Отже, за формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: монархії та республіки. Республіки в свою чергу поділяються на президентські, парламентські, змішані, а монархії на абсолютні та конституційні, які в свою чергу діляться на парламентарні та дуалістичні. Так, коротко зупинимось на характеристиці цих форм. Зокрема, термін «монархія» походить від грецького слова “моно” і означає влада одного. Щоправда в історії не рідко бували випадки, коли водночас правили (чи співправили) два монархи, а в стародавньому Римі взагалі в певний період на імператорському троні їх сиділо аж п'ять. В стародавні часи монархія набувала переважно форми необмеженої деспотії, що особливо було характерним для країн Стародавнього Сходу. В період же феодалізму ситуація змінюється, й інститут монархії сформувався остаточно з усіма притаманними йому ознаками, бо цього вимагала наявність великого феодального землеволодіння, впливи процесів роздробленості і станово-представницьких зборів, що намагалися обмежити монархічну владу і доволі в жорстких формах. Періодом розквіту монархії можна вважати межу Нового часу. Саме тоді з усією чіткістю проявилася відмінність монархії від республіканської форми правління, з'явилися найважливіші її різновиди: монархія абсолютна, необмежена і монархія конституційна, обмежена вже загальнонародним представництвом (парламентом) Конституционное право России. Козлова Е.И., Кутафин О.Е./ 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2003. -С.184.

Звичайно, монархія має як позитивні моменти, так і негативні. Вона є символом єдності нації, завдяки своїй надверстовності вона виконує роль символу суспільної стабільності, а в християнських державах монарх у деякому сенсі навіть є символом єдності Церкви. Також, незважаючи на деяку архаїчність цього інституту, він все ж набув певної гнучкості, щоб пристосуватися до нових умов сучасного суспільства. Так, у розвинених країнах монархія перетворилася на символ спадковості історичних традицій, втілення ідеї національної державної єдності, неперервності її існування. Монарх сьогодні - арбітр у державі, гарант її стабільності. Підтвердженням цьому можуть бути слова видатного російського мислителя Л.О.Тихомирова, який вважав, що суть монархії не у сваволі однієї людини, а в одноосібному вислові національного ідеалу: «...Ідея монархічної влади полягає не в тому, щоб відображати власну волю монарха, що базується на думці нації, а в тому, щоб відображати народний дух, народний ідеал, висловлювати те, що думала б нація і чого хотіла б нація, якби стояла на висоті своєї ідеї». Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков; За ред. В.М. Бесчастного. - К.: Знання, 2007- С. 197

Після другої світової війни кількість монархій значно зменшилася. Так, конституційним шляхом монархія була ліквідована в Iталії, Iндії, на Гаїті, в Пакистані, Нігерії, Кенії, Сієрі-Леоні. В результаті переворотів монархію було знищено в Єгипті, Iрані, Йємені, Афганістані, Ефіопії, а в результаті революцій - у Болгарії, В'єтнамі, Албанії, Югославії, Угорщині, Румунії. Звичайно, у наш час монархічна форма правління існує в багатьох країнах. Так, в Європі налічується 10 монархій: Бельгія, Великобританія, Данія, Iспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція. На Американському континенті тепер 11 монархій: Канада, Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бермудські острови, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кристофер і Невіс, Сент-Лучія і Ямайка. В Австралії і Океанії 6 монархій: Австралійський Союз, Західне Самоа, Нова Зеландія, Папуа Нова Гвінея, Соломонові острови і Фіджі. В Азії 13 монархій: Бахрейн, Бруней, Йорданія, Малайзія, Непал, Камбоджа, Кувейт, Катар, Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія. I, нарешті, в Африці всього лише 4 монархії: Лесото, Маврікій, Свазіленд і Марокко. Також монархічна форма правління, хоча й з певними особливостями, притаманна державам-домініонам, що входять до співдружності націй і перебувають у відносинах персональної унії з Об'єднаним Королівством Великобританії і Північної Iрландії: Канада, Австралія, Ямайка, Нова Зеландія, Барбадос тощо Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. / Учебник для ВУЗов. - 14-е издание, перераб. и дополн. - М.: Юстицинформ, 2008.- С.82..

Іншою формою правління, як вже було зазначено, є республіки, які існували з давніх-давен. На початку свого існування, республіками були стародавні грецькі міста-поліси, у тому числі ті, що існували на території сучасної України: Херсонес, Ольвія, Пантікапей. Республікою був і Рим часів свого становлення (VI-I ст. до н. е.). В епоху середньовіччя (V-XV ст.) численні міста-республіки існували на території Італії (Венеція, Генуя, Флоренція). У 1572 році утворилася Республіка Сполучених Провінцій у Нідерландах. Також республіканський лад панував і в Англії у часи революції (1649-1660). Проте, жодна із цих республік не були схожа на ті, які існують тепер. Власне республіку, як форму правління починають визначати тільки після буржуазних революцій. Тільки в цей час її розуміють як створену народом державу, соціальне призначення якої є забезпечення загальних інтересів. Отже, історично республіка виникла в античну епоху у Європі в ролі, так званого, антипода монархії, але найбільшого поширення отримала за періоду капіталізму. Перші ж республіки сучасного типу - тобто з президентом на чолі - з'явилися тільки в Новому Світі. Їх виникнення було пов'язане передусім із прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися пережитків монархічного ладу. Саме з цієї причини посада «глави держави» стала виборною, недовічною і, головне, обмеженою конституцією. Власне, на інститут президентства було покладено головне завдання республіканського ладу - гарантування конституції, а відтак і демократії. На відміну від монархії при республіканської форми правління єдиним джерелом влади за законом є народна більшість. Історія президентства // Офіційне Iнтернет-представництво Президента України. -- http: www.president.gov.ua/content/president_history.html?PrintVersionЯк свідчить історичний досвід демократичних держав Західної Європи і Північної Америки, існує певна залежність між формою правління і демократичною стабільністю, а також успіхом політичних і економічних реформ. Особливості організації взаємовідносин законодавчої і виконавчої гілок влади часто знаходяться в центрі уваги громадської думки і є предметом наукових досліджень. Після розпаду Радянського Союзу і демократичних перетворень у ряді країн Центрально-Східної та Південної Європи, основні політологічні дискусії зосереджуються на виборі між парламентською і президентською формами правління.

Отже, варто зазначити, що на форму правління впливають співвідношення соціальних сил, рівень культури (передусім правовий), традиції країни, зарубіжний досвід, суб'єктивні фактори і т.д. Соціальні причини висуваються на перший план переважно у періоди революційних подій. Хропанюк В.Н. Теорія держави і права", Москва., 1993.- С. 50 Власне, у ході цього історичного розвитку були і своєрідні зигзаги: республіка при фашизмі на чолі з фюрером, дуче, каудильйо мало чим по суті відрізнялася від монархії (хоча юридично форма була іншою), а республіки в соціалістичних країнах, країнах соціалістичної і капіталістичної орієнтації (переважно в Африці) з однопартійною системою та проголошеної конституціями керівною роллю однієї партії мало зберігали справді республіканських рис.

Поділ на монархії і республіки, а їх внутрішня класифікація на абсолютну, дуалістичну, парламентарну монархії, президентську та парламентарну республіки завжди мали і зараз мають досить жорсткий характер. Вони й нині зберігають своє значення, всі вони (крім виразно вираженою дуалістичної монархії) існують в різних державах світу. Але на їх базі і поряд з ними, шляхом сполучення і появи нових ознак створюються невідомі раніше форми, причому ця тенденція набирає силу: "чистих", традиційних форм залишається все менше, а форми правління знову виникають у державах (наприклад, при розпаді СРСР, Югославії, Чехословаччини), як правило, з'єднують різні риси.

Говорячи про змішані і "гібридні" форми правління, відзначається той факт, що втрачається жорсткість існуючих класифікацій і по юридичних ознаках: з'єднуються риси республіки і монархії (наприклад, в Малайзії), абсолютної і конституційної монархії (Кувейт), президентської та парламентської республіки (Колумбія по конституції 1991 р.). Вважається, що створення змішаних і "гібридних" форм покращує взаємодію органів держави, хоча це відбувається або за рахунок зменшення ролі парламенту або за рахунок скорочення повноважень президента, або шляхом встановлення підпорядкування уряду одночасно і парламенту, і президенту. Так звані "чисті" форми правління мають недоліки, наприклад, президентська республіка має тенденцію до президентського авторитаризму, про це виразно свідчить поява суперпрезидентських республік в Латинській Америці, а також президентсько-моністичних республік в Африці. Парламентській ж республіці іманентно властива нестабільність уряду, часті урядові кризи і відставки. Оскільки в парламентській республіці і парламентській монархії уряд залежить від парламентської більшості, то втрата такої підтримки веде до вотуму недовіри. Включення елементів президентської республіки в парламентарну, а парламентаризму - у президентську, застосування інших методів, допомагає подолати недоліки "чистих" форм.

1.2 Республіка, як форми державного правління

1.2.1 Конституційно-правові ознаки республіки

Респумбліка (від лат. res publica -- справа громади) -- форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову. Саме походження терміна республіка пов'язано з народом. «Respublica estres populi», - підкреслював Ціцерон, вважаючи держава - справою народу. Марк Тулій Цицерон. Про державу, Про закони, Про природу богів / Пер. з лат. В. Литвинова. -- Київ: Основи, 1998. -- С. 240