Загально прийнято вважати поділ права на матеріальне (substantive law) та процесуальне (procedural law). До матеріального права відносяться норми, які встановлюють, визначають, описують або змінюють права і обов'язки сторін правовідносин, а процесуальне право, яке відповідає американській правовій доктрині, встановлює методи забезпечення прав, які містяться в матеріальних нормах. Загальними ознаками англо-американського типу правових систем являються домінування процесуального права над матеріальним, підтвердженням чого є незалежність судових органів, точне дотримання процедури; відносна єдність судових прецедентів і законів, оскільки спостерігається відсутність кодифікованих галузей права.

В англійському праві існує поділ на галузі права, такі як: кримінальне, адміністративне, конституційне, сімейне, деліктне та ін. Що є майже ідентичним із поділом на галузі права в США. Причиною цього є провірена досвідом ефективність такого поділу та спільне походження правових систем.

На підставі викладеного можна підсумувати, що хоча англійська система права та законодавства є першоосновою для системи США існує ряд відмінних особливостей, а саме в системі поділу права, у реалізації принципу верховенства права, а також по-своєму реалізації прецедентного права як одного із основних джерел права в англо-американській системі в цілому. Відмінними особливостями також є територія дії законодавства, а саме це стосується як приклад федеральних законів в США та поділ на право Шотландії, Уельсу, Ірландії та Великобританії як окремих систем законів але натомість приналежність до однієї і тієї самої системи права.

1.3 Спільні та відмінні риси правотворчої та правозастосовної діяльності англійської та американської правової системи

В житті кожної правової системи одне з найважливіших місць посідає правотворча та правозастосовна діяльність. Саме ці невід'ємні, структурні частини системи визначають ефективність самої правової системи. Вони визначають основоположні принципи, на яких реалізується правове регулювання держави. Протягом останнього століття у англо-американському праві розвивається тенденція на посилення правотворчих повноважень держави.

Закон в Англії -- акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований монархом.
Загально прийнята потрійна система офіційних правових актів:
1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);
2) правила, встановлені виконавчою владою (королевою та її міністрами);
3) система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.

Щороку парламент приймає значну кількість нових законів з питань, які: 1) мають бути уточнені (зміна загального права); 2) не виникали під час розвитку загального права (створення норм, що не існували раніше). Деякі сучасні закони складені в дусі континентальних кодексів. У інших сферах суспільних відносин, наприклад, кримінально-процесуальній, закони мають численні прогалини, що є підставою для лавірування та обхідних маневрів. Збільшення ролі закону не означає зменшення значення судового прецеденту як повноцінного джерела англійського права, а тим більше відведення йому ролі допоміжного джерела. Вважається, що закон, щоб перетворитися не на «паперовий», а на функціонуючим, потребує прецедентів, що конкретизують, характер судових рішень. «Наближення» закону суддями до конкретного випадку відбувається як у процесі його застосування, так і при тлумаченні.

Традиційним є «делеговане законодавство» -- делегування парламентом своїх повноважень щодо прийняття нормативно-правових актів королеві, уряду, міністерствам, особливо в таких сферах, як охорона здоров'я, соціальне страхування, приватне судочинство. «Наказ у Раді», який видається урядом від імені королеви і Таємної ради, є найвищою формою делегованого законодавства. Оскільки парламент передає частину своїх законотворчих функцій відповідному органу, юридична чинність такого роду актів прирівнюється до закону. Вони підлягають виконанню всіма громадянами. Проте суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Делеговане законодавство і прості виконавчі акти можуть бути офіційно їм скасовані. На місцях існує так звана автономна правотворчість -- акти місцевих органів влади, деяких установ і організацій: англіканської церкви, профспілок, різних компаній -- залізничних, будівельних, транспортних, газових, юридичного товариства тощо. Вони є локальними, оскільки поширюються на відповідну територію або обов'язкові лише для членів організації, в якій прийняті. Такі акти наближаються до актів правозастосовних органів і є підзаконними.

Закон в США -- це акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту (нижньої -- Палати представників та верхньої -- Сенату) та санкціонується главою держави (Президентом) або в легіслатурах штатів.

Так, відповідно до частини другої розд. 7 ст. I Конституції США кожен білль, що пройшов обидві палати Конгресу, перш ніж стати законом, представляється Президенту Сполучених Штатів, який або підписує білль, або повертає його зі своїми запереченнями в ту палату, в яку він вступив спочатку. Якщо після повторного розгляду кожна з палат візьме білль поіменно більшістю 2/3 свого складу, білль стане законом. Президенту дається на підписання білля 10 днів (виключаючи неділі), після закінчення яких, навіть якщо Президент не відреагував, білль стає законом, як якби Президент його підписав[6, с. 56].

США має дворівневу правову систему, зумовлену федеративним устроєм.

Конгрес -- вищий представницький і законодавчий орган. Складається з двох палат -- Палати представників і Сенату. Палата представників є органом загальнонаціонального представництва. Верхня палата -- Сенат,-- є органом представництва штатів. Особлива роль сенату визначається тим, що за Конституцією за ним закріплено ряд самостійних повноважень. «За порадою і за згодою» сенату підлягають міжнародні договори.

Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить -- навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання» [19, с. 258].

Причиною особливостей практики правотворчої і правозастосовної діяльності країн США та Великобританії полягає, на нашу думку, в першу чергу в пануючій формі держави, через історичні умови розвитку держави і відповідно права та інші чинники правового характеру. Проте більш як 200- річне існування США та набагато довше існування Англії доводить що принципи, за якими створюються та втілюються в життя закони, вказує на високу ефективність даного підходу, хоча і властивому в чистому вигляді тільки цьому регіону.

Висновки до Розділу 1

На підставі проведеного аналізу англо-американської правової системи можна сформувати наступні висновки.

Правова система США була створена спираючись на правову систему Англії, але являє собою відмінну форму організації права. Правова система Англії розвивалася самостійно і безперервно.

Однією з головних ознак англо-американського типу правових систем є перевага судового прецеденту перед іншими джерелами права. В досліджу-ваній правовій системі існує поділ на загальне право та право справедливості, домінування процесуального права над матеріальним.

Хоча англійська система права та законодавства є першоосновою для системи США існує ряд відмінних особливостей, а саме в системі поділу права, у реалізації принципу верховенства права, а також по-своєму реалізації прецедентного права як одного із основних джерел права в англо-американській системі в цілому.

У правовій системі США на відміну від системи права Англії простежується наявність закону найвищої юридичної сили -- Конституції. Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою.

2.1 Особливості публічного права

Публічне право -- сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб'єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін. [11, с. 197].

Фактично будь-які правовідносини, в яких хоча б одним суб'єктом права виступає держава, можна назвати відносинами, які регулюються нормами публічного права держави.

Зважаючи на те, що в системі права Англії не існує писаної Конституції на відміну від США, в яких існує Федеральна Конституція найвищої юридичної сили слід порівняти конституційне право досліджуваних держав.

У Великобританії немає єдиного акту, який діє в якості конституції, але це не означає, що конституція в цій країні відсутня. За формою конституція має комбінований несистематизований характер, складається із двох частин - писаної та неписаної, як і всі галузі права цієї держави. Зовні конституційне законодавство здається не чітким, не визначеним.

До писаної частини входять:

- Статутне право: Закони про Парламент 1911 і 1949 р.р., Акт про перів 1963 р., Закони про виборче право, про місцеве самоврядування та ін.;

- Правові акти про правовий статус особи: Хабеас корпус акт 1215 р., Петиція про права 1628 р., Білль про права 1689 р. Ці акти були інкорпоровані та пристосовані до реально змінених умов;

- Делеговане законодавство.

До писаної частини входять:

- Конституційні угоди, які фактично є офіційно не зареєстрованими звичаями, які регулюють відносини народу з державними органами;

- Судові прецеденти, які носять конституційний характер та які є зафіксованими, тобто писаними, а відносяться до неписаної частини конституції тому, що «писаним» є закон, який формально прийнятий Парламентом.

Із конституційним правом США ситуація інакша: тут з'являється писана, виділена як окремий закон найвищої юридичної сили (Конституція) та який має кардинально іншу структуру норм, наявних у ньому.

Конституція США - порівняно короткий документ. Вона складається з преамбули, в якій говориться, що народ США приймає цю конституцію з метою створення більш досконалого союзу, затвердження правосуддя і внутрішнього спокою, організацію спільної оборони, сприяння загальному добробуту і свободи, а також із семи досить розлогих статей. Більшість статей діляться на розділи, в яких регламентуються найбільш загальні та найбільш важливі правовідносини для всіх штатів.