Батьки спадкодавця та інші повнолітні низхідні родичі одержують майно у власність, усі інші, у тому числі неповнолітні низхідні, - на засадах довірчої власності, що утворюється на основі закону (statutory trust), в якій вони виступають вигодонабувачами (бенефіціаріями).[27, с. 582-584]

Перелік спадкоємців за законом, встановлений на випадок спадкування майна особи, яка не залишила заповіту, у США визначається законодавством штатів. Більшість штатів перейняли англійську систему: тому з подружжя, який пережив іншого, надається перевага перед іншими спадкоємцями за законом і закріплюються черги спадкоємців. Деякі штати затвердили для себе подібну до німецької систему парантел (Флорида, Міссурі, Пенсільванія, Іллінойс).

Спадкоємцями за законом у США є той з подружжя, що пережив спадкодавця (його дружина, чоловік), діти й інші низхідні, які спадкують за правом представлення, а також кровні родичі небіжчика: батьки, рідні брати і сестри, інші родичі, які неоднаково визначаються законодавством окремих штатів по чергах чи розрядах. Коло спадкоємців за законом у більшості штатів не обмежується яким-небудь ступенем споріднення.

Переважна більшість штатів дотримуються такої моделі спадкування за законом: інший з подружжя одержує 1/3 майна спадкодавця[5] на праві власності або володіння й користування; діти отримують 2/3 частки його майна. Частка чоловіка (дружини), що пережив, зростає до 1/2 майна, якщо в спадкодавця є тільки одна дитина чи її низхідні.

За законами багатьох штатів чоловік (дружина) у будь-якому разі мають, поряд з цим, право на одержання фіксованої суми (право на так звані «перші долари»), яка складає в різних штатах від 2 тис. до 100 тис. доларів або на отримання рівноцінного персонального майна. Розмір цієї суми може зростати, якщо немає низхідних родичів - спадкоємців.

У випадку, якщо низхідних родичів немає, спадкують батьки та рідні брати і сестри, а той з подружжя, що пережив, одержує 1/2 частину майна, яке залишилося. Якщо немає ні низхідних родичів, ні батьків спадкодавця, то все майно переходить у власність (або у володіння чи користування) дружини (чоловіка).

Якщо спадкодавець був неодруженим (в т.ч. розлученим чи вдівцем), то все його майно переходить до його родичів - спадкоємців за законом. Насамперед це його низхідні (діти, а також онуки і правнуки), батьки, інші висхідні й родичі бокової лінії. Неповнолітні висхідні та родичі бокової лінії одержують майно на засадах довірчої власності, у якій виступають бенефіціаріями. Порядок закликання до спадкування й розмір спадкових часток цих осіб по-різному визначається законами окремих штатів.

Закони деяких штатів включають до кола осіб, до яких може відійти майно спадкодавця, так званих «крайніх спадкоємців», якими є родичі чоловіка (дружини) спадкодавця.

За законодавством Англії та США майно спадкодавця, який не залишив спадкоємців, розглядається як відумерле й переходить до держави без будь-яких обтяжень.[25, с. 392-393]

ВИСНОВОК

Підсумовуючи курсову роботу ми можемо зробити наступні висновки.

Інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування - це один зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Тому інститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільного права нашої країни - один із найважливіших.

Значення цього інституту зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів (римського приватного права) до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів. Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.

Установлюючи колізійні норми внутрішнього спадкового права, кожна держава самостійно визначає межі дії власних законів і законів інших країн до спадкових відносин, виходячи з власних пріоритетів і прагнень певним чином гарантувати перехід прав і обов'язків померлого до його нащадків чи держави. Тому будь-яку колізійну норму, що стосується міжнародного спадкування, можна визнати такою, яка певним чином забезпечує взаємодію різних систем права щодо спадкових відносин, допускаючи чи ні дію іноземного спадкового права на своїй території. Як видається, такий допуск іноземного права може мати місце лише тоді, коли іноземні норми відповідатимуть цілям і характеру норм власної правової системи для забезпечення відповідного переходу прав і обов'язків у процесі міжнародного спадкування і для забезпечення недоторканності належним чином придбаних спадкових прав.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що колізія у міжнародному спадкуванні виникає у вигляді протиріччя між системами права в цілому і нормами права, зокрема, що стосуються міжнародного спадкування в різних країнах через їхню здатність до взаємодії. Тому колізію в міжнародному спадкуванні слід визначити як таку правову ситуацію, в якій відносини по спадкуванню пов'язані з двома чи більше національними системами права, що шляхом взаємодії здатні їх регулювати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Заіка Ю.О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія / МВС України НАВСУ.- К., 2004.- 279 с.

2. Харитонов Є.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. Издание второе.- Х.: ООО «Одиссей»,2005.- 960 с.

3. Цивільне право України: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

4. Фурса Є. Основні терміни спадкового права // Підприємництво, господарство і право. - 2003. -№3.- С. 40-43. 17.Фурса С.Я, Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. - К: Атіка, 2002 - 496 с.

5. Цивільне право України: Академічний курс: Підручн.: У 2 томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Ін Юре, 2009.- 620 с.

6. Данилов Е.П. Успадкування. Нотаріат. Похорон: Коментар законодавства. Довідкові матеріали. Адвокатська і судова практика. Зразки документів. 2-е доповнене видання. - М.: Право і Закон, 2001. - 18-20 с.

7. Цивільний кодекс України: Офіц. видання. - К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. - 72 с.