При вивченні торговельного права особливу увагу слід приділити питанню застосування його норм, оскільки сформульовані в законах та інших нормативно-правових актах приписи лише тоді можна назвати ефективними, коли вони втілюються у свідомих, вольових вчинках людей. Водночас, інтерес вітчизняної науки та практики до питання застосування норм торговельного права обумовлюється також наявністю в німецькому правознавстві чітко сформульованих правил, за допомогою яких розмежовуються сфери впливу торговельного права та інших галузей права у регулюванні відповідних суспільних відносин. А у світлі запровадження на території України Цивільного та Господарського кодексів, предмети правового регулювання яких перетинаються, даний напрямок досліджень є надзвичайно важливим.

Ключове правило застосування норм торговельного права Німеччини полягає в тому, що воно не охоплює всього комплексу торговельних відносин, в які вступає комерсант для ведення промислу (підприємницької чи комерційної діяльності), оскільки її здійснення припускає вступ підприємця в широке коло різнопланових економічних зв'язків: фінансових, банківських, страхових, трудових, із приводу використання інтелектуальної власності, захисту прав споживачів та ін. Тому торговельне право спрямовується лише на специфічні, характерні саме для торговельного обігу відносини, що потребують особливих, відмінних від закріплених іншими галузями права методів правової регламентації. Саме виходячи з цього і встановлюються межі застосування приписів торговельного права при регулюванні суспільних відносин. Однак реалізація зазначеного правила ускладнюється тим, що традиційно в німецькій правовій доктрині торговельне право разом із цивільним правом розглядаються як складові приватного права. Результатом цього стало те, що їх предмети знаходяться в одній царині -- царині приватних відносин, і дуже часто ці галузі права встановлюють відмінне правове регулювання для одних і тих самих суспільних відносин. З огляду на цю специфіку, німецькі доктрина та практика розмежували сфери впливу цивільного й торговельного права у регулюванні суспільних відносин.

По-перше, правова наука Німеччини встановила, що для регламентації загальних приватноправових питань, що виникають у торговельних відносинах (наприклад, щодо правового статусу осіб, щодо загальних правил укладення, виконання та розірвання договірних зобов'язань, щодо речового права тощо), використовуються норми цивільного права. Отже, якщо в торговельних відносинах виникне спірне питання щодо права власності на річ, суд розв'язуватиме його на основі приписів Німецького цивільного кодексу (далі --НЦК), оскільки Німецький торговельний кодекс (далі -- НТК) із цього приводу не містить жодних норм. Загалом, на сьогодні в Німеччині навряд чи існують торговельні правовідносини, які можуть бути врегульовані виключно нормами торговельного права, зазвичай додатково використовуються приписи цивільного права. Наприклад, ІІ розділ книги 4 НТК „Купівля-продаж” не містить жодних приписів щодо укладення чи розірвання договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим укладення чи розірвання такого договору в торговельному обігу регулюється нормами цивільного кодексу, а НТК запроваджує лише особливе регулювання певних аспектів виконання договору купівлі-продажу (наприклад, встановлює наслідки, що виникають для покупця при неприйнятті ним поставленої йому продукції).

По-друге, якщо для одних і тих самих відносин кодекси передбачають відмінне регулювання, то діє правило, закріплене ст. 2 Ввідного закону до НТК, згідно з яким „у торговельних правовідносинах приписи цивільного кодексу використовуються лише тоді, коли торговельним кодексом не передбачено інше”. Наприклад, у праві Німеччини поручительство розглядається як договір між поручителем і кредитором третьої особи (основного боржника), за яким поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання зобов'язання основним боржником. Стаття 766 НЦК встановлює, що для дійсності договору поручительства необхідною є письмова форма, а якщо вона не буде додержана, договір визнаватиметься недійсним. Водночас, ст. 350 НТК запроваджує для такого договору свободу форми, якщо однією зі сторін є комерсант. Таким чином, при укладенні договору поручительства у торговельних відносинах беруться до уваги приписи ст. 350 НТК замість ст. 766 НЦК, хоча ці статті регламентують аналогічні відносини.

Отже, норми торговельного права є спеціальними щодо норм цивільного права, доповнюють приписи останнього і застосовуються лише для врегулювання специфіки торговельних відносин. Ці правила стали вирішальними при формуванні структури основоположного джерела торговельного права Німеччини -- торговельного кодексу та структури самої галузі права. Якщо говорити про НТК, то він закріплює лише ті інститути й механізми, які необхідні для правового регулювання специфіки торговельних відносин: правовий статус комерсанта, правила ведення фінансової звітності, підстави, порядок та наслідки реєстрації комерсанта в торговельному реєстрі, фірмове найменування комерсанта та поняття й особливості торговельних угод. При цьому торговельні угоди й торговельне представництво регулюються спільно з НЦК, а для врегулювання особливостей правового статусу помічника комерсанта й специфіки обігу цінних паперів у торговельному процесі поруч із положеннями НЦК залучаються також норми, відповідно, трудового права й права цінних паперів.

Структура ж безпосередньо торговельного права Німеччини складається з таких інститутів: якщо розглядати торговельне право широко, то воно, крім інститутів, закріплених НТК, включає також правове регулювання організації та діяльності товариств, охорону промислу, право цінних паперів, банківське та біржове право. Три останні галузі входять до структури торговельного права у зв'язку з тим, що сучасне поняття торговельного обігу охоплює банківські й біржові операції. У вузькому розумінні торговельне право являє собою врегульоване нормами торговельного кодексу, іншими додатковими законами та прийнятими на основі НТК постановами, право. Отже, ні НТК, ні безпосередньо торговельне право не намагаються охопити своєю регламентацією все коло торговельних відносин.

Таким чином, використовуючи іноземний досвід та, зважаючи на комплексний характер господарського права, можна дійти висновку, що ефективність застосування господарського права у регулюванні економічних відносин значною мірою залежить від встановлення правильного співвідношення його норм із нормами інших галузей. Тому українські законодавство, наука та практика мають розробити відповідні правила, в основу яких можна покласти ст. 4 Господарського кодексу України (далі -- ГКУ), що відмежовує предмет ГКУ від предметів інших галузей права. Зокрема, дана стаття поруч із приписом про те, що до сфери регулювання ГКУ не включаються майнові та особисті немайнові відносини, які підпадають під вплив Цивільного кодексу України (далі -- ЦКУ), вводить припис про те, що ГКУ визначає особливості регламентації майнових відносин суб'єктів господарювання. Отже, на цій основі структура правового регулювання економічних відносин може бути сформована виходячи з принципу субсидіарності норм господарського права відносно норм цивільного права, що надасть можливість у межах спеціальної галузі права розробляти і впроваджувати особливі методи регламентації економічних відносин та узгодити застосування норм цих двох галузей.

Однак дія цього принципу буде зведена нанівець, якщо не усунути недоліки, притаманні ГКУ. Останнім часом фахові юридичні видання переповнені публікаціями, в яких на основі беззаперечних аргументів критикується ГКУ та наголошується на необхідності проведення його ґрунтовної переробки (чи навіть скасування). Тому ГКУ має бути вдосконалений, але при цьому слід виходити з позиції, що своїм регулюванням він не має охоплювати всі економічні відносини. Зважаючи на іноземний досвід, ГКУ може включати лише ті принципи, методи та інститути, які необхідні для регламентації специфіки економічних відносин, а в усіх інших питаннях -- спиратися на приписи інших нормативних актів.

З огляду на цей висновок значний інтерес викликають інструменти правового регулювання, що використовуються торговельним правом Німеччини для регламентації торговельних відносин. Як уже зазначалося, торговельне право має на меті досягнення максимального спрощення і прискорення торговельного процесу та забезпечення стійкості й захисту інтересів торговельних партнерів.

У зв'язку з тим, що торговельне право регулює діяльність осіб, які є фахівцями в даній галузі (мають відповідну освіту, постійно вступають у комерційні відносини), вважається, що їх інтереси не потребують такого посиленого правового захисту, який запроваджується цивільним правом для звичайних громадян. Тому торговельне право, порівняно з цивільним, містить менше так званих „охоронних приписів”. Зокрема, НТК встановлює більш ліберальні умови щодо форми договорів, ніж НЦК. Наприклад, ст. 350 НТК передбачає, що для поручительства, боргового зобов'язання чи визнання боргу (якщо поручительство для поручителя, а зобов'язання чи визнання боргу для боржника є торговельною угодою) приписи щодо форми, закріплені статтями 766, 780 та 781 НЦК, які встановлюють обов'язкову письмову форму, не застосовуються. Ще однією ілюстрацією не використання в регулюванні торговельних відносин встановлених цивільним правом „охоронних приписів” є статті 343 НЦК та 348 НТК. Перша з них передбачає, що розмір неустойки, накладеної у випадку неналежного виконання договірного зобов'язання, може бути зменшений судом за заявою боржника, якщо її розмір є надто великим. Однак у торговельному обігу ця стаття не застосовується, оскільки ст. 348 НТК передбачає, що неустойка, обумовлена комерсантом при веденні свого торговельного промислу, не може бути зменшена на основі приписів ст. 343 НЦК. Таким чином, ці правові інструменти, з одного боку, сприяють спрощенню і прискоренню проведення торговельних операцій, а з іншого, --забезпечують більш відповідальну поведінку комерсанта.

Торговельний кодекс Німеччини розробив цілу низку інструментів, спрямованих на забезпечення швидкості торговельного обігу. Наприклад, ст. 362 НТК встановлює таке правило: якщо комерсанту надійде пропозиція укласти договір від особи, з якою він підтримує ділові зв'язки, то він зобов'язаний негайно дати відповідь, оскільки його мовчання розглядатиметься як прийняття пропозиції. Згідно зі статтями 377--378 НТК, якщо за договором купівлі-продажу чи поставки, які для обох сторін є торговельними договорами, буде поставлено товар неналежної якості, покупець має негайно повідомити про це продавцеві. У протилежному випадку товар вважатиметься прийнятим і комерсант втратить право на одержання відшкодування. Забезпеченню швидкості торговельного обігу слугують також приписи ст. 373 НТК, які передбачають, що в разі неприйняття покупцем поставлених йому в належному порядку товарів продавець може або залишити їх у будь-якому безпечному місці, або продати їх з аукціону чи через спеціально уповноваженого торговельного маклера. Отже, за допомогою цих та інших інструментів забезпечується швидка реакція комерсанта на різні ситуації, що виникають у торговельному обігу, та безперешкодне здійснення різноманітних комерційних операцій.