Склад злочину в сучасній теорії кримінального права

Знаряддя і засоби вчинення злочину - це речі матеріального світу, за допомогою яких в певний спосіб (фізичний вплив на потерпілого, обман) полегшується вчинення злочину (виконання його об'єктивної сторони). До них можна віднести зброю, різні інструменти і прилади, авто- та мототранспортні засоби, підроблені документи, отруту тощо. Знаряддям злочину може бути і репутація особи, її кримінальний авторитет. Знаряддя і засоби є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, коли вони вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з неї (наприклад, зброя є обов'язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257 КК), транспортні засоби - кваліфікованого складу незаконного полювання (ст. 248 КК), чужий товарний знак - складу незаконного його використання (ст. 229 КК).

З'ясування вказаних ознак об'єктивної сторони має значення для кваліфікації діяння, а також на призначення покарання (п. п. 11, 12 ч. 1 ст. 67 КК)[9,с.211-212].

2.4 Суб'єкт злочину

Суб`єктом злочину визнають особу, яка характеризується певним набором обов'язкових ознак, до яких відносять:

1) те, що особа є фізичною;

2) досягнення віку,з якого може наставати кримінальна відповідальність;

3) осудність [17,с.221].

Перш за все суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа,тобто людина. Цей висновок фактично закріплено у статтях 6-8 КК,де прямо вказується,що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України,іноземці та особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства,установи,громадські організації тощо). Якщо на якому-небудь підприємстві в результаті порушення певних правил виробництва загинули люди,кримінальну відповідальність несе не підприємство,а конкретно винні в цьому службові особи [13, с.139].

Досягнення встановленого законом віку є однією з обов'язкових умов притягнення особи до кримінальної відповідальності. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).

Водночас закон (ч. 2 ст. 22 КК) передбачає так званий знижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 22 КК особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за ряд перелічених у ній злочинів. Серед них, зокрема: умисне убивство (статті 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. 3 статей 345, 350, 377, 398 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), крадіжка (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308 КК), грабіж (статті 186, 262, 308 КК), розбій (ст. 187, ч. 3 статей 262, 308) КК, вимагання (статті 189, 262, 308 КК). Слід зазначити, що кримінальна відповідальність може настати з 14 років лише за злочини, перелічені у ч. 2 ст. 22 КК. Цей перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає [5,c.102].

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

1) рівень розумового розвитку особи,свідомості особи, який свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 22 КК;

2) значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

3) значну суспільну небезпечність більшості з цих злочинів[18, с.36].

Особа у віці від 14 до 16 років не несе відповідальності за злочини, які не передбачені у ч. 2 ст. 22 КК, навіть за умови, якщо вона брала участь у їх вчиненні як співучасник.

Суб'єктами окремих злочинів можуть бути особи, яким виповнилося більше шістнадцяти років. Так, відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність можуть нести тільки особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. Це стосується і таких злочинів, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК). Суб'єктами злочинів проти правосуддя, які вчиняються суддями, можуть бути особи, які досягли 25-річного віку.

Аксіоматичним положенням кримінального права є те, що правильно оцінювати фактичні ознаки вчинюваного діяння й усвідомлювати його суспільно небезпечний характер, а також керувати своїми діями (бездіяльністю), що є необхідною умовою вини, може тільки осудна особа. Осудність є передумовою кримінальної відповідальності й покарання. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними [1, ст.19].