Хачатуров Р.Л. пише про те, що склад правопорушення - це теоретична конструкція, абстракція, сформульована вченими-юристами, а правопорушення - факт реальної дійсності. Саме з цієї посилки необхідно виходити, виявляючи співвідношення правопорушення і складу правопорушення. Склад правопорушення розкриває і доповнює ряд ознак і характеристик самого правопорушення. Так, об'єкт правопорушення конкретизує ознака суспільної небезпеки, що виражається в дезорганізації і порушенні суспільних відносин і заподіянні шкоди. Суспільна небезпека пов'язана з такими ознаками об'єктивної сторони складу, як місце, час, знаряддя і засоби вчинення правопорушення, які впливають на її характеристику. У правозастосовчій практиці на підставі наявності або відсутності шкоди робиться висновок про існування у діяння властивостей суспільної небезпеки. Суспільна небезпека знаходить своє вираження і в суб'єктивних ознаках складу правопорушення (формою провини, мотиви, цілі і т. д.).

Юридичною наукою розроблене поняття складу правопорушення, яким називається опис ознак правопорушення за схемою: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Глава 2. Склад правопорушення та його елементи

Склад правопорушення містить чотири необхідні елементи:

1) суб'єкт;

2) суб'єктивну сторону;

3) об'єкт;

4) об'єктивну сторону .

2.1 Суб'єкт правопорушення

Суб'єкти правопорушення -- фізичні і юридичні особи. Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного -- фізичні і юридичні особи, адміністративного -- переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою.

Фізичні особи(індивідуальний суб'єкт) визнаються суб'єктами правопорушень, якщо вони під час вчинення правопорушення були осудні (здатні контролювати свою поведінку волею і свідомістю) та досягли визначеного законом віку деліктоздатності (наприклад, досягли загального віку відповідальності згідно з КК України, який визначає суб'єктом злочину фізичну осудну особу, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність).

Фізичних осіб за політико-правовою належністю поділяють на громадян, осіб без громадянства(апатридів), іноземних громадян і біпатридів(осіб з подвійним громадянством). Для багатьох правопорушень цей статус особи не має значення(наприклад, для визнання особи винною у вчиненні злочину, адміністративного проступку, цивільного правопорушення тощо). Особливий правовий статус мають такі індивідуальні суб'єкти, як державні службовці, посадові особи, депутати різного рівня представництва, що відображено в їх правовому статусі, в тому числі в підставах юридичної відповідальності за вчинене ними правопорушення.

Колективні суб'єкти правопорушення -- це юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян(партії чи громадські організації), інші громадські об'єднання (наприклад, релігійні). Слід відзначити, що вони не є простою сукупністю фізичних осіб, а такою, що мають документально юридично оформлену організаційну єдність(наприклад, у вигляді статуту організації), приймають юридично значущі рішення, виконують юридичні обов'язки, користуються повноваженнями і відповідають за правопорушення особисто як єдиний суб'єкт, спроможний визначати, формулювати, виражати ззовні і захищати волю власної організації. Деліктоздатність юридичних осіб(на відміну від фізичних) виникає не з моменту досягнення певного віку і психічного стану, а з моменту їх створення(наприклад, офіційної реєстрації підприємства).

Вимоги до суб'єкта правопорушення:

* досягнення особою певного, прямо визначеного у нормах права віку юридичної відповідальності (за різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку);

* осудність -- здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними і розуміти небезпечність вчинюваних дій та їх наслідків у момент скоєння правопорушення.

2.2 Суб'єктивна сторона правопорушення

Суб'єктивна сторона правопорушення -- це внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Тобто суб'єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення.

Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета. Вина - це безпосередній вияв психологічного ставлення до вичиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків. Здатність особи усвідомити значення свого вчинку і керувати ним необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик. Вина може існувати у формі умислу або необережності. У свою чергу умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та бажала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки. Непрямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та свідомо допускала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки.

Необережна форма вини відрізняється від умислу тим, що правопорушник не усвідомлює суспільної небезпеки своєї поведінки. Розрізняють два види необережної форми вини -- протиправна самовпевненість та протиправна недбалість.

Протиправна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Протиправна недбалість має місце тоді, коли особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча була і могла їх передбачити.

Факультативними ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є мотив -- тобто внутрішнє спонукання особи до вчинення правопорушення, а також мета -- тобто уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи протиправне діяння.

Ривкін С.Ю. писав про те, що елементи складу злочину поділяються на обов'язкові та факультативні. У число обов'язкових входять елементи, які неодмінно для наявності складу злочину. Вони утворюють у своїй цілісності (системі) ту мінімально достатню і необхідну суспільну небезпеку діяння, яка є кримінальною. Відсутність хоча б одного з таких елементів означає відсутність всієї системи складу злочину. Такими елементами є: об'єкт злочину в "обмежилося" частини; в об'єктивній стороні складу - це дія (бездіяльність), шкідливі наслідки, пов'язані з дією (бездіяльністю) причинного зв'язком; в суб'єкті - елементи з ознаками фізичного осудної особи певного віку; в суб'єктивній стороні - вина у формі умислу або необережності. Факультативні елементи складу злочину: в підсистемі "об'єкт" - предмети; в підсистемі "об'єктивна сторона" - час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та інші обставини зовнішнього середовища вчинення злочинного діяння; в підсистемі " суб'єкт " - це ознаки спеціального суб'єкта, звужують коло суб'єктів злочину з тих чи інших властивостях (найчастіше зважаючи професійної діяльності суб'єкта); в підсистемі "суб'єктивна сторона" - мотив, мета, емоційний стан.

Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки правопорушення поділяють на злочини і проступки. Злочин -- це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочинами є тільки кримінальні правопорушення, які посягають на суспільний лад держави, її політичну й економічну систему, власність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.

Злочини різняться між собою за внутрішньою та за зовнішньою ознаками. У чинному кримінальному законодавстві України в основі поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії: 1) матеріальний (характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діяння); 2) формальний (вид покарання і розмір його санкцій, передбачених законом). За цими критеріями злочини поділяються на:

- злочини невеликої тяжкості;

- злочини середньої тяжкості;

- тяжкі злочини;

- особливо тяжкі злочини.

Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має меншу ступінь суспільної небезпеки. Проступок -- це суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує приписи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права.

Проступки поділяються на такі основні види:

1) конституційні -- це правопорушення, які посягають на порядок організації та діяльності органів державної влади і управління, конституційні права і свободи громадян;

2) адміністративні -- це правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління;

Шевчук В.Б., Киричук А.С. стверджують, що адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, коли правопорушення за своїм характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відповідальності. Тож, адміністративне правопорушення має притаманні саме йому юридичні ознаки. До них потрібно віднести: суспільну небезпеку, протиправність, винність і караність. Приводом для порушення справи про адміністративне правопорушення можуть бути заяви та скарги громадян, рішення відповідних органів, їх посадових осіб тощо.

3) дисциплінарні -- це правопорушення, які дезорганізують нормальну діяльність підприємств, установ, організацій і посягають на трудову, військову, навчальну та інші види дисциплін;

4) цивільні -- це правопорушення, що виникають у сфері майнових та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин.

Мотив (франц. - motif - спонукальна причина первісно той, що приводить рух; від лат. motives рухомий) - усвідомлено спонука (прагнення) до здійснення конкретних вольових дій чи утримання від них (бездіяльність), зумовлених потребами, інтересами й нахилами правопорушника, для задоволення (реалізації) яких він обирає певні суспільно небезпечні форми й засоби.

Мотив є істотним елементом складного суб'єктивного процесу, що зумовлює прийняття рішення діяти саме так, а не інакше (пояснює психологічні причини скоєння правопорушення). Вони пов'язані з метою дій та матеріалізуються в ній. Будучи тісно пов'язаними між собою, мотив і мета по-різному характеризують вольовий процес, відображаючи різні його сторони. Визначення мотиву відповідає на запитання, чому людина діяла саме так, чим вона керувалася, мета визначає напрямок дій та їх передбачуваний результат. Мета є опосередкованою ланкою між свідомістю та волею особистості, не тільки акумулюючи в собі внутрішні якості правопорушення, а й відображаючи моральні позиції правопорушника.