Така структура характерна, на відміну від інших соціальних норм, тільки правовим нормам, що безпосередньо містять правила поведінки. У статтях нормативно-правових актів звичайно зустрічаються норми, що мають два структурних елементи: гіпотезу й диспозицію або гіпотезу й санкцію. "Гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - санкція" - це парні структурні елементи норми, при наявності яких вона взагалі може відбутися як регулятор суспільних відносин. Норма права, що має структуру "гіпотеза - диспозиція", називається регулятивною нормою. Норма права, що має структуру "гіпотеза - санкція", називається охоронною нормою. Дія регулятивних норм доповнюється дією охоронних норм. Іншими словами, при порушенні диспозиції регулятивної норми гіпотеза відповідної їй охоронної норми може розглядатися як ланка, що поєднує їх у єдине ціле, тобто в так звану логічну норму, у структурі якої можна розрізняти три елементи, логікові взаємозв'язку яких виражає схема: "якщо - те - інакше" (гіпотеза - диспозиція - санкція). Наприклад, згідно п.3 ст.2 Закону України "Про власність", "кожний громадянин в Україні має право володіти, користуватися й розпоряджатися майном особисто або разом з іншими". Право володіти, користуватися, розпоряджатися майном охороняється, зокрема, дією норм Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти індивідуальної власності громадян. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001р. Таким чином, гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень. Наприклад, що зобов'язує диспозицію регулятивної норми юридично безвідповідально можна не виконувати, якщо немає норми, що передбачає санкцію, застосовувану у випадку невиконання цього обов'язку. Однак відносна самостійність, самодостатність дії охоронних норм припускає, що питання про залучення правопорушника до юридичної відповідальності може вирішуватися правоохоронцями винятково в рамках порушеної охоронної норми, без пошуку її зв'язку з відповідною регулятивною нормою. а) гіпотеза; Гіпотеза - це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки. Даний структурний елемент має наступне значення: він визначає коло відносин, які регулюються правом; встановлює умови дії норми; вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин; конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта; визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми. Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови? Як зазначають В.В. Лазарев та С.В. Липень: "Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, при настанні яких слід керуватися правилом, що міститься далі". Як вказує вітчизняний вчений А.А. Козловський: "У гіпотезі вже закладаються умови її дії як початкового елементу гносеологічної активності суб'єкта. Визнання наявності юридичного факту, що утворює саму субстанцію гіпотези, пов'язане з цілою низкою пізнавальних проблем". Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифікувати гіпотези за наступними критеріями: І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпотези поділяють на: а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми (напр., умови договорів про працю, які порушують становище працівників, є недійсними (ст.9 КЗпП України); б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми (напр., якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою). II. За ступенем визначеності змісту гіпотези поділяють на: а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми (напр., при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст.122 КЗпП України.); б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог (напр., якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст.151 КЗпП України.); в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин (напр., відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст.46 КЗпП України). Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: Навчально-методичний посібник (за кредитно - модульною системою). - К.: Атіка,2008. - 412с. ІІІ. За формою вираження: а) абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків; б) казуальні - визначаються умови дії норми, за використання більш вузьких, спеціальних родових ознак, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків. б) диспозиція; Диспозиція - це елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному: вона визначає вид відносин, що регулюються правом; визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права; характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права; визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони; характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча). Як правило, диспозиції класифікують за: І. Ступенем визначеності прав і обов'язків суб'єктів: а) визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант поведінки (напр., жінці, яка працює і має двох та більше дітей до 15 років, за її бажанням надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до семи календарних днів (ст.1821 КЗпП України.); б) відносно-визначені, що містять загальні ознаки поведінки, у межах якої можуть діяти суб'єкти (напр., якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни, стягнення може бути зняте до закінчення одного року (ст.151 КЗпП України); в) альтернативні, що вказують на декілька правових наслідків, припускаючи настання одного з них (напр. жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст.177 КЗпП України). II. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на: а) уповноважуючі, що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова "вправі", "може", "має право" (напр., за згодою одного із батьків можуть прийматися на роботу особи, які не досягли 15 років (ст.188 КЗпП України.); б) зобов'язуючі, що вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни "зобов'язаний", "повинен", "належить" (напр., власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків і аварій на виробництві (ст.171 КЗпП України.); в) забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням. Вказівкою на наявність забороняючої диспозиції є слова "забороняється", "не вправі", "не може", "не допускається" (напр., при прийнятті на роботу забороняється вимагати документи, не передбачені законодавством (ст. 19 КЗпП України.) III. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на: а) прості, що передбачають лише один варіант поведінки. У разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк зареєструвати укладений договір у державній службі зайнятості (ст.24 КЗпП України); б) складні, що передбачають декілька варіантів поведінки. (напр., покупець неякісного товару може або обміняти його, або повернути продавцю і отримати гроші.). IV. За наявністю зв'язку з іншими елементами норми можуть бути: а) умовні, які настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі; б) безумовні, що не передбачають залежності прав та обов'язків суб'єктів від настання певних життєвих обставин. Так, норма Конституції, що закріплює право кожного на життя, не має гіпотези. Вона не передбачає умови наявності певних ознак і характеристик "кожного", вбачаючи в ньому будь-яку людину; Конституція України від 28 червня 1996 р. в) захищені диспозиції, права та обов'язки в яких гарантовані негативними наслідками, передбаченими санкцією норми; г) незахищені, що не мають безпосереднього зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня (напр., норма Конституції України про те, що Президент держави здійснює помилування засуджених за кримінальні злочини, не має санкції і не забезпечується засобами примусового характеру.) в) санкція; Санкція - це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми. Санкція: забезпечує реалізацію диспозиції; визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення; забезпечує повноваження порушених прав; забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм; має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права. Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літературі існує визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому - санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер. Необхідно наголосити і на тому, що у сучасній юридичній літературі сформувалась концепція позитивних санкцій. Вони мають місце не у випадку порушення норми, а при її дотриманні. Однак сам сенс категорії "санкція" визначає несумісність позитивного і негативного її аспекту. Тому ця позиція не безпідставно піддається критиці. Існуючі санкції класифікують за наступними критеріями: I. За призначенням: а) охоронні, націлені на покарання винних у скоєнні правопорушення (позбавлення волі, штраф); б) відновлювальні, націлені на поновлення порушеного права (договір, укладений недієздатним, визнається недійсним); в) попереджувальні, що забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню (затримання підозрюваного, арешт майна). II.