, «зовнішнє приватне право» - Раапе і Шнітцер. Але вживання цих термінів не було тривалим. Внаслідок творчих пошуків у європейських державах: Франції, Бельгії, Італії, Іспанії та інших,- у державах Латинської Америки все ж поширився термін «приватне міжнародне право». Використовується він і в Австралії. У США поряд з цим терміном все частіше вживаються і стають загальновизнаними терміни «колізійне право» та «конфліктне право». Проте ця термінологія є коректною, якщо, по-перше, не йдеться про матеріально-правові норми, наявність яких необхідна відповідно до деяких концепцій про джерела міжнародного приватного права; по-друге, якщо брати до уваги лише відмінність між правом двох країн з одного й того ж питання. Недоречно, наприклад, вживати ці терміни у разі однаковості норм права двох держав, однакового їх тлумачення, однакового результату кваліфікації норм права чи правовідношення.

У Росії з кінця XIX ст. і до сьогодні переважно використовується термін «міжнародне приватне право». У науковій літературі України термін «міжнародне приватне право» з'явився лише у XX ст. В Україні, як і в Росії, терміни «колізійне» та «конфліктне» право менш поширені.

Загалом юристами було запропоновано понад 20 термінів, якими позначалося поняття «міжнародне приватне право». Проте вони так і не отримали широкого визнання. Водночас, хоч назви «приватне міжнародне право», «колізійне право», «конфліктне право» не є повністю вичерпними і коректними в усіх випадках, все ж вони стали загальновідомими та зрозумілими усім. При цьому найчастіше доводиться приймати умовний термін «міжнародне приватне право» [3, c.60].

У зв'язку з пошуком термінології та з інших причин, учені активно розвивали доктрину міжнародного приватного права. Визначний внесок у її розвиток зробив Альберт Дайсі (1835-1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779-1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна тісно пов'язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817-1888, Голландія) вважав, що «власний» національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права посідають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і нині. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) - зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угорщина) - щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) - щодо відповідальності; В. Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) - питання загальної частини вказаної галузі права. Доктрину міжнародного приватного права держав колишньої СФРЮ представляють Б. Айзнер. Т. Бендевський, Б. Благоєвич, Т. Вараді, Н. Катічич, М. Рочкоманович, К. Сайко, М. Єздич та деякі інші.

У Росії наприкінці XIX - на початку XX ст. великою популярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетсрського, JI. А. Лунца, М. М. Богуславського.

Українську доктрину розвивали В. М. Корецький, Г. К. Мат- вєєв, Ю. Г. Матвєєв, праці яких є актуальними й нині. В останні десятиріччя XX ст. проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Питання кодифікації міжнародного приватного права, шлюбно-сімейних відносин з «іноземним елементом», комерційних з виходом за межі однієї держави та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідносини з «іноземним елементом» - А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена також працями О. А. Підопригори, О. О. Підопригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.

3. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн

3.1 Особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн

Міжнародне приватне право є внутрішнім правом держав. Тобто кожна з них має своє міжнародне приватне право. Тому можна констатувати існування німецького, швейцарського, українського, російського тощо міжнародного приватного права. Єдиного для усіх держав міжнародного приватного права не існує.