Правопорушенням стала вважатися зневага церковними правилами та приписами про шлюб; про статеве життя, що мало на увазі позашлюбне материнство і вагітність; зневага приписами про святкування християнських свят. До числа правопорушень була віднесена і кровна помста, яка починає розглядатися як самосуд. Серед інших правопорушень, які кваліфікуються як злочини, були крадіжка і розбій. Злодії і розбійники каралися суворо: їх вішали, а майно конфісковували. Вирок виносився без особливих формальностей, якщо злочинець був застигнутий на місці злочину. У противних випадках вдавалися до випробування вогнем.

Смертна кара була вищою мірою покарання в Чехії періоду раннього Середньовіччя. Серед покарань були також поширені: продаж у рабство в чужі країни, вигнання з країни, бичування і грошові штрафи. Покарання визначав князь або його сановники.

Найбільш небезпечні з точки зору панівного класу злочини, починаючи з XIII ст., каралися від особи держави. До них належали злочини проти держави, церкви та майнові.

Найнебезпечнішими злочинами, що здійснюються проти держави, чеський середньовічний законодавець вважав державну зраду. До державних відносились і злочини, скоєні проти правосуддя. Так, насильство, допущене в ході судового засідання, вважалося одним з тяжких злочинів, яке каралося вищою мірою покарання, тобто за нього передбачалася смертна кара.

Чеська середньовічна держава захищала інтереси власників і передбачала суворі покарання за посягання на їх майно. Найбільш важким злочином проти власності вважалася крадіжка.

Дрібна крадіжка (продуктів харчування) каралася більш м'яко. За дрібну крадіжку каралися биттям батогами.

У числі злочинів, спрямованих проти власності, згадується підпал, який зараховувався до державних злочинів.

Смертний вирок виносився навіть дитині, яка випадково стала винуватцем пожежі.

Зате вбивство довгий час не тягло державного втручання, бо вирішення виниклого конфлікту було приватною справою родичів убитого.

Посягання на честь окремої особистості каралося чеським середньовічним законодавством залежно від соціального статусу винуватця і потерпілого.

Суворо каралися чеським середньовічним законодавством злочини проти моральності. До них відноситься зґвалтування, перелюб і кровозмішення, тобто вступ у статевий зв'язок з родичами.

Таким чином, кримінальне право середньовічної Чехії як самостійна галузь знаходилося у стадії свого становлення. Разом з тим понятійний апарат чеського середньовічного права ще не склався і залишався примітивним.

Основними інститутами судової організації чеської ранньофеодальної держави стають дворский суд і суди градські. Тривалий час судочинство залишається усним і ведеться чеською мовою. Починаючи з XIII ст. судочинство стає письмовим. Вся документація ведеться латинською мовою.

Дворський суд - це суд при дворі государя середньовічної Чехії (Великокняжий суд). Государ був головою судових зборів. Практичною стороною судочинства займався професійний княжий суддя, якого іменували дворським суддею. Дворському суду були підсудні всі справи, так як він мав право вилучити будь-яку справу, що знаходилася в градському суді, і прийняти її до свого провадження. Дворський суд був вищою судовою інстанцією в країні.

Більшість цивільних і кримінальних справ у середньовічній Чехії розглядали градські суди. Компетенція такого суду поширювалася на свій територіальний округ. Виконання вироків і рішень здійснювалося відповідними чиновниками: мита і штрафи збирали коморник і його помічники; фізичні та інші види покарань здійснювалися поліцейськими, які виконували доручення судді і підпорядковувалися голові королівської адміністрації Чехія //Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.westudents.com.ua/7941-socalno-ekonomchniy-rozvitok-ta-rozvitok-cheskih-mst.html.

В XI ст. у великих містах країни створювалися і діяли міські суди. Вони займалися розглядом справ на основі спеціальних привілеїв і щодо певних випадків та осіб.

У період феодальної роздробленості зростає роль церковних судів. Про широку їх підсудність і значення свідчать правові документи, наприклад грамоти Вишеградського монастиря 1187 р. і Оломоуцького монастиря 1234 р.

У XII ст. в середньовічній Чехії спостерігається процес відмирання давніх судових установ і разом з ними - старих форм судочинства.

Типовою рисою нововведень є безперервне зростання формальностей. Найбільшою мірою був обставлений формальностями порядок заяви позовів у суді. Поступово формальності почали відігравати основну роль у судочинстві, а показання свідків - другорядну. Чеське середньовічне право надавало великого значення речовим доказам, зовнішнім проявам злочину, древнім судовим обрядам (заклич, гоніння сліду).

Поряд з речовими доказами процесуальне право також широко використовувало ірраціональні докази: ордалії, співприсяжництво, судовий поєдинок. У Чехії, в якості головного засобу виявлення істини існувала ордалія у всіх її відомих формах: судовий поєдинок, випробування водою, залізом тощо.