Саме поняття «форма державного правління» формувалось у процесі суспільно-політичного розвитку й було втілено в результаті пізнавальної діяльності багатьох поколінь державознавців. Варто зазначити, що в науці конституційного права здійснювалось комплексне дослідження такого державно-правового явища. Так, зокрема, серед науковців точились суперечки щодо того, який термін правильно вживати - державне правління чи форма державного правління. Через те, що форма правління розглядається в контексті дослідження саме як політико-правова категорія, а її елементами виступають органи державної влади, то доречно застосовувати термін саме «форма державного правління». Певний прорив в уніфікації терміна «форма правління» зробила Швеція, де вперше на офіційному рівні у 1772 р. прийнято акт, який визначав організацію державного механізму на рівні найвищих ланок і мав відповідну назву. Також, про форму правління як характеристику владної системи держави йшлося у Конституції Норвегії (1814 р.), Португалії (1826 р.), Саксонії (1831 р.), Франції (1848 р.).

У ХІХ ст. на понятійно-дефініційному рівні форма правління майже не досліджувалась, адже вироблене визначення влаштовувало теоретиків. Після Жовтневої революції поняття форми правління визначалося за допомогою різних підходів, ідеологічно зумовлених. Так, у 60-80 рр. ХХ ст. радянські юристи визначились з поняттям «форми держави», котра складається з 3 компонентів -- форми державного правління, форми державного устрою, форми політичного режиму. Вже у 80-х рр. визначення набуває чіткого значення: «форма правління -- це організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин з населенням».

Варто зазначити, перші ідеї щодо форм державного правління були висловлені ще Платоном, Гераклітом, Піфагором, Аристотелем і Цицероном, Полібієм. Так, Платон, зокрема у творі «Політея», вирізняв три основні форми правління -- монархію, аристократію і демократію, кожна з яких ділиться на дві форми. Зокрема, він вказував, що монархія -- це правління одного і може бути законною (цар) або насильницькою (тиран), аристократія -- правління небагатьох і може бути правлінням кращих і гірших (олігархія), демократія -- правління всіх і може бути законною або незаконною, насильницькою Платон. Государство / Платон. - cоч.: в 3 т. - М., 1971. - Т. 3. - С. 176. Також Платон згадує про форму правління, зокрема саме «змішану» і у своїх творах. Оскільки Платон був ідеалістом і це значно вплинуло не тільки на його філософські, але й політико-правові погляди відносно сутності, так званої, «ідеальної держави», форм її устрою. Платон розглядав форму правління через призму вад і негараздів людської природи Платон. Государство. Законы. Политик / Платон. - М.: Мысль, 1998. - С. 299. Геракліт з Піфагором використали два поняття: «аристократія» та «демократія». Принципово новим для підходів Піфагора і Геракліта був вибір ними інтелектуального критерію для визначення терміна «аристократ». Під ним вони розуміють «кращого», «благородного», а, відповідно, під аристократією -- правління «найкращих», розумової, моральної, освіченої еліти, тобто «аристократію розуму, духу», а не «аристократію за кров'ю». История политических и правовых учений / [под ред. В.С. Нерсесянца]. - М.: НОРМА- ИНФРА, 1999. - С. 42

Учень Платона - Арістотель, для класифікації форм держави запропонував одночасно декілька критеріїв: по-перше, залежно від кількості суб'єктів, що правлять, верховна влада в державі може бути владою одного, владою небагатьох або владою більшості; по-друге, залежно від мети та інтересів тих, хто править, форми правління бувають правильні й неправильні. За основу критерію «правильності» Арістотель використовував мету правління - всезагальне благо, суспільні інтереси. Коли одна людина або меншість, чи більшість правлять, керуючись суспільною користю, то, звичайно, такі види державного ладу є правильними. А коли метою правління є вигода однієї або небагатьох осіб, чи навіть їх більшості, - це є відхиленням. Монархічне правління, що має за мету загальну користь, є царською владою. Влада небагатьох, але більше, ніж одного - аристократія. Коли ж заради загальної користі править більшість, тоді вживається визначення, загальне для всіх видів державного ладу, - політія. Аристотель. Политика. Афинская полития / Аристотель. - М.: Мысль, 1997. - С. 105 В той же час, цим формам правління відповідають три відхилення від царської влади (монархії) - тиранія, аристократії - олігархія, політії - демократія.

Полібій стверджував, що будь-яка держава, як живий організм, проходить стадії розвитку і занепаду. Розвиток держави починається з найпростішої форми -- монархії. Монархія -- управління, засноване на праві, змінюється тиранією -- управлінням, заснованим на силі. Тиранія, у свою чергу, переходить в аристократію, яка обумовлює, за висловом Полібія, період розквіту держави. Потім настає демократії, яка змінюється олігархією. Остання, зазнавши занепаду, перетворюється в охлократію. История политических и правовых учений / [под ред. В.С. Нерсесянца]. - М.: НОРМА- ИНФРА, 1999. - С. 81

Політичним ідеалом Цицерона щодо форми правління була аристократія. Він виділяв такі форми правління: царську владу -- монархію (коли верховна влада знаходиться в руках однієї людини, яку називають царем, то такий державний лад є царською владою); владу оптиматів -- аристократію (коли влада знаходиться в руках виборних осіб, то ця громадська община керується волею оптиматів); владу народу -- демократію (народною ж, він вважав, є така община, де влада знаходиться в руках народу). Цицерон у своїй праці «Держава» визначав республіку так: «res publica -- res populi», що дослівно означає «держава -- справа народу. Отже він визначав республіку як державу. Далі цю думку у своїх працях продовжили Н.Макіавеллі, Ж.Боден. Так, варто зазначити, що найкращою формою правління Н. Макіавеллі вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк.

В подальшому, здобутки вище перелічених філософів і мислителів давнини використовувались іншими дослідниками окресленої проблеми. Так, зокрема, за доктриною Т. Гоббса (1588-1679 рр.), верховна влада є джерелом не тільки норм юридичних, а й моральних. Будь-яка форма правління, за Т. Гоббсом, є прийнятною настільки, наскільки вона забезпечує мир у державі. Відкидаючи олігархію, тиранію і змішану монархію як форми правління, Т. Гоббс зупиняється на монархії, демократії та аристократії. За демократії влада належить народу, за аристократії -- оптиматам, за монархії -- монарху. Але, як вважав Т. Гоббс, найкращою формою правління є абсолютна монархія, оскільки її переваги відносно інших підтверджуються хоча б тим, що навіть демократичні та аристократичні уряди в найбільш складній ситуації -- під час війни, надають владу, як правило, одній особі. Гоббс Т. Сочинения: в 2-х т. / Т. Гоббс. - М., 1991. - С. 34 Тоді, як англійський філософ -- Д. Локк (1632-1704 рр.), автор праці „Два трактати про правління“(1690 р.), вважав, якщо владу здійснюють обрані більшістю народу, то це -- демократія. Якщо законодавча влада перебуває в руках небагатьох обраних осіб -- це олігархія. Якщо законодавча влада зосереджена в руках одного, то це -- монархія. За філософсько-правовим обґрунтуванням Д. Локка, форма правління залежить від того, в чиїх руках перебуває законодавча влада. Локк Д. Два трактата о правлении / Д. Локк // Антология мировой философии: сб. филос. текстов. - К., 1991. - Т. 1. - Ч. 2. - С. 34 Ш. Монтеск'є у трактаті „Про дух законів“ він визначав три форми правління -- республіканську, монархічну і деспотичну. Республіканська форма правління -- верховна влада перебуває в руках або всього народу, або його частини; монархічна -- за якої править одна людина, але за допомогою встановлених і незмінних законів; деспотична -- вся влада, поза всякими законами і правилами, здійснюється волею і свавіллям однієї особи. История политических и правовых учений / [под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца]. - М.: Издательство НОРМА, 2003. - С. 267 Ж.-Ж. Руссо (1712-1778 рр.) вважав, що суспільства, які існують, не відповідають змісту справжнього суспільного договору. Він розробив учення про народний суверенітет. „Я стверджую, -- зазначав Руссо, -- що суверенітет, який є тільки здійсненням загальної волі, не може відчужуватися“. Принцип невідчужуваності суверенітету, дійшов висновку Руссо, заперечує представницьку форму правління. Руссо Ж.-Ж. Трактаты / Ж.-Ж. Руссо. - М., 1969. - С. 276

Німецький філософ І. Кант класифікуючи форми правління, він групував їх за двома ознаками: 1) чисельністю суб'єктів законодавчої влади і 2) характером реалізації принципу поділу влади. За найкращу І. Кант вважав найпростішу форму правління це автократія (абсолютна монархія), як найбільш проста форма. Тому за І. Кантом, демократія -- найгірша форма правління, як найбільш складна. Кант И. Метафизика нравов / И. Кант. - Соч. - М., 1965. - Т. 4. - Ч. 2. - С. 250 За Г. В. Ф. Гегелем (1770-1831 рр.), у державі існують: законодавча влада, урядова влада і влада господаря. Він вважав, що положення про рівноправність гілок влади та їх взаємне обмеження є невірним, оскільки за такого підходу передбачається ворожість і протидія кожної з гілок влади щодо інших, їх побоювання одна одної. У цілому свій політичний ідеал він вбачав конституційну монархію. Гегель Г.В. Философия права / Г.В. Гегель. - М., 1983 - 472 с.; Гегель Г.В. Основи філософії права / Г.В. Гегель. - К., 2000. - С. 300

Взагалі, у науці можна зустріти такі типи державного правління за принципом поділу влади: 1) «м'який» (парламентський) - повноваження органів різних гілок (галузей) влади (зокрема, парламенту, уряду та глави держави) не чітко відмежовані одна від одної, між ними наявні занадто тісні функціональні відносини; провідну роль у здійсненні державного правління відіграє сформована та відповідальна перед парламентом виконавча влада (уряд) (британський тип); 2) «жорсткий» (президентський) - повноваження органів різних гілок (галузей) влади (зокрема, парламенту, уряду та глави держави) формально чітко відмежовані одна від одної, між ними немає тісних функціональних відносин; провідну роль у здійсненні державного правління відіграє обраний позапарламентським способом президент, котрий формує і очолює виконавчу владу, відповідальну тільки перед ним (американський тип); 3) «змішаний» (сегментарний) - об'єднує елементи "м'якого" і "жорсткого" типів державного правління; повноваження органів різних гілок (галузей) влади (зокрема, парламенту, уряду та глави держави) помірно поділені, а виконавча влада (уряд) формується за спільною участю президента і парламенту та несе відповідальність перед ними (французький тип та ін.).

Також, в науці можна зустріти думку, що характер форми правління залежить від типу суспільства. В суспільствах, які не мають економічного обміну, і вимушені об'єднуватися через централізовану державну владу, формою правління є монархія. Там, де форма правління не спряжена із системою феодальної власності на землю і її верховним власником в особі монарха, вона має вид деспотії. Для суспільств, що основані на обмінних стосунках між вільними, політично рівними суб'єктами - власниками, характерна республіканська форма правління.