В юридичній літературі немає єдиного підходу до класифікації суб'єктів кримінального процесу. Поняття учасників кримінального процесу та коло суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності в КПК не визначено, тому в літературі існують різні погляди щодо цього питання.

При аналізі кола органів і осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності, в теорії використовують терміни «суб'єкти кримінального процесу», «суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності «учасники кримінального процесу», причому в ці терміни вкладається різний або однаковий зміст.

Ю.П. Аленін зазначає що ці поняття не є тотожними. Поняття учасників процесу визначає законодавець. До учасників процесу слід відносити лише тих осіб, які визначає КПК у п.8 ч.1 ст.32, тобто осіб, зацікавлених у результаті справи (підозрюваний, обвинувачений, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники) Поняття суб'єктів процесу і учасників процесу співвідносяться між собою, як рід і вид. Кожен учасник процесу є його суб'єктом, але не кожен суб'єкт процесу є його учасником [50, 58].

Ю.М. Грошевий та О.В. Капліна вважають всіх осіб які беруть участь у кримінальному судочинстві суб'єктами кримінального процесу [48, 80].

На погляд Є.Г. Коваленко, поняття «суб'єкти» й «учасники» кримінального процесу (кримінально-процесуальної діяльності) за чинним законодавством є ідентичними за своїм змістом, але слід вживати термін «учасники кримінального процесу», оскільки кримінально-процесуальний кодекс називає суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності як учасників процесу, наділяючи їх тими чи іншими правами та обов'язками [41, 74].

В.М. Тертишник стверджує, що терміни "суб'єкти кримінального процесу" та ''учасники кримінального процесу" ідентичні і вживаються як рівнозначні. Спроби дати окреме визначення кожному з них науково безперспективні і недоцільні [95, 126].

Цієї ж думки дотримується Л.М. Лобойко, який зазначає, що намагання вчених розмежувати учасників і суб'єктів кримінально-процесуального права не були успішними. Враховуючи те, що всі особи, залучені до участі у кримінальному процесі, вступають у правовідносини, всі вони є суб'єктами цих правовідносин, а, отже, і суб'єктами кримінальне-процесуального права [58, 59].

Ми підтримуємо думку Л.Д. Удалової яка зазначає, що термін «суб'єкти кримінального процесу» є більш широким поняттям і включає в себе учасників кримінального процесу (обвинуваченого, підозрюваного, захисника, а також потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників) [98, 66].

Найбільш вдалою на наш погляд є класифікація суб'єктів кримінального процесу надана В.М. Тертишником, який розподіляє всіх осіб які беруть участь у кримінальній справі на чотири групи:

– органи та посадові особи, ясі ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор, обвинувач;

– особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів, цивільний позивач, цивільний відповідач;

– особи, які захищають та представляють інтереси "третіх осіб": захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача;

– особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, заставодавець, поручитель тощо [95, 127].

Безперечно, що підозрюваний в системі суб'єктів кримінального процесу посідає особливе процесуальне становище, з огляду на можливість застосування до нього запобіжних заходів і суттєвого обмеження його конституційних прав.

Від суб'єктів інших груп представленої класифікації підозрюваний відрізняється, перш за все, своєю функцією, вектором діяльності який направлений на захист своїх прав та законних інтересів від підозри, яка висувається до нього з боку органів та посадових осіб, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження.

Підозрюваний тісно пов'язаний саме з цією групою суб'єктів адже від їх діяльності залежить забезпечення та реалізація його конституційних прав. Кожному праву підозрюваного відповідає обов'язок його забезпечення органом чи посадовою особою яка веде або безпосередньо здійснює кримінальне провадження по справі. Так, праву підозрюваного знати в чому його підозрюють відповідає обов'язок слідчого роз'яснити за його клопотанням суть пред'явленої підозри; праву підозрюваного подавати скарги, відповідає обов'язок прокурора у встановлений законом строк розв'язати їх і повідомити про прийняте рішення скаржника і т. ін.

На слідчого покладений обов'язок забезпечення прав та законних інтересів підозрюваного. На скільки він буде сумлінно підходити до виконання цього обов'язку, настільки підозрюваний зможе реалізувати свої права під час розслідування кримінальної справи. На прокуратуру держава поклала обов'язок нагляду за законністю під час здійснення досудового слідства, тому від того наскільки якісно буде виконуватись ця функція органами прокуратури, настільки буде захищеним і підозрюваний.

Праву підозрюваного на захист відповідає ст.45 КПК, яка закріплює обов'язкову участь захисника у визначених випадках. Прямо чи опосередковано підозрюваний взаємодіє і з суб'єктами які сприяють судочинству.

Отже, підозрюваний в силу свого статусу вступає в процесуальний зв'язок майже з усіма суб'єктами кримінального процесу, однак найбільш близькою до нього процесуальною фігурою є, звичайно, обвинувачений. Як зазначає А.К. Аверченко, за своєю суттю, коли підозра обґрунтована, це лише два правових положення однієї і тієї ж особи, дві стадії його просування на шляху притягнення до кримінальної відповідальності [2].

В.А. Стремовський зазначав, що спільні риси для підозрюваного і обвинуваченого в кримінальному процесі проявляються в тому, що:

– по відношенню до обох провадиться розслідування кримінальної справи;

– як до обвинуваченого, так і до підозрюваного застосовуються заходи кримінально-процесуального примусу;

– підозрюваний, як і обвинувачений, завжди особисто зацікавлений в кінцевому рішенні по справі;

– підозрюваному, як і обвинуваченому, законом надані процесуальні права;

– на підозрюваного, як і на обвинуваченого, поширюються рішення слідчого;

– підозрюваний має право знати в чому його підозрюють, так само, як і обвинувачений має право знати суть обвинувачення;

– показання підозрюваного є засобом його захисту від необґрунтованої підозри та джерелом доказів;

– підозрюваний, як і обвинувачений не несе відповідальності за відмову від дачі показань або дачу завідомо неправдивих показань [92].

Як слушно зазначає А.К. Аверченко деякі з цих положень є характерними не тільки для підозрюваного і обвинуваченого. Так заходи процесуального примусу можуть застосовуватись і до інших суб'єктів процесу; в кінцевому рішенні по справі заінтересовані не тільки підозрюваний і обвинувачений; рішення слідчого поширюються і на інших суб'єктів; процесуальними правами наділені всі суб'єкти кримінального процесу.

Автор зазначає, що схожість досліджуваних фігур по-перше проявляється в їх спільній процесуальній функції - функції захисту від кримінального переслідування.

По-друге, підозрюваного і обвинуваченого зближує спосіб реалізації своєї процесуальної функції. В основі їх процесуальної функції лежить реалізація прав, а не виконання обов'язків.

По-третє, однакових для обох є процесуальний порядок виклику, допиту, застосування заходів процесуального примусу, призначення і проведення експертизи та виконання інших слідчих дій за їх участю [2].

Однак не дивлячись на достатню схожість процесуальних статусів підозрюваного і обвинуваченого, це все ж таки різні процесуальні фігури, які наділені низкою вагомих відмінностей, які пов'язані з місцем та призначенням кожного суб'єкта в кримінальному провадженні. До таких відмінностей необхідно віднести наступні.

По-перше, ст.43 КПК України наділяє обвинуваченого правом брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а відповідно не відрізняє його від підсудного, яким обвинувачений стає по результатам попереднього розгляду справи суддею. Отже, доцільно дійти висновку, що підозрюваний є суб'єктом процесуальної діяльності тільки на стадії досудового слідства, а обвинувачений (підсудний, засуджений) і на інших стадіях кримінального процесу.

Наступна відмінність підозрюваного від обвинуваченого проявляється в тому, що підозрюваний, як правило, залучається до кримінального процесу в екстремальних умовах, коли немає часу на перевірку всіх версій, коли йому необхідно терміново надати відповідного статусу для забезпечення його процесуальних прав. Така ситуація, наприклад, може виникнути при затриманні особи на місці скоєння злочину. Часу для детальної оцінки доказів немає, факт вчинення злочину і причетність відповідної особи до його вчинення очевидні, необхідно розпочинати проведення невідкладних слідчих дій за участю даної особи при повному дотриманні її прав. Тому виникає крайня необхідність надання їй відповідного статусу з метою створення можливостей для реалізації її прав.

Обвинувачений, навпаки, з'являється в кримінальній справі, коли всі невідкладні слідчі дії проведенні, встановлені всі обставини вчинення злочину, всі версії, окрім одної, яка є підтвердженою відповідними доказами, спростовані, коли є час і можливість підготувати мотивоване винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого.

Така ситуація впливає на забезпечення прав підозрюваного, коли у зв'язку з терміновою необхідністю проведення слідчих дій за його участю, або його затримання, нерідко порушуються його конституційні права, зокрема право на свободу пересування, право на захисника і побачення з ним до першого допиту, право знати в чому його підозрюють.

По-третє, обвинувачений на відміну від підозрюваного залучається до справи єдиним процесуальним документом - постановою про притягнення як обвинуваченого, а підозрюваний - на підставі протоколу затримання або постанови про застосування запобіжного заходу. Необхідно зазначити, що для пересічного громадянина, який не володіє спеціальними знаннями в галузі юриспруденції, більш прийнятним є винесення окремого документа, яким повинна стати постанова про притягнення як підозрюваного, в якій чітко зазначені обставини вчинення злочину та викладена суть підозри проти особи, ніж складання протоколу затримання, або постанови про застосування запобіжного заходу, із змісту яких він повинен зрозуміти що його підозрюють у вчиненні злочину і суть цієї підозри.

Наступна відмінність полягає в тому, що комплекс прав підозрюваного менше ніж комплекс прав обвинуваченого. Це пояснюється місцем підозрюваного в системі стадій кримінального процесу, для того щоб стати учасником судових стадій, необхідно набути статусу обвинуваченого. Зрозуміло, що для того, щоб захищатись від конкретно сформованого обвинувачення, яке підтримується в суді прокурором необхідно мати більшу кількість прав для захисту [2]

Остання відмінність полягає у тому, що підозрюваний, на відміну від обвинуваченого, не є обов'язковим учасником кримінального процесу. Проте, необхідно зазначити, що в юридичній літературі немає єдності поглядів щодо цього питання. Так Е. Боровський зазначав, що залучення особи до кримінальної справи в якості підозрюваного є одним з етапів розслідування справи на шляху встановлення осіб винних у скоєні злочину. Наступним етапом є притягнення особи в якості обвинуваченого [7, 53].