Автори дослідження «Військова безпека України і вплив на неї геополітичних факторів» вважають, що «національна безпека... характеризує стан політичних інститутів, що забезпечує їхню ефективну діяльність по підтриманню оптимальних умов існування і розвитку особистості і суспільства». У цьому визначенні національна безпека розглядається виключно на рівні політичних інституцій. Тобто кризовий стан політичних інститутів, за таким визначенням, може провокувати загрози в усіх складових безпеки - в економічній, екологічній, демографічній ситуаціях тощо. Окрім того, національна безпека визначається як «частина» державної політики, що має на меті створення внутрішніх та міжнародних політичних умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей.

Отже, при визначенні поняття «національна безпека» дослідники спираються на такі підходи: національна безпека - як стан / ступінь захищеності національних інтересів / цінностей; як відсутність загроз; як вирішальна умова життєдіяльності особи, суспільства і держави; як цінність; як сукупність заходів, що вживаються для гарантування безпеки або як постійна реакція на реальні загрози; як здатність певного об'єкта зберегти свої суттєві риси та головні параметри в умовах цілеспрямованої, руйнівної дії на нього; безпека характеризує стан державних інститутів, а також як система взаємопов'язаних складових, що будується на принципах стійкості, саморегуляції, цілісності [5, с.10-11].

Підсумовуючи, можна сказати, що національна безпека - це конкретний (такий, що визначається для кожної держави окремо) ступінь захищеності важливих цінностей, інтересів, прав особи, соціальних груп, всього суспільства і держави, зокрема, загальнонаціональних цінностей та самобутності, від широкого спектру зовнішніх і внутрішніх загроз політичного, економічного, військового, екологічного, технологічного, інформаційного, культурного та іншого характеру.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про основи національної безпеки України» [2] національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникнення негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Стратегія національної безпеки України у п.5.1 зазначає, що досягнення цілей Стратегії потребує кардинального реформування сектору безпеки і оборони, вдосконалення механізмів правового, організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення національної безпеки, що передбачає: комплексне реформування всіх складових цієї системи; ефективне функціонування системи забезпечення національної безпеки на всіх етапах її реформування та розвитку; ефективне керівництво та управління ресурсами; дотримання балансу ефективності функціонування та демократизації органів сектору безпеки і оборони [8].

Основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки є: вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України [4] і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України; створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; удосконалення її організаційної структури; комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи; підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням; постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці; систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму; прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву; розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України; запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників; оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі; участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України; спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки [11, с.13-14].

1.2 Сили та засоби забезпечення національної безпеки України

Сили і засоби забезпечення національної безпеки України створюються, функціонують і змінюються відповідно до рішень Верховної Ради України, указів Президента України, стратегій та програм забезпечення безпеки України.

Сили забезпечення національної безпеки включають:

1. Воєнну організацію України в сукупності всіх її компонентів.

2. Органи та служби, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, природоохоронні служби, органи охорони здоров'я населення, які діють відповідно до законодавства України.

Дієвість системи забезпечення національної безпеки України залежить від того, наскільки в її діяльності враховуються і відображаються основні фактори, що визначають стан національної безпеки. Фактори національної безпеки поділяються на воєнні і невоєнні, внутрішні і зовнішні.

До воєнних факторів належать: стан Збройних Сил держави та ступінь їх боєготовності; наявність можливих театрів воєнних дій, стан стратегічних резервів і мобілізаційних можливостей; кількість військових союзників та участь у військово - політичних союзах; професіоналізм особового складу Збройних Сил; розміри військових витрат, стан воєнної науки і характер воєнної доктрини. Ці фактори становлять важливі об'єкти воєнної політики України.

Групу невоєнних факторів складають: геополітичне становище і геостратегічна інфраструктура, природноекономічні умови країни, кількісна і якісна структура населення, економічний потенціал, рівень суспільної стабільності, дисципліни та правопорядку; стан інформаційної безпеки; рівень державної безпеки, людський фактор, політичний устрій, міжнародна ідеологія, дипломатія. Названі фактори є компонентами державної сили України, як і будь-якої держави, що забезпечують можливості впливу на стан національної безпеки.

Сила держави є тією внутрішньою властивою рисою держави, яка служить базою реалізації її національних інтересів і включає сукупність політичних, економічних, військових, людських, духовних якостей, що визначають потужність, впливовість державної політики національної безпеки.

В системі національної безпеки України одним із найбільш значних компонентів є оборонна безпека, яка характеризує достатність військового та економічного потенціалів держави до відбиття загроз її безпеці. Оборона безпеки держави визначається станом її Збройних Сил та оборонно-промислового комплексу, в тому числі наявністю необхідних матеріальних, людських, фінансових ресурсів. У зв'язку з цим вона розглядається не тільки з точки зору особисто-військової тематики, але як і предмет військово-економічного аналізу.

Завдання останнього - обґрунтування методів та способів знаходження оптимальних варіантів рішення проблем військового будівництва шляхом встановлення кількісних показників, які дозволяють об'єктивно оцінити стан обороноздатності як ступеня підготовленості держави до захисту від агресій, який характеризується сукупністю військового, економічного, наукового, соціального і морально - політичного потенціалів.

Однією з головних складових частин оборонної безпеки є військово-економічна безпека. В цьому випадку в систему показників оборонної безпеки можливо ввести систему загальних показників, які характеризують стан оборонної безпеки в цілому, і показників, які оцінюють окремо стан військової та військово-економічної безпеки [23, с.352].

Головним показником, який характеризує оборонну безпеку держави, є допустимий рівень витрат на оборону, який визначається їх долею в ВВП. Перехідна економіка країни, яка переживала системну кризу, виявилась неспроможною нести великі військові витрати.

Наступним важливим показником оборонної безпеки є відношення витрат на утримання Збройних Сил (грошове забезпечення), продовольче та речове забезпечення, витрати на паливно-мастильні матеріали, транспорт, комунальні послуги і на їх технічне оснащення або доля витрат на утримання Збройних Сил.

Одним з важливих показників оборонної безпеки є чисельність Збройних Сил. Світовий досвід показує, що оптимальною для держави в мирний час є чисельність Збройних Сил порядку одного відсотка від чисельності населення держави. Сьогодні країни Європи - колишні учасники Варшавського Договору - зіткнулись зі складною проблемою, коли затрати на утримання армії примушують все більше скорочувати її. Але існує рівень, нижче за який іде розбалансування видів Збройних Сил та родів військ, котрі могли б виконувати усі функції національних складових систем оборони.

Головним показником, який характеризує могутність держави і стан її військової безпеки, є бойова і мобілізаційна готовність військ до відбиття зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці [20, с.122-123].