Жодна з відомих варварських правд не дійшла у своєму початковому вигляді, багато з них відомі в різних редакціях. Для більшості правд час їх виникнення (тобто початкового запису й офіційного визнання) визначається приблизно: Вестготська правда -- кінець V ст.; Бургундська -- кінець V -- поч. VI ст.; Салічна -- кінець V -- поч. VI ст.; Аллеманська -- VI--VIII ст.; Баварська -- середина VIII ст.; Рипуарська -- VI--VII ст.; Саксонська правда -- VIII--Х ст. До того ж типу варварських правд відносяться численні ранні систематизації англосаксонських законів і записи скандинавських, датських правових звичаїв. [2, с. 166]

Іншим важливим джерелом права, що містило загальні положення та певною мірою доповнювало варварські правди, були акти королів. Вони іменувалися едиктами, декретами, розпорядженнями, а пізніше - капітулами, чи капітуляріями, їх кількість з кожним роком зростала (особливо багато їх було видано за Карла Великого), що ускладнювало їх застосування. Як результат -з'являються зводи капітуляріїв. Перший такий звід був складений приватною особою у 827 р. [43, с. 55]

Варварські правди мали деякі загальні риси.

По-перше, усі вони склалися під значним впливом інститутів і принципів римського права (крім ранніх -- Вестготської і Бургундської), про що свідчив їхній запис на варварській латині.

По-друге, як історичний тип, варварська правда -- складний за структурою, різноплановий кодекс. Значне місце в ньому зайняли витяги (або навіть повні тексти) із королівських капітуляріїв та едиктів, багато з яких або змінювали правила звичаєвого права, зафіксованого в інших розділах правд, або санкціонували державне застосування писаного права.

По-третє, правди були записом права вузьконаціонального застосування: вони не виключали застосування місцевим населенням, що проживало на території варварських королівств, своїх законів. Тому вкрай незначне місце в правдах зайняло приватне право, що регулювалося римським правом, яке продовжувало жити поряд із германським.

По-четверте, правди були привілейованим правом. Їхній зміст обмежувався окремими значимими звичаями в земельних або сімейно-родових відносинах і нормами судового та карного права. Норми мали, в переважній більшості, казуальний характер і тільки в більш пізніх правдах вже з'явилися розпорядження загального змісту, присвячені охороні привілеїв церкви або корони.

По-п'яте, усі відомі випадки оформлення запису звичаєвого права пов'язані з ініціативою королівської влади. Державну силу правди підкреслювали спеціально видані укази, що супроводжували текст. [2, с. 167]

Підкреслю, ще раз, що «Салічна правда» не єдиний збірник судових звичаїв у германських племен доби раннього Середньовіччя. Найважливішим джерелом права до «Салічної правди» у Франкській державі були варварські правди -- записи звичаєвого права варварських племен. Такі записи звичаєвого права наприкінці V початку VI ст. були в багатьох племен, які розселилися на території колишньої Римської імперії. Наприкінці V ст. складений був запис звичаєвого права вестготів (Судебник короля Евріка), дещо пізніше -- звичаєвого права бургундів -- Бургундська Правда. Після впровадження «Салічної правди» на початку VI століття, був створений також запис звичаєвого права рипуарських франків -- Рипуарська Правда. Алемани мали свою Алеманську Правду, бавари -- Баварську, сакси -- Саксонську, Тюрінгську тощо. Панував при цьому «національний», а не територіальний поділ. Однак у жодній з «варварських правд» (Leges barbarorum) не відбилося так повно давньогерманське право, як у «Салічній правді». Римський вплив відчувається тут мінімально -- у мові судебника, складеного зіпсованою (так званою варварською) латиною, та у використанні римських грошових одиниць (солід, денарій). Що ж до самих принципів законодавства, то в «Салічній правді» вони є суто германськими: тут постає давнє германське право, яке окремими своїми деталями нагадує риси побуту і звичаїв, що існували у германців в епоху, описану Тацитом у «Германії». [64]

Салічна правда регулювала внутрішньо-общинні відносини і в основному містила норми карного та процесуального права. [23] Основний текст «Салічної Правди» являє собою розпорошений і безсистемний запис звичаїв, які складалися в основному ще до утворення Франкської держави, а також тих звичаїв, які виникли в період формування класового суспільства й утворення держави. Тому її зміст відображає той соціальний і правовий лад, який характеризує перехід від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Вона розкриває процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної власності, ріст майнової нерівності. [4, с. 130]

Одне з головних її завдань - захист приватної власності, яка прийшла на зміну колективній власності.

«Салічна Правда» - це судове керівництво для суддів. Водночас вона не є збірником систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх сторін ранньокласового суспільства. ЇЇ неповнота, фрагментарність, безсистемність - результат тієї правової основи, на якій вона укладалася.

Зафіксувати все розмаїття звичаїв було неможливо. Особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, узятих безпосередньо з життя. [25, с. 178]

Хотів би на завершення, ще раз підмітити найголовніше, що однією з ранніх, і водночас класичних правд, вважається Салічна правда, її найбільш рання частина відноситься до V ст. (486--496 рр.). Затверджена спадкоємцями Хлодвіга редакція тексту складалася з 65 глав-титулів, кожний із яких присвячувався певному юридичному питанню. Пізніше, залишаючись основним зводом власного права франків, Салічна правда неодноразово доповнювалася й розширювалася; так виникли редакції, названі Емендате (VI--VII ст.) і Геральдія (за часів Карла Великого).

Салічна правда найменшою мірою зазнала впливу римського права, зберегла навіть деякі залишки язичницької старовини й родових звичаїв германців. Наприклад, багато судово-правових процедур були нерозривні із символічними діями, позбавленими реального змісту, але важливими для суспільного визнання тих або інших фактів. Так, заява про бажання укласти повторний шлюб супроводжувалася зважуванням монет, передача майна -- особливим розкиданням гілок рослини, звернення до родичів за допомогою в зобов'язаннях -- киданням «жмені землі» й перестрибуванням через тин.

Суспільство часів Салічної правди поєднувало в собі два уклади:

· один -- архаїчний, общинно-родовий з установкою на звичну соціальну рівність і родовий колективізм;

· інший -- заданий ранньою державністю, що формувалася, із закріпленою нею нерівністю в залежності від відносин із владою. [2, с. 166]

2.2 Основні риси феодального права

Феодальне право, виступаючи як засіб регулювання феодальних відносин, представляє крок вперед за своїм внутрішнім змістом , але по своїй зовнішній формі, юридичній техніці, розробленості інститутів значно поступається вищим зразкам права стародавнього світу. Для нього характерний уповільнений характер розвитку як результат консервації правових звичаїв, багато в чому випливають з варварської епохи, правовий формалізм і примітивність юридичних процедур.

Тісно пов'язане з відносинами власності, феодальне право завжди виступало як правопривілегія для стану феодалів, а для феодально-залежного населення було засобом примусу (тобто носило становий характер і виступало як кулачне право).

Наступна риса - тісний зв'язок і вплив релігії. Релігія як практично єдина форма світогляду і панівна ідеологія не може не впливати на право, це з одного боку. З іншого - в рамках самої релігії виникає система релігійного права: канонічне. Інша риса - партикуляризм , роздробленість феодального права не тільки в межах Європи , а й в окремих регіонах, місцевостях однієї держави. Причина - панування правових звичаїв як провідних джерел права. Навіть законодавство королів не могло сприяти (за рідкісним винятком) становленню єдиної національної правової системи.

Наступна риса - рецепція римського права - пристосування до феодального суспільства. Причина, відсутність норм, що регулюють належною мірою розвиток товарно - грошових відносин. Звичайне право і навіть законодавство королів було орієнтоване на майнові відносини, пов'язані з феодальною власністю, і не займалося регулюванням торгівлі, кредиту, морських перевезень і тим більше нових форм власності, що виникають у містах.

В умовах ранньофеодальної монархії діяло звичаєве право, яке фіксувалося в так званих " варварських правдах ". Такими є Салічна, Рипуарська Правди держави Франків, Правда Іне феодальної Англії та подібні судебники . Найбільш рання і типова з них Салічна правда (судебник), на характеристиці якої ми і зупинимося. [35, с. 68]

2.3 Історія створення «Салічної правди»

Первинний текст Салічної правди до теперішнього часу не зберігся. Протягом ряду століть цей судебник листувався, доповнювався і змінювався. У результаті існує кілька варіантів Салічної правди, з яких найбільш близькою до найдавнішого початкового тексту пам'ятника вважається Паризька рукопись. Салічна правда характеризується відсутністю загальних, абстрактних понять, їй притаманний казуїстичний характер. Правові дії та акти, описані в Салічній правді, відрізняються формалізмом. [35, с. 72]

Салічна правда , або Салічний закон (Lex Salica), - найбільш типовий пам'ятник давньогерманского законодавства. Втім, слід думати, що Салічна правда не є найдавніший збірник звичаєвого права германців. Вестготська правда (Lex Wisigothorum), редагована при Евріху, мабуть, більш давнього походження. Однак первісна редакція Вестготської правди дійшла до нас у небагатьох уцілілих уривках, а наступні її редакції, що носять яскраві сліди дії римського права. Салічна правда - найдавніша. Від того вона і найбільш типова. Ніде з такою ясністю і повнотою не позначився дух древньо германського права, не затемненого стороннім римським впливом, як в Салічній правді. Римський вплив позначився тут чисто зовнішнім чином в поганому засвоєнні римської мови і римської монетної одиниці - золотого соліда, розділеного на срібні денарії. Що стосується самих принципів законодавства, то вони залишилися чисто варварськими. Ось чому можна сказати, що вивчити Салічну правду це означає взагалі познайомитися з характерними рисами юридичного побуту древніх германців. [6, с. 72]

Епоха створення Салічної правди характеризується відмиранням кровної помсти. На заміну кровної помсти встановлюється викуп: вергельд - за вбивство і пеня - за менш тяжкі злочини. [35, с. 72]

Підкреслимо, що Салічна правда - це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження. [39, с. 79]