Перший етап (період з 1715 по 1801 рік). Етап виникнення та розвитку інституту підозрюваного починається з прийняття в 1715 році «Короткого вираження процесів та судових тяжб», де були виділені деякі основи для формування підозри. Даний етап характеризується тим, що тільки до особи, яка підозрювалась у скоєнні злочину, з метою отримання показань про злочин застосовувалась очищувальна присяга та тортури. Основним засобом отримання доказів були тортури.

Другий етап (період з 1801 по 1860 рік). В цей час тортури офіційно скасовуються, і з прийняттям зводу законів Російської імперії в 1832 році закріплюється і отримує розвитку інститут «залишення в підозрі».

Третій етап (період з 1860 по 1917 рік). Характеризується тим, що в 1864 році приймається Статут кримінального судочинства, дія якого була припинена Жовтневою революцією 1917 року. Проте норми Статуту 1864 року застосовувались як такі, що не протирічать революційній правосвідомості, разом з актами нової влади, аж до прийняття в 1922 році КПК УРСР. На даному етапі законодавець вже використовує термін «підозрюваний» по відношенню до затриманих осіб, щодо яких обраний запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення. Весь цей період законодавець не наділяє підозрюваного комплексом специфічних процесуальних прав. Цей етап характеризується виникненням наукової дискусії про поняття підозрюваного та змісту його процесуального статусу.

Четвертий етап (період з 1917 по 1958 рік). Прийняття прокуратурою СРСР Циркуляру №41/26 від 5 червня 1937 року призвело до штучного видалення з кримінального процесу підозрюваного, як його учасника більше ніж на 20 років. Окрім того, на даному етапі наукові дослідження та дискусії щодо інституту підозрюваного в теорії кримінального процесу біли зупинені.

П`ятий етап (з 1958 по 1991 рік). Початок даному етапу поклало набрання чинності Основ кримінального судочинства Союзу РСР та союзних республік, Прийнятих ВР СРСР 25 грудня 1958 року, і прийняття Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 року. В цей період підозрюваний наділяється рядом процесуальних прав, які надають можливість захищатися від пред'явленої підозри; вперше законодавчо закріплено поняття підозрюваного, а також з'являються чисельні монографічні публікації, присвячені цим проблемам [8].

В 1991 році Україна набуває незалежності, починається довгий процес перебудови всієї правової системи на новий лад, законодавство незалежної України та Російської федерації почали розвиватись окремо, а тому шостим етапом пропонуємо виділити період з 1990 року до сьогодні. Кульмінацією перебудови кримінально процесуального законодавства України повинно стати прийняття нового КПК України. Даний етап характеризується підвищенням уваги законодавця до процесуального положення підозрюваного і обвинуваченого, що знайшло своє відображення у внесенні чисельних змін та доповнень до кримінально-процесуального закону, з метою розширення обсягу прав і свобод особи, зокрема, підозрюваної у вчиненні злочину, створенні гарантій їх реалізації. Ці зміни безперечно мають позитивний ефект, однак вони так і не вирішили концептуальних питань визначення поняття підозрюваного, його процесуального статусу, механізму реалізації його прав і свобод.

Проаналізувавши історію виникнення та розвитку інституту підозрюваного доцільно виділити такі особливості:

– законодавство постійно рухається у векторі гуманізації і розширення кола прав підозрюваної особи;

– наукові дискусії щодо визначення поняття підозрюваного, його статусу, механізму реалізації його прав і свобод майже ніколи не стихали серед науковців.

Це обумовлює актуальність дослідження обраної теми, коло проблем які необхідно досліджувати і вирішувати, вектор в якому буде розвиватись законодавство про підозрюваного в майбутньому.

В рамках даного підрозділу пропонується дослідити проблеми визначення поняття підозрюваного.

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає підозрюваного як людину, яку підозрюють у чомусь [9].

Чинне законодавство також містить поняття підозрюваного наділяючи цей термін особливим процесуальним змістом. Так згідно ст.43-1 КПК підозрюваним визнається:

- особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;

- особа до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Однак чинне законодавство не розтлумачує термінів, які вжиті в даній статті. Тлумачний словник визначає слово «підозра» як думку про чию-небудь причетність до чогось негативного, сумнів у чиїй-небудь порядності, чесності, відданості і т. ін.; здогад, припущення про що-небудь. КПК, нажаль, не надає визначення словосполучення «по підозрінню» надане в ст.43-1 та слова «підозрювати» вжите в ст.106, що призводить до довільного тлумачення вказаних термінів та порушення конституційних прав особи яку затримують, зокрема права на свободу пересування.

У вчених-процесуалістів немає єдиної думки щодо визначення поняття підозрюваного.

Проаналізувавши визначення поняття підозрюваного зазначені в працях українських та російських вчених ми дійшли висновку, що всі їх можна розділити на дві групи.

Перша група включає в себе авторів, які визначають підозрюваного як особу, щодо якої є дані про вчинення нею злочину, але вони недостатні для пред'явлення їй обвинувачення.

Так М.С. Строгович вважав, що підозрюваний - це особа, щодо якої є дані про вчинення ним злочину, недостатні для притягнення її як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення, але викликані необхідністю негайного застосування до неї затримання або запобіжного заходу [93, 35].

А.А. Зайковський пропонує вважати підозрюваним конкретну особу, запідозрену у вчиненні злочину на підставі доказів, які дозволяють обґрунтовано прийти до висновку про вчинення нею злочинного діяння, але недостатніх для притягнення як обвинуваченого [27, 19].

На думку Л.М. Карнєєвої підозрюваним повинна визнаватися особа, дані якої дають підстави для підозри у вчиненні злочину, але їх недостатньо для пред'явлення обвинувачення [39, 35].

Наведені думки авторів відповідають фактичним (матеріальним) підставам визнання особи підозрюваним, однак не вирішують процесуальних питань надання особі такого статусу, залишаючи відкритим питання щодо визначення моменту з якого особа визнається підозрюваним.

Друга група включає в себе авторів, які формують поняття підозрюваного на основі процесуальних (юридичних) підстав визначаючи його як особу, щодо якої прийняті ті чи інші процесуальні рішення, застосовані запобіжні заходи або проведені слідчі дії.

В.Я. Дорохов, крім підстав закріплених в законодавстві (затримання й обрання запобіжного заходу), пропонував визнавати підозрюваним особу, відносно якої винесена постанова про порушення кримінальної справи [17, 30].

М.З. Абесалашвілі пропонує вживати в науці кримінально-процесуального права та законодавстві поняття підозрюваного як особи, якій компетентним державним органом (дізнавачем, слідчим, прокурором) пред'явлена мотивована постанова про притягнення її в якості підозрюваного по кримінальній справі [1].

На думку В.Т. Маляренка, підозрюваним спеціальним процесуальним рішенням повинна визнаватися особа, відносно якої заведено кримінальну справу, особа, стосовно якої, для притягнення її як обвинуваченого, застосовано запобіжний захід, і особа, від якої, до притягнення її як обвинуваченого, відібрано письмове зобов'язання про явку [61, 3-14].

С.П. Бекешко, Є.А. Матвієнко вважали, що підозрюваним стає особа, вірогідно винна у вчиненні злочину, стосовно якої прийнято одне з таких рішень: затримання; обрання запобіжного заходу; провадження обшуку, виїмки, освідування; відібрання зразків для порівняльного дослідження; накладення арешту на майно; призначення експертизи і направлення на судово-медичне або судово-психіатричне обстеження; про виклик на пред'явлення для впізнання чи допит із моменту звернення до виконання даних рішень [6, 38].

Т.І. Добровольська та Г.Міньковський зазначали, що, підозрюваним є особа, яка підозрюється у вчиненні злочину та у зв'язку з цим на її майно накладено арешт, або особа, стосовно якої, за низкою категорій злочинів (дезертирство, втеча з місця позбавлення волі, випуск недоброякісної продукції тощо), порушено кримінальну справу, про що прямо вказано у постанові про порушення кримінальної справи; або особа, стосовно якої під час судового засідання встановлено обставини, які вказують на вчинення нею злочину, але вона не була притягнута до відповідальності, а суд порушив проти неї кримінальну справу і надіслав її до органів слідства [16, 31].

Цікавою є думка М.М. Михеєнко, В.Т. Нора та В.П. Шибіко, які пропонують визнавати підозрюваним також особу, стосовно якої закрито кримінальну справу з нереабілітуючих підстав, й особу, затриману органом дізнання за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ст. 425 КПК України (протокольна форма досудової підготовки матеріалів) до порушення кримінальної справи [67, 81].

Слушною є думка В.В. Велигодського, який спробував об'єднати матеріальні та процесуальні підстави, визначаючи підозрюваного як особу щодо якої в рамках кримінальної справи порушеної по факту вчинення злочину компетентним органом отримані достатні дані, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину про що винесене письмове повідомлення про підозру у скоєнні злочину і вручена їй її копія, а також яка затримана на місці скоєння злочину і до якої застосований запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення [8].

Цікавим є визначення підозрюваного надане білоруським законодавцем, який у ст.40 КПК Республіки Беларусь зазначає, що підозрюваним є фізична особа [96, 28]. На нашу думку визнання підозрюваним юридичної особи є неприпустимим і суперечить завданням кримінального судочинства.

Отже, на основі проведеного аналізу історичного розвитку інституту підозрюваного в кримінальному процесі, сучасної науково-процесуальної думки та наведеної в першому підрозділі аргументації визначення підстав визнання особи підозрюваним пропонуємо його дефініцію з внесенням відповідних змін до чинного законодавства: підозрюваний - це особа щодо якої на основі отриманих законним шляхом достатніх даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, порушено кримінальну справу або винесено постанову про визнання підозрюваним.

Визначивши підстави визнання особи підозрюваним та його поняття доцільно дослідити його місце в системі інших суб'єктів кримінального процесу.

Безперечно, що підозрюваний займає особливе, специфічне місце серед суб'єктів кримінального процесу, з огляду на важливість забезпечення його прав і законних інтересів.

При затриманні підозрюваного або оборані до нього запобіжних заходів гостро зачіпаються його права та законні інтереси. Можливість застосування таких суворих заходів потребує особливої уваги з боку правоохоронних органів щодо забезпечення його прав і свобод [27, 17].

При визначенні поняття підозрюваного, його місця серед інших осіб, які приймають участь у кримінальному процесі, необхідним є вирішення питання - чи є він «суб'єктом кримінального процесу», чи «учасником кримінального процесу», до якої групи згаданих осіб він відноситься, хто і чому окрім нього входить в цю групу і т. ін.

Вирішення цього питання має глибоке теоретичне і практичне значення, воно прямо пов'язане з проблемою реалізації прав підозрюваного в кримінальному процесі тому, що класифікація осіб, які приймають участь у справі, здійснюється, як правило, в залежності від основної функції, яка складає зміст такої участі, направленості наданих ним прав і сутності правового інтересу, осіб, які представляють дану групу [2].