ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сьогодні, політичний, соціальний, економічний, а також культурний розвиток більшості держав відрізняється надзвичайною швидкоплинністю змін, трансформацій та перетворень. Втім, навіть за таких умов у політичній системі більшості країн є певні усталені політико-правові норми, інститути, процеси, які забезпечують оптимальне поєднання двох основних засад ефективного державного будівництва - розвитку та стабільності. Власне, одним із ключових політико-правових інститутів кожної національної політичної системи є інститут глави держави. Власне, цей інститут є невід'ємною складовою будь-якої країни сучасності. Оскільки цей політико-правовий інститут є надзвичайно персоніфікованим (принаймні, у порівнянні з іншими базовими інститутами держави), то проблема поєднання вимог незмінності з розвитком його потужного адаптивного потенціалу постає на сьогодні як нова. Таким чином, системне вивчення інституту глави держави як особливого політико-правового феномену уявляється однією з актуальних проблем сучасної політичної науки.

Роль глави держави у здійсненні системних перетворень суспільства є, беззаперечно головною, якою б не була при цьому форма правління, оскільки саме глава держави може уособлювати реформи, та й загалом стати їх символом. З іншого боку, у науці постійно постає питання, яким чином під впливом здійснення системної модернізації суспільства трансформується сам інститут глави держави, і які фактори та чинники відіграють провідну роль у процесі таких змін.

Відгуком на зміни політико-правових реалій, що відбуваються протягом останніх десятиліть, виявляється тенденція до конституціоналізації різновидів змішаної республіканської форми державного правління, виокремлення нової форми організації державної влади - парламентсько-президентської республіки, яка не вміщується в усталені межі звичних класифікацій, проте відповідає міжнародно-правовим стандартам, ідеям демократії й пріоритету прав людини.

Для сучасної України, яка перебуває на етапі становлення й удосконалення національної державності, питання щодо юридичної природи змішаної республіканської форми державного правління, її різновидів, їх недоліків та переваг набувають особливої актуальності й гостроти, свідченням чого є процеси конституційного реформування, які відбуваються в нашій державі сьогодні.

На відміну від «чистих» республік ? президентської й парламентської ? змішана республіка трактується сучасною наукою неоднозначно. Одні вчені ставлять під сумнів сам факт її існування, інші ? по-різному інтерпретують її сутність. Як результат ? немає й уніфікованого підходу до визначення загальних правових ознак такої республіки. З огляду на це підходи до виділення її різновидів, їх сутності й правових ознак набувають ще більшої різноманітності. Так, виокремлення президентсько-парламентського різновиду змішаної республіки зумовлено історичним досвідом ХХ ст. (V Республіка у Франції), а функціонування другого її різновиду ? парламентсько-президентського ? припадає здебільшого на кінець ХХ - початок ХХІ ст.

Саме виходячи із цього, вважаємо, що науковий аналіз сутності, особливостей, визначення правових ознак усіх видів республік, а також статусу глави держави в таких республіках, особливо парламентсько-президентської форми державного правління, акцентування уваги на її модифікаціях у конституційній практиці, на шляхах ефективного правового закріплення цієї моделі на українському ґрунті є необхідним. Конституційно-правова доктрина розглядає главу держави як посадову особу, яка очолює всю державу та володіє широкими повноваженнями. Нерідко глава держави розглядається в якості гаранта національної єдності, який забезпечує одночасно наступність і стабільність державної влади, взаємодію різних її гілок.

Отже, з огляду на це, а також враховуючи, що глава держави є одним з найважливiших елементiв державного механiзму, то актуальність даної теми не викликає сумніву, особливо на сьогодні в Україні, в тому політичному середовищі, яке склалося внаслідок революційних подій.

Мета дипломної роботи є дослідження різних видів форм правління в світі, аналіз особливостей розподілу влади у змішаній республіці, зокрема конституційно-правового статусу глави держави, правової природи цього інституту, а також порівняння інститут глави держави у змішаній республіці із його статусом в державах з іншими формами правління, дослідження становлення та розвитку інституту президентства в Україні та інших країнах світу, характеристика існуючих його моделей на основі аналізу чинного українського та зарубіжного законодавства, а також праць вітчизняних та зарубіжних науковців, а також розробка і обґрунтування пропозицій організаційно-правового характеру і практичних рекомендацій з метою оптимізації цього та вдосконалення інституту глави держави загалом та президента в Україні.

Виходячи із поставленої мети, у дипломній роботі зосереджено увагу на вирішенні таких основних завдань:

- проаналізувати історичні передумови становлення інституту глави держави в світі, охарактеризувати його історичний розвиток;

- визначити місце глави держави в системі інших органів державної влади;

- розкрити взаємозалежність форми правління та конституційно-правового статусу глави держави;

- надати функціональну характеристику компетенції глави держави, охарактеризувати її у контексті співвідношення з функціями держави, а також здійснити класифікацію функцій глави держави за різними параметрами;

- розкрити зміст компетенції глави держави;

- здійснити аналіз становлення і розвитку інституту глави держави в Україні до запровадження інституту президента;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення конституційно-правового статусу глави держави в Україні в умовах трансформації форми держави та системи правління.

Об'єктом дослідження є механізм функціонування держави та місце у ньому глави держави як його окремого елемента.

Предметом дослідження є статус глави держави в змішаній республіці, зарубіжний досвід його функціонування та вітчизняна модель цього інституту.

Методологічна основа дослідження та науково-теоретична база. Дослідження проводилось з використанням діалектичного, історичного, порівняльно-правового, системно-структурного, статистичного методів, а також соціологічного методу (анкетування). У роботі також застосовувались інші загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання.

Науково-теоретичною базою дипломної роботи стали праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: В. Авер'янов, О. Андрійко, Ю. Барабаш, Ф. Бурчак, Ф. Веніславський, Н. Воротіна, В. Головатенко, Р. Гринюк, В. Денисов, В. Долежан, О. Дубина, М. Козюбра, В. Колесник, А. Колодій, Ю. Коломієць, Т. Костецька, Л. Кривенко, Є. Кубко, І. Куян, В. Лемак, О. Марцеляк, О. Мироненко, Г. Мурашин, Є. Назаренко, Н. Нижник, В. Опришко, Н. Плахотнюк, В. Погорілко, І. Процюк, С. Серьогіна, В. Сіренко, О. Скакун, В. Скрипнюк, О. Скрипнюк, М. Ставнійчук, Ю. Стасюк, Є. Тихонова, М. Ткачук, Ю. Тодика, В. Федоренко, М. Цвік, В. Шаповал, В. Шатіло, Ю. Шемшученко, В. Шувалова, О. Ющик, В. Яворський, Ю. Аганов, М. Байтін, Є. Баталов, С. Березка, Г. Василевич, І. Волошенко, Е. Георгіян, І. Горнак, Д. Горовцов, О. Дербин, Д. Златопольський, В. Кайнов, В. Корельський, Н. Колобаєва, В. Маклаков, В. Маліновський, Є. Матусевич, О. Миронов, Р. Мухаєв, О. Осавелюк, Л. Окуньков, С. Паречина, В. Прокошин, В. Реут, М. Сахаров, Ю. Скуратов, В. Суворов, А. Султанов, А. Тиковенко, І. Хутинаєв, В. Чиркін, М. Чудаков, О. Алексєєв, В. Гессен, О. Градовський, В. Грибовський, А. Єлістратов, М. Коркунов, М. Лазаревський, П. Міжуєв, Л. Тихомиров, Б. Чичерін, Б. Лазарєв, А. Мішин, С. Камінський, З. Черніловський, Р. Агранофф, Т. Адорно, Ф. Ардан, Р. Арон, Дж. Барбер, В. Бернхем, Дж. Блум, Р. Брод, Ч. Вайз, А. Валанзуала, С. Валанзуала, Л. Готроп, Д. Л. Горовіц, М. Дебре, А. Демішель, М. Дюверже, Р. Елліс, А. Есмен, Б. Келлерман, Т. С. Кілер, Е. Корвін, Б. Ларрі, Х. Дж. Лінц, С. Лорті, Х. Меллер, С. Мілкіс, Р. Нойштадт, Л. Ольсон, Т. Петерсон, М. Пікемаль, Ф. Платон, С. Сковронек, М. Стукі, Ф. Табіо, А. де Токвіль, Ф. Фрейдел, С. Хесс, С. Холмс, П. Шейн, А. Шлезінгер, М. Шугарт тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дипломній роботі сформульовано та обґрунтовано такі теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції:

Ш доводиться позиція про те, що змішана республіка є найвдалішою формою державного правління, зокрема парламентсько-президентська.

Ш висловлено та обґрунтовано висновок про доцільність запровадження інституту народної законодавчої ініціативи в Україні та «народного вето».

Ш Запропоновано вдосконалення існуючих та запровадження нових форм безпосередньої демократії на конституційному рівні в Україні

Ш вносяться конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, що стосується статусу глави держави (президента) в умовах сучасної парламентсько-президентської республіки.

Структура дипломної роботи. Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження, дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, які загалом мають дванадцять підрозділів, висновку, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Суть республіки як форми державного правління

1.1 Форма державного правління: поняття та види

Форма правління чи спосіб організації верховної влади в державі, співвідношення вищих органів державної влади між собою та особливості їх формування є безумовно, провідним елементом форми держави. Зокрема, форма держави - це її апарат, що виражається в характері політичних взаємовідносин між людьми, між людьми й державою, між державою й людьми в процесі управління ними, в методах організації вищих органів державної влади і в адміністративно - територіальному поділі держави. В формі держави втілюється природа й організація публічної влади - система закладів, що управляють справами суспільства. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Також, усі її елементи мають правову основу - вони фіксуються у конституції, законах, підзаконних актах. Хоча, варто зазначити, що закріплені у конституційних законах правила і реальна дійсність можуть не збігатись і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин.

Взагалі, державне правління визначається як спосіб організації вищої державної влади. Отже,форма державного правління - це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави Політологія для вчителя : навч. посібн. для студ. Педагогічних ВНЗ / за заг. ред. : К. О. Ващенка, В. О. Корнієнка. - К. : Вид-во іменs М. П. Драгоманова, 2011. - C. 260. Зазвичай, характер форми державного правління співвіднесений з конституційно-правовим статусом кожного з відповідних органів. Форма правління відображає конфігурацію вищих органів державної влади, відповідає на запитання про те, як загальні функції держави щодо управління суспільними справами розподіляються між ними, яким чином формуються вищі органи державної влади і через які інститути суверенна воля народу втілюється в життя.