Система забезпечення національної безпеки України

Сторінки матеріалу:

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

1.1 Принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки

1.2 Сили та засоби забезпечення національної безпеки України

1.3 Гарантії ефективного управління національною безпекою

1.4 Структура системи забезпечення національної безпеки

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ

2.1 Поняття системи управління національною безпекою

2.2 Структура системи управління національною безпекою

2.3 Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасному світі проблеми національної безпеки та воєнної політики виділились в окремі галузі політичної науки та політичної діяльності, значенняяких постійно зростає. Від рівня національної безпеки та ефективності воєнної політики залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу з одночасним поглибленням його національної різноманітно сті, революція у воєнній сфері призвели до зміни характеру загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до глобальної, міжнародної безпеки.

Поява нових загроз та нові пріоритети забезпечення національної безпеки впливають на кардинальні зміни в системах національного, регіонального, глобального рівнів і потребують визначення ступеня впливу цих змін на націон альну безпеку України.

Протистояти новим небезпекам можливо тільки при найтіснішому співробітництві між всіма силами та структурами забезпечення національної безпеки. Необхідно усвідомити, що національна безпека вже не є особливою прерогативою тільки тих органів, які традиційно вважалися відповідальними за неї. Необхідно залучати до системи забезпечення національної безпеки нових дійових осіб, наприклад, медичні та гуманітарні служби, державні і місцеві органи влади, представників бізнесу та інфраструктури, засоби масової інформації. Всі ресурси треба об'єднати разом та ефективно використовувати на всіх напрямках.

Національна безпека відображає стан захищеності національних інтересів самості йних держав. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої і в оєнної політики та інші фактори.

Національна безпека є особою сферою діяльності держави.

Основною складовою національної безпеки є воєнна безпека. Така спорідненість понять є загальновизнаною. В тексті Конституції, в назвах державних установ і спеціальній літературі широко використовується інтегральний термін “національна безпека й оборона”.

В той же час до національної безпеки України мають відношення всі аспекти оборони держави, а також деякі питання, які належать до інших сфер життя нації.

Основними конституційними типами національної безпеки є: політична, ек ономічна, соціальна, міжнародна, воєнна, інформаційна, науково-технологічна, екологічна безпека тощо.

Україна не вважає жодну країну своїм ворогом, разом з тим потенційним противником вона вважатиме будь-яку державу, послідовно недружня політика якої загрожуватиме її національним інтересам через застосування воєнної сили.

Україна знаходиться на перетині декількох цивілізацій, що створює колосальну потенцію до неї стати лідером декі лькох систем безпеки.

Україна виступає за створення всеохоплюючих систем міжнародної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них важливим компонентом своєї національної безпеки.

Створення ефективної системи забезпечення національної безпеки України, модернізація її воєнної політики у відповідності до вимог часу є складовою частиною державотворчих процесів в Україні. Все це обумовлює актуальність проблем національної безпеки і воєнної політики України.

Ступінь дослідженості теми. Провідними науковими установами в Україні, які займаються проблемами національної безпеки, є Національний інститут стратегічних досліджень, Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка, Академія державного управління при Президенті України.

Проблемі забезпечення національної безпеки в Україні були присвячені роботи І.Ф. Бінька, О.С. Бодрука, О.М. Гончаренка, В.П. Горбуліна, О.Г. Данільяна, О.П. Дзьобаня, В.С. Картавцева, А.Б. Качинського, О.В. Копана, В.О. Косевцова, В.А. Ліпкана, О.О. Мітрофанова, В.І. Мунтіяна, Н.Р. Нижник, С.І. Пирожкова, Г.М. Перепелиці, Г.Г. Почепцова, Ю.І. Римаренка, Г.П. Ситника та інших.

Серед російських дослідників слід назвати роботи з питань безпеки в геополітичному аспекті П. Белова, К. Гаджиєва, О. Дугіна, В. Манілова, Ю. Тихонравова, В. Ярочкіна та ін.

Водночас у своїх дослідженнях вчені, як правило, віддають перевагу окремим проблемам у сфері забезпечення національної безпеки. А питання управління національною безпекою залишається не вивченим.

Тому дослідження національної безпеки України та системи її управління в умовах сучасних європейських геополітичних трансформацій та місця у них України, є актуальним.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у системах управління та забезпечення національної безпеки України.

Предметом дослідження є особливості формування національної безпеки України.

Мета дослідження: в умовах сучасних європейських геополітичних трансформацій розглянути систему управління та забезпечення національної безпеки України, а також виявити тенденції розвитку національної безпеки Української держави.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

- розглянути принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки,

- визначити сили та засоби забезпечення національної безпеки України,

- проаналізувати гарантії ефективного управління національною безпекою,

- дослідити структуру системи забезпечення національної безпеки,

- розкрити поняття системи управління національною безпекою та зміст структури системи управління національною безпекою,

- висвітлити конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою.

Методи дослідження. Під час дослідження використано, зокрема, системно-структурний, порівняльно-ретроспективний, аксіологічний, інституціональний і структурно-функціональний, загальні методи аналізу і синтезу тощо.

Структура роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаних джерел.

національний безпека управління

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

1.1 Принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки

Безпека - одна із якісних ознак розвитку суспільства. Зміст поняття безпеки динамічно ускладнюється та залежить від багатьох факторів, що змінюються в просторі і часі.

Базовим поняттям із всієї сукупності різних видів безпеки є поняття «національна безпека».

Проблеми забезпечення національної безпеки в різних сферах життя стоять в центрі уваги діяльності урядів, міждержавних утворень, громадських організацій. Багато років українські спеціалісти в різних галузях наукового знання не переставали писати й говорити про безпеку.

У той же час, поняття "національна безпека" у вітчизняній науці часто підмінювалось поняттями "міжнародна безпека", "державна безпека" (як безпека держави) чи просто "безпека".

Національна безпека визначається як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» [19, с.43-44].

Дослідження проблем безпеки характеризуються, з одного боку, всебічною розробкою концепцій, основ теорії і політики національної безпеки в роботах як вітчизняних, так і іноземних авторів: О.Г. Арбатова, Є.П. Бажанова, О.С. Власюка, В.П. Горбуліна, І.С. Іванова, А.Б. Качинського, Г.Г. Копилова, В.Л. Манілова, О.О. Прохожева, Г.П. Ситника та ін.

З другого боку, дослідження методологічних і концептуальних проблем безпеки людини, суспільства і держави в публікаціях А.В.Возженнікова, К.Х. Іпполітова, Б.Г. Слєпцова, П.П. Тімохіна, Л.І. Шершньова, Р.Г.Яновського та ін. створюють системність, логічність понятійного апарату теорії національної безпеки.

Вивченням питань забезпечення національної безпеки займається значна кількість провідних учених. Дослідження Г.П. Ситника стосуються державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, Г.В. Новицького - теоретико-правових основ забезпечення національної безпеки України. Теоретичним обґрунтуванням системи забезпечення національної безпеки присвячені праці В.А. Ліпкана, М. Сунгуровського. Стратегічному плануванню у сфері забезпечення національної безпеки приділяли увагу В.П. Горбулін, А.Б. Качинський. Адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави розглядав Г.О. Пономаренко. Соціальні детермінанти національної безпеки вивчали А.Л. Баланда, проблеми соціальної безпеки - О.О. Давидюк.

В сучасній науковій літературі та документах більшість визначень поняття «національна безпека» характеризується через стан чи положення об'єкту безпеки, коли для нього відсутня небезпека, тобто зміни властивостей в гірший бік, або стан, що забезпечує достатню економічну чи військову потужність нації для опору загрозам її існування, які виходять як з інших держав, так і зсередини власної держави. Так, Концепція національної безпеки України 1997 року визначала «національну безпеку» як «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз».

Колектив українських дослідників - О. Гончаренко, Е. Лісицин, О. Бодрук та М. Горелов - визначили національну безпеку як «ступінь захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави», аргументуючи свою позицію тим, що визначення національної безпеки через категорію «стан» не відповідає реаліям, тому що, як правило, для кожної конкретної держави, залежно від рівня її політичного, соціально-економічного, культурного розвитку, треба визначити верхній і нижній рівні захищеності; постійні зміни того чи іншого чинника безпеки завжди впливають на рівень безпеки в цілому. Це робить цю категорію динамічною, а не усталеною.

Тому застосування категорії «ступінь» більш відповідає суті поняття «національна безпека». Існує суттєва відмінність між об'єктивним станом національної безпеки та його суб'єктивним тлумаченням тими чи іншими колами правлячих еліт, тими чи іншими соціальними угрупованнями, що підкреслює динамічний характер самого явища та необхідність його врахування на понятійному рівні [16, с.30-31].

В процесі розробки поняття «національна безпека» найбільшого поширення отримали два підходи. Перший розглядає національну безпеку через призму національних інтересів (представники школи політичного реалізму - С. Браун, Б. Броді, Г. Кісінджер, М. Каплан, У. Ліппман, Г. Моргентау, Р. Такер, С. Хоффманн та ін.). Другий пов'язує національну безпеку із системою базисних національних цінностей як структурного, так і функціонального рівнів (представники біхевіоризму - А. Уолферс, К. Норр, Ф. Трегер, Д. Кауффман, А. Архарія та ін.).