Навпроти, ця нормативна форма (як постійна і незмінна юридично-логічна конструкція) додає різнорідному матеріалу позитивного права формальну визначеність як зміст своїх складених елементів. Це означає, що положення позитивного права здійснюють свою регулятивну роль у нормативно визначеній формі - у формі системних взаємозв'язків диспозиції, гіпотези і санкції. Така нормативна форма вимагає чіткого ув'язування передбачених у позитивному праві визначених прав і обов'язків з визначеними умовами їхнього здійснення і визначених невигідних наслідків їхнього порушення. У прецедентному праві діють свої загальні правила про прецедентне значення визначених судових рішень і їхньому застосуванні. Це додає формальну визначеність нормам прецедентного характеру. Офіційно-обов'язковий характер норми права як обов'язкового правила регуляції обумовлений позитивно-правовим змістом її складових частин (диспозиції, гіпотези і санкції). Зміст конкретної норми права конструюється (складається) - по загальній системній моделі норми права - з конкретних позитивно-правових положень, що по своєму регулятивному значенню відповідають юридично-логічному змісту диспозиції, гіпотези і санкції (у їхніх системних взаємозв'язках і єдності). Слід взагалі відмітити, що з розвитком нових форм існування людства - загальнопланетарних масштабів економічних, науково-технічних та інших зв'язків, появою небезпек для всього людства - ядерна війна, екологічне "неподобство", інформаційна диктатура і т.д., все більше зростає роль правових норм, що регулюють ці загальнопланетарні і загально-соціальні відносини. Вони також спрямовані на обмеження можливих згубних наслідків науково-технічного прогресу, з одного боку, і на підтримку всього корисного і гідного, що він несе людству - з іншого. Не випадково в XX столітті відбувається таке переплетення національного та міжнародного права, закріплення, навіть у конституціях, можливості застосовувати для вирішення внутрішніх суперечок загальновизнані принципи і норми міжнародного права. І тут вже нормативність права набуває абсолютно нову і дуже позитивну оцінку - як система стабільного, а не взаємно винищувального існування людства. Для такої нормативної життєдіяльності, звичайно ж, потрібні й адекватні примусові заходи. Їх пошук йде і в спробах економічних та інших санкцій, встановлюваних проти порушників міжнародних правил, у створенні сил швидкого реагування, різних міжнародних спостережних комісій і т.п. Але і в цих випадках норми права забезпечуються лише можливістю державного примусу, але не стають від цього примусовими, насильницькими соціальними регуляторами. Поряд з цим норма права має внутрішній зміст: є мірою волі і справедливості; є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві; має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах. Риси норми права як класичного розпорядження: 1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки); 2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність); 3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція). Отже, ознаки норми права: · Встановлюється державою; · Є загальнообов'язковою; · Є формально визначеною за змістом; · Забезпечується державою; · Поширює дію на неперсоніфіковане коло суб'єктів; · Не вичерпує дію фактом застосування; · Формується у вигляді прав і обов'язків; · Регулює невизначену кількість суспільних відносин; · Має внутрішню будову (структуру). Розділ ІІ. Види норми права та критерії їх класифікацій Проблема класифікації юридичних норм, як і багато інших питань теорії права, по своєму характеру така, що її наукове вирішення можливе лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих в результаті філософського (загально-соціологічного) осмислення явищ правової дійсності. Класифікація норм права переслідує декілька цілей, в тому числі виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця різних норм в механізмі правового регулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозв'язки. У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за певним критерієм. Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін. За методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права) норми права поділяються на: 1) диспозитивні; 2) імперативні. Диспозитивні - норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх називають "заповнювальними", оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: "за відсутності іншої угоди", "якщо інше не встановлено в договорі" та ін.). Диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки. Імперативні - норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Імперативні норми прямо наказують правила поведінки. За характером впливу на особу норми права поділяються на: 1) заохочувальні; 2) рекомендаційні. Заохочувальні - норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій). Рекомендаційні - норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів. Прокопчук О.Ю. Поняття та особливостізаохочувальних норм права // ЗаконодавствоУкраїни - 2004 - №7. По субординації в правовому регулюванні норми права поділяються на: 1) матеріальні; 2) процесуальні. Норма матеріального права - норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство. Норма процесуального права - норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо. Призначення процесуальної норми - встановити процедуру, "регламент" здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права. Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права. Норми процесуального права мають подвійну обумовленість: 1) матеріальними умовами життя суспільства; 2) особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують. Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.). Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права: 1) змістом, який виражається у своєрідності їх розпоряджень; 2) особливостями адресата; 3) структурою побудови. Норми права за суб'єктами правотворчості: 1) норми органів представницької влади; 2) норми глави держави; 3) норми органів виконавчої влади; 4) норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств. За дією у просторі норми права поділяються на: 1) загальні; 2) місцеві. За дією у часі: 1) постійні; 2) тимчасові. Норми права за дією за колом осіб поділяються: 1) загальні (поширюються на все населення); 2) спеціальні (поширюються на певне коло осіб); 3) виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм). Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права) діляться на: 1) регулятивні (правила поведінки) - встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу); 2) охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство). Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встановлюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування. Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволення, заборона, зобов'язування (веління). Олійник А.Ю. та ін. Теоріядержави і права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К.: ЮрінкомІнтер, 2001. - 176с. - Бібліогр.: с. 163 Отже, норма права - це загальнообов'язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу. Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого "обертаються" її елементи і з'являються її ознаки. Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона норма права може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись. Основними ознаками норми права є системність, формальна визначеність, офіційно-обов'язковий характер. Розрізняють норми права за методом правового регулювання, за характером впливу на особу, по субординації в правовому регулюванні, за суб'єктами правотворчості, за дією у просторі, за дією у часі, за функціональною спрямованістю. Розділ ІІІ. Структура норми права Кожна норма права характеризується єдністю, цілісністю, неподільністю та певною структурою. Структура норми права - це внутрішня будова норми права, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових елементів. У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми. Це випливає з того, що норма права, по-перше, повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів; по-друге, визначати умови, за наявності яких суб'єкти можуть реалізовувати надані права та виконувати покладені на них обов'язки; по-третє, закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться. До структурних елементів норми права відносять: гіпотезу, диспозицію та санкцію.