Отже, соціальний захист населення - сукупність соціально-економічних заходів, які проводять держава і суспільство, має забезпечувати надання оптимальних умов життя, задоволення потреб, підтримку життєзабезпечення і дієвого існування особливості, різних соціальних категорій і груп. Крім того такий захист повинен бути спрямованим проти ситуацій ризику в нормальному житті громадян.

Нового впливу від нової соціальної політики держави отримала й сфера соціальних відносин, а саме нового змісту набули суміжні поняття та винекнення нового змісту зокрема в поняттях “соціальне страхування”, “соціальна допомога”, “соціальний ризик”, “соціальна справедливість” та інші.

Зазначимо, що окрім соціального забезпечення соціальний захист включає в себе й іншу важливу складову, а саме соціальне страхування, яке також не є новим поняттям проте також набуває нового змісту .

Ми вважаємо соціальне страхування досить важливою ланкою соціального захисту соціально-суспільних відносин в повсякденному житті, побуті та трудових відносинах. Cоціальне страхування спрямоване на відновлення економічно активного, працездатного населення завдяки гарантованому матеріальному забезпеченню громадян, які допрацювали до пенсійного віку.

Зазначимо, що згідно до статті 1. “ Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ” від 14.01.1998 року, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [33, с. 12].

В статті 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 3 червня 2008 року N 309-VI року зазначено загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням - матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також за рахунок інших джерел [25].

Незалежно від законодавства України, розглядали та досліджували соціальне страхування багато вчених, серед яких: О. В. Боков, О. Є. Губар, Ф. Дідьє, А. М. Загородній, Є. П. Пугач, В. Г. Чепінога та інші.

Ф. Дідьє у своїй публікації зазначав, що створення ефективної системи соціального страхування належить до першочергових завдань України [50, с. 6].

О. В. Боков в дисертаційній роботі визначає, що соціальне страхування

- є провідною організаційно-правовою формою соціального забезпечення, яка гарантує особам право на соціальне забезпечення та профілактику соціального страхового ризику за рахунок страхових коштів [55, с. 8].

У працях, з приводу розгляду поняття «соціального страхування» науковець К. С. Базилевіч висловлюється так: «Соціальне страхування - це гарантована державою система матеріального захисту громадян у разі тимчасової втрати працездатності, при досягненні похилого віку, а також система інших заходів, спрямованих на матеріальне, культурне-побутове та оздоровчо-профілактичне обслуговування» [53, с. 16].

Науковець В. Г. Чепінога розглядає соціальне страхування як систему повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життевих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника [72, с.17].

Провівши та аналізуючи поняття «соціальне страхування» надані різними науковцями, я дійшов до висновку, що поняття «соціальне страхування» є дійсно вужчим від поняття «соціальний захист», тому відповідно є складовою та входить до складової соціального захисту.

Розгляд питання про страхування в соціальній сфері на сьогодні має й подальший розвиток, оскільки поняття взаємного страхування в Україні тільки отримує подальший розвиток. тому вже в п. 2 розділу 5 Концепції розвитку страхового ринку України (мала місце до 2010 року) передбачала вперше на нормативн, які набули значного впливу та поширення в АПК України [30, с. 5].

Проте на сьогодні надзвичайно важливою є саме система державного соціального страхування та її фінансова ситуація в бюджетній сфері. При наявності різних економічних чинників, які негативно впливають на сферу соціального страхування все ж таки лише держава може законодавчо захистити життя людей від різних можливих соціальних ситуацій ( фінансова скрута, безробіття, зубожіння). Через державний бюджет, а саме через падіння загального рівня доходів та диференціації різних верств щодо доходів виникають питання до бюджетного забезпечення соціальної сфери.

У країнах з розвиненою економікою досягнення високого рівня зайнятості населення - є однією з основних цілей в макроекономічній політиці держави. Для цього існує загальна система заходів для регулювання концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці. Дані складові концепції і розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості громадян в більшості країн з розвиненою економікою, до яких й відноситься Україна.

Розглянувши таке поняття як «соціального страхування» та теоретичні матеріали різних науковців ми робимо висновок, що «соціальне страхування» є набагато вужчим, ніж поняття «соціальний захист» і відповідно входить до соціального захисту як складова.

На сьогодні соціальне страхування можемо охарактеризувати через здійснення та виконання його головних функцій, а саме: збирання, діяльність щодо обліку та розподілення фінансового ресурсу, акумулювання його для належного рівня захисту працівника від втраченої заробітної плати або в наслідок негативних наслідків соціальних ризиків. Належність виконання обумовлених необхідних послуг громадянам, які цього потребують.

Таким чином виділяється :

- чіткий розподіл відповідальності матеріального характеру між державою, роботодавцями та працівниками на підставі можливого співставлення видів фінансування: солідарного, колективного та індивідуального ;

- наявність повної відповідальності за ухилення від покладених на них обов'язків;

- фінансові ресурси соціального страхування мають стати відокремленими від державних та суспільних ресурсів;

- управління має здійснюватися на паритетних засадах зацікавлених сторін .

На сьогодні керуючись основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачається введення загальнообов'язкового медичного страхування.

Застраховані громадяни виступають суб'єктами, а відповідний цільовий фонд - страховиком. В даній нормі законодавства встановлюється та визначається система прав та обов'язків, відповідних гарантій. Вони гарантують надання саме соціального захисту з матеріальним забазпеченням громадян в страховому випадку хвороби, часткової чи тимчасової, повної втрати працездатності. Також відноситься до страхового випадку втрата годувальника, настання безробіття з неналежних обставин від них, настання старості та інші передбачені законом випадках.

Дане забезпечення відбувається за рахунок коштів з фондів, які формуються завдяки страховим внескам від громадян, роботодавців, бюджетних та небюджетних джерел передбачених законом . В наш час дана форма страхування, медичне страхування ще не набуло обов'язкового характеру.

Саме медичне страхування відтепер по суті приймається разом з соціальним страхуванням головним чином для здійснення охорони здоров'я. Відтепер громадянам надається важливий елемент щодо захисту від ризиків загрози здоров'ю людини та її життю. Для системи охорони здоров'я даний

прогрес має перспективу для майбутнього. Тобто гарантування забезпечення

належної допомоги при настанні обумовлених обставин, а саме настання непередбачуваного або нещасного випадку чи хвороби людини.

На сьогодні ми маємо ще досі поняття безоплатного медичного обслуговування, яке вже не відповідає необхідним на сьогодні реальним відносинам між населенням та працівниками медичних закладів. Знову ж ми

отримуємо негативні відносини через відсутність відповідальності та жорсткого регулювання за характером цих відносин в основі на нормативному рівні.

Внесенням змін до Закону України « Про екстренну медичну допомогу» від 18.06.2013 року Верховною Радою України, а саме поправки про внескі благодійності, але без належного контролю це перетворило питання благодійних внесків на «добровільні» внескі на розвиток медицини вцілому [4, с. 7]. Покращення ситуації з забезпеченням належного рівня допомоги щодо надання медичних послуг має забезпечити медичне страхування через надходження від нього.

Важливою соціальною складовою в сфері захисту виступає соціальна допомога. Питання соціальної допомоги також досліджували вчені, серед яких Н. Б. Болотіна, Б. І. Сташків, П. А. Шевчук, П. Д. Пилипенко та інші. Проблемність питання постає саме в наявності певних протиріч в різних нормативних актах саме в тлумаченні.

Тому на сьогодні після розгляду законодавства України та норм міжнародно-правових актів у сфері соціального захисту маємо можливість розглядати соціальну допомогу у таких значеннях:

соціальна допомога як перелік засобів задля соціальної підтримки незахищених верств населення за рахунок коштів місцевих та державного бюджетів, бо підтримка здійснюється у різних формах, наприклад, грошова допомога, субсидії та інші;

тоді вона виступає однією з організаційно правових форм соціального захисту;

під поняттям «соціальної допомоги» можемо розглядати грошові

виплати фізичним особам при настанні визначеного соціального

ризику, здійснюються в межах системи соціального страхування, які

відповідно з державного бюджету [14. с. 7].

Ми маємо відзначити важливість дослідження питання “малозабезпеченості”. На сьогодні це питання є соціально-значимим, оскільки саме в Україні значна кількість населення мають низький рівень доходів та відповідно знаходяться поруч з межею бідності. Згідно нормативних актів, малозабезпеченість визначається через встановлений мінімальний прожитковий рівень тобто наявність фінансових доходів громадян відповідно. Звісно дана межа є мінімальною та вираховує лише й мінімальні потреби для існування громадян, проте наявність такої підтримки з боку держави вже є позитивним фактором.

В статті 1 Закону України “Про межу малозабезпеченості” від 4 жовтня 1994 року зазначено, що межа малозабезпеченості - це величина середньодушового сукупного джоходу, який забезпечує непрацездатному громадянові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством [20, с. 382].

Згідно до ст.1 Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” від 1 червня 2000 року малозабезпечена сім'я це сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї [9].