Система цивільного та господарського права Німеччини

Вступ

Актуальність теми. Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним, трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права.Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію.

Об'єктом дослідження є безпосередньо система права Німеччини.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити такі завдання: * виявити природу і розкрити сутнісні властивості норм права Німеччини; * розкрити зміст поняття системи права Німеччини;

Зміст методологічної основи роботи визначається метою та завданнями дослідження.

Структура роботи: Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

1. Виникнення та закріплення сучасної правової системи Німеччини

Основи сучасної правової системи Німеччини були закладені після створення у 1867 р. державами на чолі з Пруссією Північно-Німецького союзу й утворення на їх базі 1871 р. Німецької імперії. До виникнення загального німецького права на території нової держави продовжували діяти законодавчі акти і звичаї колишніх держав та державних утворень. Особливу роль при цьому відігравало законодавство Баварії, Пруссії, Саксонії й інших впливових у той період німецьких держав.

Серед загальних німецьких законодавчих актів, що помітно впливали на весь наступний процес розвитку законодавства у країні, виділяють такі, як Торгівельний (1866 р.) і Карний (1871 р.) кодекси, Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій 1877 р. У структурі сучасного законодавства Німеччини застосовуються також деякі адаптовані до нинішніх умов акти, прийняті ще у період існування Веймарської республіки (1919-- 1933 pp.).

Зберігають свою силу і деякі законодавчі положення й акти, прийняті у період існування в країні фашистської диктатури (1933--1945 pp.). З часу об'єднання в 1990 р. ФРН з НДР величезну роль у законодавчій сфері стали відігравати державні договори «Про економічний, валютний і соціальний союз ФРН і НДР», що вступили у силу з 1 липня 1990 p., і «Про механізм входження НДР у ФРН», підписаний 31 серпня 1990 р. Відповідно до першого договору усе законодавство НДР в економічній, валютній і соціальній сферах цілком анулювалося, а на заміну йому на ці сфери поширювалося законодавство ФРН. Відповідно до другого договору й інших актів у процесі возз'єднання двох німецьких держав на території НДР було послідовно поширене все законодавотво і судова система Федеральної Німеччини.

У сучасній правовій системі Німеччини визначальне значення має Конституція, прийнята 23 травня 1949 p., і розроблені на її основі конституційні акти. Конституція ФРН закріплює основи державного і суспільного ладу, конституційні права, свободи й обов'язки громадян ФРН, форму правління (республіка), форму державного устрою (федерація), структуру державних органів і порядок їх формування, ієрархію нормативно-правових актів, виданих на основі і на виконання Конституції ФРН. Законодавство, згідно з п. 3 ст. 20 Конституції ФРН, пов'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя -- законом і правом. Як Основний закон федеративної держави, Конституція ФРН закріплює так само компетенцію центральних органів державної влади і управління, характер взаємовідносин органів державної влади і управління та суб'єктів федерації -- земель; визначає загальні принципи побудови і функціонування організації управління землями. Державний устрій земель, згідно зі ст. 20 Основного закону ФРН, повинен відповідати «основним принципам республіканської, демократичної і соціальної, правової держави у дусі дійсного Основного закону». У землях, округах і громадах народ повинен мати представництво, створене загальними, прямими, вільними, рівними і таємними виборами. Поряд з конституцією і законами важливе значення серед джерел сучасної Німеччини мають постанови, видані центральним урядом федерації й урядами земель.

У якості одного з основних джерел права у правовій системі Німеччині виступають рішення Конституційного суду країни. За юридичною силою вони відповідні звичайним законам. Що ж стосується тлумачення Конституційного суду парламентських законів, то вони навіть перевищують за юридичною силою останніх. Правова система Німеччини відбиває її федеративний характер. Вона складається з норм, що містяться у актах федеральних органів, і нормативних актів, виданих державними органами окремих земель. Відповідно до Конституції ФРН (ст.31), «федеральне право має перевагу над правом земель».

2. Система цивільного та господарського права Німеччини

Під системою цивільного права розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільного кодексу або цивільного законодавства.

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним, трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права.

Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання сімейних, трудових, кооперативних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субсидіарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права певною мірою регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватно-правового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного права. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права.

Під предметом господарського права звичайно розуміли внутрішні господарські відносини управління народним господарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності. Проте не всі відносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами.

Відсутність у господарському праві чітких критеріїв системи права призводила до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допомагало). Норми цивільного права у зв'язку з цим набували широкого субсидіарного застосування у господарських відносинах.

Концепція господарського права завжди була спірною. Її критикували навіть у країнах, де вона була домінуючою. Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлення, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, позначаються і на підходах до правового регулювання відносин у сфері господарства.

Як відомо, з набранням чинності Господарським кодексом України дискусія щодо необхідності введення у правову систему держави окремої галузі права, спеціально призначеної для правового регулювання економічних відносин, тобто господарського права, була розв'язна на користь останнього. Цей крок означав, що економічні відносини, в силу своєї специфіки, не можуть бути врегульовані методами інших галузей права (наприклад, цивільного чи адміністративного), а потребують особливих способів регламентації, розроблених, виходячи з потреб економічного обігу і спрямованих на забезпечення його стабільності та ефективності.

Такий підхід до регулювання економічних відносин не є новим, адже в системах права ряду держав (наприклад, Німеччини) існує окрема галузь, присвячена врегулюванню специфічних економічних відносин, - торговельне право. Його дослідження може стати в нагоді для прогнозування проблем, що ймовірно виникатимуть при застосуванні норм господарського права в Україні. Хоча відразу слід наголосити на помилковості точки зору щодо тотожності господарського й торговельного права, оскільки господарське право є комплексною галуззю і має значно ширший предмет регулювання. До того ж, для сучасного вітчизняного праворозуміння торговельне право як окрема галузь права багато в чому є незрозумілим явищем.

Якщо взяти за приклад торговельне право Німеччини, то воно спирається на норми інших галузей права й уникає чіткого визначення предмета регулювання, використовуючи абстрактні формулювання для регламентації багатьох важливих питань, чим суттєво відрізняється від галузей права України. У зв'язку з цим у вітчизняних правознавців відсутнє розуміння коли і яким чином його норми застосовуються на практиці. Українські науковці і практики звикли до того, що кожна галузь права має свій чітко визначений предмет, відповідно до якого мають розроблятися принципи, методи та система його правової регламентації. Абстрактність, загальність норм також вважається шкідливим для створення ефективного правового регулювання фактором. Виходячи з цього, позитивність використання досвіду Німеччини для прогнозування проблем, що можуть виникнути при застосуванні господарського права в Україні, і для пошуку шляхів їх подолання вважаємо сумнівною.

Однак насправді зміст, структура та правила застосування торговельного права Німеччини мають свою внутрішню логіку, обумовлену тим, що всі його складові підпорядковуються єдиній меті -- максимально спростити й прискорити торговельний процес та забезпечити стійкість і захист інтересів торговельних партнерів. Торговельне право формується та функціонує виходячи з цієї мети і для цієї мети, нею продиктована вся його специфіка, яка є запорукою його ефективності. Така позиція в побудові правового регулювання суспільних відносин збуджує дослідницький і практичний інтерес, у зв'язку з чим вивчення торговельного права залишається актуальним для можливого запозичення вітчизняним правом німецького досвіду.