У вітчизняній науці кримінального права найбільш прийнятною вважається триступенева класифікація об'єктів "по вертикалі". Згідно з нею розрізняють загальний, родовий і безпосередній об'єкти. Визначальною рисою такої класифікації є те, що вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, її окремі групи та конкретні суспільні відносини повною мірою відповідають взаємовідносинам філософських категорій "загального", "особливого" ("спеціального") та "окремого" ("конкретного"). Усе це дає змогу визначити об'єкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення [5, с.81].

Загальним об`єктом є вся сукупність суспільних відносин ,що охороняються законом про кримінальну відповідальність (права і свободи людини і громадянина,власність,громадський порядок та громадська безпека, довкілля). Але ця сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом як елементом складу злочину. У такому разі мова йде про об'єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об'єкта злочину [14, с.169]. Родовий об'єкт злочину-сукупність декількох однорідних груп суспільних відносин, об'єднаних за загальною ознакою. Як правило,за ознаками родового об'єкта злочину згруповані у розділи Особливої частини Кримінального кодексу однорідні злочинні діяння, що посягають на близькі за змістом суспільні відносини. Значення родового об'єкта полягає в тому,що його встановлення сприяє в ряді випадків точнішому з`ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, насамкінець, правильній кваліфікації злочинного діяння. Безпосередній об'єкт - охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, на які прямо(безпосередньо) спрямований певний злочин. Від об'єкта як елемента складу злочину безпосередній об'єкт відрізняється тим,що він складається лише з суб'єктів і благ (цінностей), які їм належать і з приводу чого виникають суспільні відносини. Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною (обов`язковою) ознакою усіх складів злочину. Тому його точне встановлення при кваліфікації суспільно-небезпечного діяння є обов`язковим. Недотримання цієї вимоги може призвести до неправильної юридичної оцінки вчиненого [14, с.170-172].

2.3 Об`єктивна сторона складу злочину

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, що характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання [9, с.170].

На відміну від інших структурних частин складу злочину об'єктивна сторона містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння. У більшості описових диспозицій статей Особливої частини КК відображається саме об'єктивна сторона складу злочину. Ретельне дослідження ознак об'єктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь та дає можливість відмежовувати один злочин від іншого [15, с.135].

У теорії кримінального права питання щодо структурних елементів об'єктивної сторони складу злочину вирішується неоднозначно. Більшість авторів до об'єктивної сторони складу злочину відносять такі складові елементи:

- суспільно небезпечне (злочинне) діяння;

- суспільно небезпечні (шкідливі або злочинні) наслідки, які таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти;

- причинний зв'язок, який має бути між небезпечним діянням і шкідливими наслідками;

- обставини, що характеризують час, місце та спосіб вчинення злочину.

Зазначені елементи структури об'єктивної сторони складу злочину є її обов'язковими ознаками, які визначені в законі або випливають з його змісту та мають бути встановлені під час кваліфікації злочину [9, с.171].

Суспільно небезпечне діяння є обов'язковою, стержньовою ознакою щодо інших ознак об'єктивної сторони. Поняття "діяння" містить у собі дві форми поведінки особи, що вчиняє злочин,- дію та бездіяльність [5, с. 90].

Дія - це активна поведінка людини, її активний вчинок, пов'язаний з фізичним рухом її тіла. Суспільно небезпечна дія людини може бути одноразовою або багаторазовою (наприклад, удар кулаком в обличчя з метою спричинити фізичний біль, нанесення побоїв) [9, с.178]. Бездіяльність у кримінальному праві розуміється як суспільно небезпечна вольова пасивна поведінка особи, що полягає у невиконанні того діяння, яке особа повинна була і могла виконати чи попередити настання суспільно небезпечного наслідку [5, с. 91].

Необхідність виконати відповідні дії і невиконання яких дає змогу визначити таку поведінку як злочину бездіяльність, повинна завжди мати юридичний характер і випливати з відповідних правових положень, які відомі особі, яка їх не здійснює. Це може проявлятися, коли: така особа залишає без необхідної допомоги людину, яка знаходиться в небезпечному для житті становищі (ст. 135 КК), або в невиконанні своїх посадових або службових обов'язків, наприклад, при халатності (ст.367 КК) чи в неповідомленні капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК) тощо. В усіх таких випадках необхідно обов'язково встановлювати, що особа не тільки знала про необхідність виконання відповідних дій, а й мала можливість це зробити.

Початком злочинної бездіяльності слід вважати виникнення обов'язку діяти при розумінні цього та при наявній можливості це робити. Кінцем таких діянь потрібно ти час настання вказаних наслідків, або загроза їх настання, або вчинення відповідних дій в повному обсязі [16, с.88].

Серед ознак злочину одне з основних місць посідає його суспільна небезпечність. Її матеріалізація знаходить свій вираз саме в суспільно небезпечних наслідках, які викликає або може викликати злочинне діяння. Суспільно небезпечні наслідки діяння - це ті зміни в реальній дійсності, які викликає (може викликати) злочин, і визначаються як реальна або ймовірна шкода, що заподіюється в наслідок скоєння злочину прийнятим під охорону кримінальним законом суспільним відносинам. Суспільно небезпечний наслідок є обов'язковою характеристикою злочинів з матеріальним складом. Відсутність у злочинах цього виду суспільно небезпечних наслідків свідчить про відсутність закінченого складу злочину. Для злочинів з формальним складом і усічених злочинів наслідок не впливає на визначення наявності складу закінченого злочину [2, с.85 -86]

У теорії кримінального права виділяють чотири види суспільно небезпечної шкоди (злочинних наслідків), яку може спричинити злочин:

- фізичну (наприклад, у разі вбивства (статті 115-119 КК), тілесного ушкодження (статті 121-125 КК);

- майнову (зокрема, у разі грабежу (ст. 186 КК), умисного знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК);

- моральну (у разі незаконного позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК), нарузі над могилою (ст. 297 КК);

- політичну (наприклад, у разі посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК), посягання на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК).

Отже, в теорії кримінального права виділяють два типи характеру, які можуть мати суспільно небезпечні наслідки:

- матеріальний характер (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя);

- нематеріальний характер (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) [9, с.187].

У КК немає норм, які б вирішували питання причинного зв'язку. Однак цьому питанню приділяється значна увага в теорії кримінального права і практиці його застосування.

Наука кримінального права розглядає причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком з позиції філософії. Причина у філософії - це таке явище, яке неминуче з внутрішньою необхідністю породжує інше явище - наслідок. У кримінальному праві як причина виступає факт, тобто вчинення суспільно небезпечного діяння людиною, іншими словами, скоєння злочину, а в якості наслідку - результат від цього діяння - суспільно небезпечна шкода.

При розслідуванні злочину необхідно встановлювати причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком, при якому діяння повинно бути безпосередньою причиною наслідку, що настав. Як причина розцінюється суспільно небезпечна дія чи бездіяльність, а як наслідок - суспільно небезпечний результат, викликаний цим діянням.

У кримінальному праві суттєве значення має наявність не випадкового причинного зв'язку між діянням і наслідком, який є результатом випадкового збігу обставин, він не є результатом внутрішнього розвитку діяння, а безпосереднього - закономірного розвитку обставин.

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать:

1) місце - це територія чи інше місце, де вчинюється злочин- не діяння та/або настають його наслідки;

2) час - це період, протягом якого скоюється злочин;

3) спосіб - це методи чи прийоми вчинення злочину;

4) обстановка - це сукупність умов, за яких скоюється злочин;

5) засоби - не предмети, документи, речовини, з використанням яких створюються умови для вчинення злочину;

6) знаряддя - це зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату [19, c.15].

Місце вчинення злочину -- це певна територія, де було почато або закінчено злочинне діяння і настали злочинні наслідки. В ряді кримінально-правових норм в Особливій частині кримінального закону вони відіграють суттєву роль при кваліфікації злочинних діянь. Наприклад, полювання в заповідниках розглядається, при наявності усіх інших причин, як незаконне полювання (ст. 248 КК), або викрадення речей на полі бою, що знаходяться при вбивствах чи поранених, розглядається як мародерство (ст. 432 КК).

Час вчинення злочину -- це певна частина року, місяця, тижня, доби або наявність соціальних подій, що можуть мати загальне часове значення. Наприклад, у ст. 429 КК встановлена кримінальна відповідальність за самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти з використанням зброї.

Спосіб -- це сукупність заходів і методів, які використовує злочинець у процесі вчинення свого злочинного наміру. В Особливій частині КК України при конструюванні кримінально-правових норм, особливо тих, що передбачають відповідальність за однорідні діяння, можливе існування загального способу вчинення таких діянь і форм вчинення конкретних дій. Наприклад, для вчинення викрадення існує єдиний спосіб -- це вилучення чужого майна як сукупність певних дій, які мають відповідні мотив і мету. В той же час при вчиненні конкретного вилучення воно може набувати різних форм, наприклад, коли вилучення робиться таємно, то така форма має визнаватися крадіжкою, коли викрадення вчиняється відкрито -- грабежем, коли воно вчинюється за допомогою обману чи зловживання довірою -- шахрайством [16, с.94].

Спосіб вчинення злочину - цілісна структура поведінки, що є певною системою і певну структуру - сукупність взаємопов'язаних елементів, актів поведінки (дій, операцій, прийомів), спрямованих на підготовку, вчинення і приховування злочину [20, с. 5, 7].

Обстановка вчинення злочину -- це певна сукупність зовнішніх обставин, які вказані в законі і додатково характеризують злочин. Наприклад, для кваліфікації таких порушень громадського порядку, як хуліганство, потрібно, щоб такі суспільно небезпечні дії відбувалися публічно,в громадському місці і саме ця обставина дає змогу говорити про злочинне порушення громадського порядку [16,с.95].