а) для тих, хто перебуває на дійсній військовій службі - в день підписання наказу про присвоєння відповідного військового звання;

б) для тих, хто зараховується на дійсну військову службу із запасу - в день залишення місця служби, зазначений у розпорядженні військового комісаріату. Закінченням проходження військової служби цих військовослужбовців вважається день, з якого наказом по військовій частині вони виключені зі списків особового складу. Аналогічним чином визначаються початок та закінчення військової служби військовослужбовців за контрактом.

Військовозобов'язаний - особа, яка перебуває у запасі. Для військовозобов'язаних, призваних на навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори, початком та закінченням служби є відповідно перший день фактичного перебування на цих зборах і останній день цих зборів.

Суб'єктами ряду військових злочинів можуть бути військовополонені ворожої армії, військовослужбовці України під час перебування в полоні у ворога.

Не вважаються суб'єктами військових злочинів співробітники органів внутрішніх справ, робітники та службовці військових частин і установ, учні суворовських та нахімовських училищ.

Підлягають відповідальності за статтями про військові злочини (з посиланням на ст. 27) будь-які особи, які є співучасниками (організаторами, підбурювачами, пособниками) цих злочинів.

У деяких випадках особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Відповідно до безпосереднього об'єкту можуть бути виділені такі групи військових злочинів: 1) проти порядку підлеглості і військової честі (статті 402 - 406); 2) проти порядку проходження військової служби (статті 407 - 409); 3) проти порядку користування військовим майном і його зберігання (статті 410 - 414); 4) проти порядку експлуатації військової техніки (статті 415 - 417); 5) проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб (статті 418 - 421); 6) проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422); 7) військові службові злочини (статті 423 - 426); 8) проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій (статті 427 - 433); 9) злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями (статті 434-435).

1.2 Особливості покарань, що застосовуються за вчинення військового злочину

Чинне кримінальне законодавство передбачає спеціальні види покарання, які застосовуються щодо осіб за скоєння військових злочинів. До таких законодавець відносить направлення в дисциплінарний батальйон військовослужбовців строкової служби, заміну виправних робіт триманням на гауптвахті, позбавлення військового звання. Перші два види покарань належать до основних, останній - передбачений як додаткове.

Спеціальні види кримінального покарання виділяються в окрему групу не випадково. Наведене визначається особливим статусом суб'єкта злочину та, як правило, умовами вчинення правопорушення. Саме в зв'язку з цим існування таких спеціальних видів кримінального покарання є обґрунтованим як з юридичної, так і з соціальної точок зору. Проблему, можливо, не варто було б ставити, якби діяльність по застосуванню названих покарань не змушувала 6 звертатись до неї для вирішення існуючих в теорії та на практиці протиріч, що зводяться, врешті-решт, до питання про юридичну природу передбачених законом спеціальних видів покарань та про механізм їх застосування в умовах функціонування чинної системи правових норм. Для того, щоб вирішити питання про сутність проблеми, необхідно розглянути детальніше головні риси покарань, які застосовуються щодо військовослужбовців за кримінальні правопорушення.

Кримінальне покарання у вигляді направлення до дисциплінарного батальйону належить до пов'язаних з обмеженням свободи та може бути віднесеним до тієї групи покарань, головним з яких є позбавлення волі. Воно може застосовуватись до обмеженого кола осіб, які скоїли злочини, а саме до військовослужбовців строкової служби, тобто до осіб. що на час вчинення правопорушення проходили дійсну строкову службу, а на момент винесення судом вироку, крім того, визнані придатними до військової служби як за станом здоров'я, так і за сімейними та іншими обставинами. Законом обмежується строк направлення до дисциплінарного батальйону, воно може бути не більшим ніж два роки, а при заміні судом з урахуванням особистості правопорушника та обставин скоєного злочину - на строк не більше ніж три роки. З цього випливає, що такий вид покарання законодавець та практика його застосування вважають не менш тяжким, ніж позбавлення волі. але. по суті, - це два різних види покарань.

Як санкція норм кримінального закону направлення в дисциплінарний батальйон передбачається в двох випадках: за скоєння самовільної відлучки (п. «а» ст. 239 КК України) та за втрату, розтрата військового майна (п. «а» ст. 244 КК). В решті випадків при призначенні і даного покарання суди застосовують ст. 34 КК, замінюючи засудженим позбавлення волі направленням до дисциплінарного батальйону.

З погляду П. Богуцького, за вчинення військових злочинів без кваліфікуючих обставин та без обставин, що обтяжують відповідальність, необхідно безпосередньо в санкціях норм КК передбачати названий вид покарання. В зв'язку з цим гостро стоїть питання про можливість та доцільність застосування даного покарання за скоєння тяжких злочинів. У чинному законодавстві з цього питання не має жодних обмежень - відповідно до ст. 34 КК заборонено застосовувати направлення до дисциплінарного батальйону щодо осіб. які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, В той же час аналіз практики застосування покарань свідчить, що до третини засуджених до такого виду покарання військовослужбовців відбувають його за скоєння тяжких злочинів. Але з цим не можна погодитись. Засуджені військовими судами за тяжкі злочини - особи, які довгий час перебували під вартою в слідчих ізоляторах, в ізоляторах тимчасового тримання і в зв'язку з цим принесли у військові колективи «нові порядки» кримінального характеру. Дана обставина значно зменшує ефективність виховного впливу дисциплінарних батальйонів у процесі виконання кримінального покарання і стає підґрунтям для скоєння нових злочинів в умовах дисциплінарних частин. В судовій практиці мають місце випадки направлення до дисциплінарного батальйону військовослужбовців-дезертирів, які не бажають проходити військову службу. Як правило, такі особи знову ухиляються від неї. скоюють нові злочини, тому що відбуття покарання в дисциплінарних батальйонах пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, не справляє на них ніякого виховного впливу. В зв'язку з цим законодавцеві слід було б обмежити застосування направлення до названого батальйону та передбачити даний вид покарання лише за скоєння військових злочинів, що не є тяжкими.

З урахуванням практики інших країн в літературі піднімається питання про можливість подальшого функціонування дисциплінарних батальйонів у чинній правовій системі. Як аргумент наводиться теза про те, що дисциплінарні частини не можна віднести ні до військових частин, ні до кримінально-виконавчих установ. На мою думку, обмеження застосування направлення до дисциплінарних частин знімає проблему та приводить її у відповідність з основними принципами призначення покарань.

Чинним кримінальним законом передбачається такий вид покарання як застосування до військовослужбовців заміни виправних робіт триманням на гауптвахті строком до двох місяців.

Воно має спільні риси з покаранням у вигляді позбавлення волі. В цьому приховується певне протиріччя, тому що виправні роботи не належать до наведеної групи покарань, тобто до кримінальних, пов'язаних з обмеженням волі. В той же час, щоб вирівняти за тяжкістю вказані види покарань, законодавець обмежив строк тримання на гауптвахті терміном до двох місяців. На відміну від направлення до дисциплінарного батальйону заміна виправних робіт триманням на гауптвахті може застосовуватись до будь-якого військовослужбовця (строкової, надстрокової служби, офіцерів).

В чинному законодавстві є прогалина в регламентації порядку виконання покарання у вигляді тримання на гауптвахті. Так, Тимчасові статути гарнізонної та вартової служб ЗС України, Дисциплінарний статут ЗС України передбачають перебування на гауптвахтах лише військовослужбовців, притягнутих до дисциплінарного покарання, І тих, які арештовані правоохоронними органами. Ця прогалина в спеціальних нормативних актах потребує усунення, оскільки загальні норми кримінального законодавства не передбачають режим тримання на гауптвахтах засуджених.

В літературі висловлювалась думка, що заміна виправних робіт триманням на гауптвахті означає фактично заміну кримінального покарання мірою дисциплінарного впливу. З цим погодитись важко вже тому, що така заміна застосовується судом за конкретний злочин, тягне певні кримінально-правові наслідки для винної особи; в тому числі законодавством передбачаються певні особливості в режимі тримання на гауптвахті, відмінні від звичайного режиму. Стаття 55 КК України безпосередньо регулює питання про судимість осіб, до яких застосовується цей вид покарання.

Виправні роботи без позбавлення волі передбачені законодавцем в санкціях 25 норм і більш ніж в 60-ти нормах разом з позбавленням волі як альтернативний вид покарання. Проте суди невиправдано рідко застосовують даний вид покарання. В той же час заміна виправних робіт триманням на гауптвахті є ефективним покаранням військовослужбовців, які скоїли злочини, оскільки режим тримання на гауптвахті, поєднаний з виконанням обов'язків військової служби, строк відбуття покарання та оточення військовослужбовців, а не злочинців, що характерно для інших місць ізоляції засуджених, ефективно впливають на перевиховання та виправлення тих, хто вперше вчинив злочин.

Позбавлення військового звання згідно з чинним законодавством може застосовуватись судом як додаткове покарання до осіб, що їх мають та скоїли тяжкі злочини. Фактично кримінальний закон надає можливість судам позбавлення будь-якого військового звання, передбачаючи особливості його позбавлення особам вищого офіцерського складу,

Порядок позбавлення останніх, в тому числі як міри покарання за скоєний злочин, визначається Законом «Про загальний військовий обов'язок та військову службу». В сучасних умовах не має підстав заперечувати необхідність існування даного виду покарання та його виховний, профілактичний вплив на правопорушників. Необхідно розглянути питання про суттєве розширення випадків застосування такого покарання з огляду на те, що військовослужбовці, які мають військові звання, є в силу цього начальниками по відношенню до певного кола осіб і повинні бути прикладом бездоганної поведінки, мають вживати заходів для запобігання злочинам та правопорушенням з боку підлеглих.

На підставі вимог закону та з урахуванням судової практики при вирішенні питання про призначення покарання у вигляді позбавлення військового звання суди керуються загальними засадами призначення покарання, тобто враховується характер та ступінь тяжкості, суспільної небезпечності скоєного злочину, конкретні дані, що характеризують особу правопорушника, обставини, які пом'якшують та обтяжують відповідальність. Крім цього, в кожному разі, приймаючи рішення, суд вказує мотиви, згідно з якими засудженого позбавляє військового звання. Виконання названих вимог в кожному конкретному випадку забезпечує законність та обґрунтованість застосування даного виду кримінальних покарань.